Бьорнстьєрне Бйорнсон - Небезпечне сватання

як названий син пастора, і вони товаришували. Арне майстрував їм санки, лижі та сильця на зайців і часто балакав з ними про їхніх сестер, а надто про Елі. Якось брат Елі сказав Арне, що йому радять підстригтися.

— Хто радить?

— Елі, але я не повинен був казати, чия це порада, — відповів хлопчик.

Через кілька днів Арне звелів хлопчикові сказати Елі, щоб вона менше сміялася. Хлопчик повернувся і сказав йому, що Арне радять трохи більше сміятися.

Одного дня брат Елі попросив Арне дати йому якийсь вірш. Арне дав і забув про нього. А за якийсь час хлопчик, щоб потішити Арне, сказав, що дівчатам дуже сподобався той вірш.

— Хіба вони його бачили?

— Бачили, я ж для них просив його.

Арне попросив хлопців принести щось із того,

що написали їхні сестри. Хлопці принесли. Арне відразу виправив помилки теслярським олівцем і звелів їм покласти папірець на видноті. Потім знайшов той папірець у кишені своєї куртки. Внизу стояло: «Виправив зарозумілий хвалько».

Другого дня Арне скінчив роботу в пастора й повернувся додому.

Тієї зими Арне був дуже ласкавий до матері. Таким вона його ще й не бачила від тих смутних днів, коли помер Нільс. Він читав їй проповіді, проводив її до церкви і всіляко догоджав їй. Та вона добре розуміла: все це він робив для того, щоб вона пустила його в світ, коли настане весна.

Одного дня з хутора Беен прийшов наймит спитати, чи Арне не взявся б зробити в них якусь теслярську роботу. Арне так розгубився, що погодився, навіть не подумавши. Коли наймит пішов, мати вигукнула:

— Диво дивне! З хутора Беен!

— А що тут дивного? — спитав Арне, не дивлячись, проте, на матір.

— З хутора Беен! — ще раз вигукнула мати.

— А хіба він не такий, як інші хутори? — Арне на мить підвів очі.

— З хутора Беен від Біргіт Беен! Таж Борд скалічив твого батька, і саме через Біргіт Беен!

— Що ви кажете? То це був Борд Беен? — здивувався хлопець.

Син з матір’ю стояли й дивились одне на одного. Перед ними промайнуло все їхнє життя, і на мить вони немов побачили чорну нитку, що раз по раз упліталася в нього. Потім вони почали згадувати дні величі Нільса Кравця, коли стара Елі Беен сватала за нього свою дочку Біргіт і він їй відмовив, перебрали в пам’яті всі події до того вечора, коли Нільс зламав хребет, і дійшли висновку, що Борд найменше винний у цьому. А проте це він скалічив батька. Не хтось інший, а саме він.

«Невже я й досі не перехворів цією хворобою?» — здивувався Арне і надумав негайно йти на хутір Беен.

Коли Арне, переходячи з пилкою на плечі замерзле озеро, побачив перед собою садибу Беенів, вона йому дуже сподобалась. Хата була ніби нова. Він трохи змерз, і, може, тому все здавалося йому тут таким затишним. Він не пішов просто до хати, а вибрав шлях повз господарські будівлі. Біля стайні стояли в снігу кілька кошлатих кіз і об’їдали кору з ялинових гілок, подвір’ям гасав собака й гавкав так, наче побачив самого чорта, та коли Арне зупинився, собака замахав хвостом і дав себе погладити. В дальшому кінці хати часто відчинялися двері до кухні, й Арне щоразу поглядав туди, але то або виходила доярка з дерев’яними цеберками, або куховарка кидала козам лушпиння. В клуні шпарко гупали ціпи, ліворуч біля дровітні хлопець рубав дрова, а позад нього здіймалися стоси полін. Арне скинув з плеча пилку й зайшов до кухні. Долівка в ній була посилана білим піском і встелена дрібно нарізаними гілками ялівцю. На стінах висіли блискучі мідяні казани, а на полицях стояв череп’яний посуд. У кухні готували обід. Арне сказав, що хоче поговорити з Бордом.

— Заходь до кімнати! — сказала йому якась дівчина, показуючи на двері.

На дверях була не клямка, а мідяна дужка. Кімната була світла і вся розмальована. На стелі красувалися троянди, шафи були червоні, а на них чорною фарбою виведено прізвище власника. Лава також була червона, з синіми смугами по краях.

Біля груби сидів широкоплечий чоловік із лагідним обличчям та довгим русявим чубом і набивав обручі на діжку. Біля довгого столу сиділа ставна жінка в хустці і в сукні, що тісно облягала її стан. Вона перебирала зерно, ділячи його на дві купки.

— Добрий день і боже вам поможи! — привітався Арне.

Обоє підвели на нього очі. Чоловік усміхнувся й спитав, хто він такий.

— Я маю у вас теслярувати.

Чоловік усміхнувся ще веселіше і, схиляючись над діжкою, сказав:

— То ти Арне з Круглика.

— Арне з Круглика? — перепитала жінка й пильно глянула на нього.

Чоловік теж на мить підвів очі й знов усміхнувся.

— Син Нільса Кравця, — сказав він, беручись до обручів.

За хвилю жінка підвелася, підійшла до полиці, повернулась назад до столу, тоді підійшла до шафи, знов повернулася, почала шукати щось у шухляді столу і спитала, не підводячи голови:

— Він працюватиме в нас?

— Еге ж, працюватиме, — відповів чоловік, так само не підводячи голови. — Ми, здається, не запросили тебе й сісти, — звернувся він до Арне.

Хлопець сів на лаву. Жінка вийшла з кімнати, а чоловік далі вовтузився з обручами. Арне спитав, чи йому теж братися до роботи.

— Спершу пообідаємо, — відповів чоловік.

Жінка не повернулась до кімнати, зате двері

з кухні відчинилися й зайшла Елі. Спершу вона вдала, що не бачить Арне, та коли він підвівся й ступив крок їй назустріч,