et doctrina de Ecclesia iuxta Teologiam Orientis separati [= Orientalia christiana, т. 2, 8]. Roma 1923, 1924; а також рецензію Івана Бучка на цю працю: Богословія, т. 3. Львів 1925, с. 126–128). Наприкінці 1920-х років Спачіл виступив з гострою критикою праці Гавриїла Костельника “Спір про епіклезу між Сходом і Заходом” (Львів 1928). У 1937 р. повернувся до Чехії, до єзуїтського дому св. Ігнатія в Празі, та в 1938 р. був обраний провінціялом єзуїтів Чеської провінції. Після відставки з цієї посади в 1945 р. служив як духівник дому св. Ігнатія. У 1947 р. переїхав з Празької архиєпископської гімназії до Богосудова. У 1950 р. був заарештований, інтернований і 5 грудня того ж таки року помер у таборі для інтернованих ченців в монастирі в Осеку. Докладніше про нього див.: Josef Benicek. P. Bohumil Spáčil, S.I. Řím 1993. ">[276]. Про цей з’їзд написав я опісля звіт до “Ниви”[277]. Звідтам поїхав я до Львова, представився в Митрополита, а він післав мене на відпочинок до Словіти, тому що там не було священика-капеляна. Перед тим я ще поїхав до Заздрости і там мав першу Службу Божу, а проповідь виголосив отець-парох Теодор Цегельський.
Війна ще не закінчилась, заключувано з Україною Берестейський мир. Цісар Карло[278] обіцяв заснувати Український університет для українців, а його основу мали творити існуючі вже катедри на утраквістичному Львівському університеті. На інші катедри мали чимскорше приготовляти габілітаційні праці доценти. Таке предложення зробив і мені митрополит Андрей. Я радо його прийняв, одначе вагався, чи писати габілітацію[279] з філософії, чи з догматики. Єпископ Боцян предкладав мені префектуру в Духовній семінарії, одначе я чимскорше вибрався до Мюнхена і там думав писати габілітацію.
Тоді лютувала так звана “гішпанка”[280] і нею заражувались люди в часі подорожей. Не зважаючи на те, я вибрався в дорогу через Відень, і приїхав до Мюнхена з високою горячкою. Не маючи нікого знакомого в Мюнхені, я попрямував до Інсбрука і до Матрай коло Бреннера, і там положився зразу до ліжка та й хорував впродовж одного місяця. Слава Богу, я видужав і тому, що починався вже відворот австрійської армії з полудневого Тиролю, я рішився залишитися в Матрай і писати працю, випозичаючи потрібні книжки з Інсбрука, Відня і з Мюнхена. В Інсбруці професори мені дораджували, щоби я взяв догматику, бо до неї тяжко знайти відповідного професора, а до філософії багато легше. Я послухав ради, передусім професора філософії Доната, Міллера[281] і Брудерса[282], та почав писати про тринітарну науку Фотія. Відворот австрійської армії тривав далі, але мені не перешкоджав на селі в моїй науковій праці. Кінець кінцем впродовж року я написав габілітацію і почав її печатати в “Innsbrucker Zeitschrift für katholische Theologie”[283]. Умовини для печатання були незвичайно прикрі. Мені, одначе, вдалося зробити 100 примірників відбитки і порозсилати її до рецензій. Оцінки появилися дуже прихильні і в католицьких журналах, і в протестантських: німецьких, французьких і англійських. Вона була прийнята як габілітація на Інсбруцькому університеті професорами догматики Йосифом Міллером[284] і Іваном Штуфлером
