Олександр Семенович Іванченко - Дорогами Маклая

що моїм листом Ви будете незадоволені. Я престо не знаю, що Вас цікавить конкретно. Можу ще додати, що життя в Німеччині його гнітило й жив він там не на своєму справжньому прізвищі, У Росії за ним була якась політична «справа», що загрожувала йому арештом і засланням до Сибіру. Про це він багато не говорив, але якось обмовився, що може повернутися в Росію лише тоді, коли стане відомий у Європі з позитивної сторони і таким чином гарантує собі безпеку. Тоді, мовляв, його не посміють арештувати. Очевидно, він сподівався, що такої слави заживе завдяки нашому плаванню на Канарські острови, але, як відомо, всі лаври від нього дісталися керівникові експедиції професору Геккелю. Я гадаю, що це була одна з причин того, що згодом Маклай намагався влаштуватися лікарем у полярну експедицію Норденшельда, який мав намір дослідити і описати арктичний острів Шпіцберген. У наслідках цієї експедиції Росія була дуже зацікавлена, і Маклаєві здавалося, що коли він попаде до Норденшельда, то в Петербурзі йому все пробачать. А коли Норденшельд через брак вакансій йому відмовив, він зважився на неймовірно ризиковану мандрівку самотою до берегів Червоного моря.

Як більшості росіян, йому, мабуть, не спадало в голову, що можна прекрасно жити й працювати, не будучи зв'язаним з Росією.

У цьому зв'язку мені згадалася одна цікава сцено. Якось у серпні і868 року, коли вже наближався до кінця наш останній літній семестр, ми сиділи з Маклаєм на лавці в університетському саду. Несподівано до нас підійшов Геккель. Мабуть, він був трохи напідпитку — надто вже розв'язно звернувся до Маклая:

— Ну що, друже мій Руда Бородо, скоро всьому кінець?

Не прийнявши жарту, Маклай відповів сухо: — Атож, професоре, настав час думати про повернення додому.

Геккеля його відповідь здивувала, і між ними відбувся обмін короткими репліками.

— Додому? У вашу дику Росію?

— Ви гадаєте, вона дика?

— Образилися? Тоді вибачте, я, їй-бо, сказав це не всерйоз. Та щиро кажучи, мені здавалося, що ви стали у нас стопроцентним германцем.

— Ми, росіяни, скрізь лишаємося росіянами, навіть якщо забуваємо, собі на сором, граматику рідної мови…»

Тому, що Маклай порвав з польською еміграцією, значною мірою сприяло, мабуть, і його несподіване знайомство з Левом Іллічем Мечниковим, старшим братом славнозвісного російського біолога Іллі Мечникова.

Про нього, Лева Ілліча, варто розповісти докладніше. Він був на вісім років старший за Маклая. Народився 1838 року в Санкт-Петербурзі в родині харківського поміщика Спадаренка, румуна за походженням. Румунське слово «спада» означає «меч». Звідси — Мечникови.

Як і Маклай, Лев Мечников з'явився на світ кволою, хворобливою дитиною, особливо мучили його грудні недуги. Гнилий петербурзький клімат впливав на нього згубно. Тому 1851 року його батьки змушені були переїхати до Харкова. Тут хлопчик так зміцнів, що в п'ятнадцять років надумав тікати до Румунії, щоб захопити там королівський трон, який буцімто по праву належав родині Спада. Авантюра, проте, не вдалася, втікача не забарилися спіймати й під конвоєм поліцейського припровадили в батьківський дім.

Судячи з усього, втрата королівського трону не вельми засмутила «претендента». Він весь поринає в навчання й у шістнадцять років блискуче складає вступні екзамени на медичний факультет Харківського університету, звідки через півроку його виключають за «надмірне вільнодумство». Та невдовзі помер імператор Микола І, і його драконівські порядки в університетах скасували. На жаль, до провінції реформи доходять не скоро. І Лев Мечников їде в столицю, де водночас вступає в три навчальні заклади: у Медико-хірургічну академію, на природниче відділення фізико-математичного факультету в університеті і в Академію мистецтв. Окрім цього, самостійно вивчає іноземні мови, поклавши собі за мету оволодіти всіма основними мовами Європи і Сходу. Причому успіхи тут у нього були такі значущі, що вже через два роки він дістає заманливе запрошений на посаду перекладача при дипломатичній місії в Палестині. Він, не вагаючись, залишає всі інші свої заняття і їде туди. Та незабаром втрачає свою посаду через дуель. Одначе безславно вертатися в Петербург не дозволяє гординя. Влаштовується торговим агентом каботажного товариства, яке перевозило вантажі і пасажирів у східній частині Середземного моря й по узбережжях Чорного моря.

По службі йому доводиться жити то в Єгипті, то в Малій Азії, то на берегах Дунаю. Не гаючи часу, він поглиблює свої знання з східних мов і вивчає кілька слов'янських. Та служба торгового агента йому спротивіла. Його вабить Італія, де починається визвольна війна, в якій він палко жадає взяти участь. Не роздумуючи довго, без паспорта й шеляга за душею він пробравсь у Венецію, де ледве не потрапив до рук австрійської поліції, але перехитрив її і втік у Ліворно. Там вступає волонтером до «тисячі» Гарібальді, яка вирушала визволяти Неаполь. У битві під Вольтурно його було тяжко поранено в легені, обидві ноги й правий бік. Тільки завдяки старанному догляду й піклуванню друзів, особливо Александра Дюма (сина), Лев Ілліч одужав, хоча численні контузії й рани давалися взнаки протягом усього життя.

Після визволення Італії, яка стала йому другою батьківщиною, в його житті починається нова смуга. Під впливом Гарібальді він палко захоплюється справою визволення всіх народів від чужоземної влади і, вийшовши з госпіталю, одразу гарячково береться до політичної агітації. Водночас він активний учасник соціалістичного руху Швейцарії, Іспанії і Франції. Влаштовує сходки, конференції, публікує силу статей і заміток у періодиці цих країн.

Живучи то у Флоренції, то в Женеві, він зблизився з російськими емігрантами Герценом, Бакуніним, з російськими художниками, літераторами та ученими. Багато пи| ше для прогресивних російських журналів, пропагуючи іде| свободи, рівності і братерства. Будучи в якихось справах у Гейдельберзі, він випадково познайомився з Маклаєм І запалив його однією із своїх ідей, суть якої зводилася до боротьби з расизмом. Ось та ідея.

Якщо XVIII століття було століттям Просвітництва, то XIX, особливо його другу половину, можна назвати, певно, епохою Плодів Просвітництва. Саме в цей період почалася та грандіозна перебудова світу на основі технічного прогресу, яка зумовила весь подальший розвиток цивілізації. Давно, здавалося б, відомі ідеї й безліч цікавих винаходів, які не мали практичного значення, стали перетворюватися на реальну могутню силу. Людина нарешті оволоділа в промислових масштабах двома енергетичними джинами