Сей Сенагон - Записки в узголів’ї

антології «Кокін-вака-шю».">[136] коли його коневі стало погано. І тоді Цураюкі склав богові пісню, і той зцілив коня.

Говорять, що ім’я Арідоші – «Мурашиний хід» – виникло з такої історії. Колись жив мікадо,[137] йому подобалася лише молодь, а тому він наказав убити всіх, кому було більше сорока років. Потім старі люди сховалися в глибині країни. У столиці не можна було побачити жодного старця. У той час жив у столиці один воєначальник чюджьо, людина дуже розумна і в пошані імператора. Його матері і батькові вже було за сімдесят. Навіть ті, кому за сорок, були вигнані, що вже й про них казати. Вони, безумовно, дуже хвилювались. Але чюджьо їх дуже сильно любив і поважав. Він не міг дозволити, щоб вони йшли з іншими, а тому вирив погріб у себе під будинком і сховав їх там. Тепер чюджьо міг бачити їх коли завгодно. Владі він сказав, що його батьки кудись зникли.

Але чому мікадо був таким суворим? Він міг принаймні залишити у спокої тих старців, які не показувалися йому на очі, а сиділи тихо вдома. То була жорстока доба!

Мабуть, батько того чоловіка був дуже поважною особою, оскільки син носив звання чюджьо. Старець той був дуже мудрим і знав майже все. Він чудово виховав сина. Не дивлячись на його вік, чюджьо всі поважали, і навіть імператор його дуже шанував.

У той час китайський імператор збирався захопити нашу країну, хотів перемогти мікадо різними обманами. Наприклад, задавав різні складні загадки, випробовуючи мудрість імператора.

Одного разу він прислав чудово відполірований брусок у два шяку і запитав: «Де тут верх, а де низ?» Здавалося, неможливо відповісти на це запитання.

Мікадо був у такому горі від того, що не може відповісти на це запитання, тоді чюджьо прийшов до батька і розказав про те, що трапилось.

– О, це так просто! – сказав старець. – Ідіть до швидкої ріки, киньте брусок упоперек потоку, він повернеться сам собою. Тоді дістаньте брусок і на передньому кінці напишіть: «Верх».

Чюджьо пішов до палацу і сказав: «Давайте спробуємо так-то і так-то», – з таким виглядом, ніби він сам це придумав.

Потім він направився з купою людей до ріки, кинув брусок у воду, витягнув його і зробив помітку. І справді, виявилося, що помітку зробили правильно.

Багато часу не встигло пройти, як китайський імператор прислав двох змій, дуже схожих одна на одну, однакового кольору, однакової довжини.

«Хто з них чоловічого, а хто жіночого роду?» – наказав він запитати в японського імператора. І знову ніхто не зміг здогадатися, чюджьо знову пішов до свого батька.

– Покладіть дві змії поруч і піднесіть до їх хвостів тонкий прутик. І тоді ви зможете визначити самку – вона не поворухне хвостом.

Так і зробили. І справді, одна змія не поворухнула хвостом, а інша поворухнула.

Чюджьо зробив помітки на зміях і відправив їх китайському правителю.

Через деякий час китайський імператор прислав коштовне каміння з сімома витками, крізь які по спіралі був вузький вхід. До входу вели два крихітні отвори на двох протилежних кінцях каміння.

«Просуньте нитку крізь каміння, – написав китайський імператор. – У моїй країні це вміє робити кожний!»

Багато хто з придворних намагався протягнути нитку, але все було марно. «Тут безсилий будь-який майстер», – вирішили вони.

Чюджьо знову поквапився до батька і попросив у нього поради.

– Спіймайте двох мурах. Обв’яжіть кожного мураху ниткою там, де в них перехват. До цієї нитки прив’яжіть ще одну, трохи тоншу. Змажте один отвір медом і дайте їм увійти в інший отвір.

Чюджьо розповів, що треба робити. Як тільки один отвір змазали медом, мурахи поповзли всередину каміння і швидко знайшли інший отвір із медом. Нанизане на нитку каміння відправили назад до Китаю.

– Японці показали, що вони розумний і мудрий народ! – вигукнув китайський правитель і більше не турбував імператора складними задачами.

– Проси в мене будь-якої нагороди! – сказав мікадо чоловікові. Яку посаду тобі дати?

– Ні, не потрібно мені високих посад, але натомість дозволь мені знайти своїх батьків і дозволь їм жити в столиці.

– Будь ласка! – сказав імператор і відмінив свій наказ.

Всі старці дуже зраділи, коли почули таку новину. Чюджьо отримав високий чин, став міністром. Я навіть чула, що він став божеством.

Кажуть, що це божество колись з’явилося перед паломником, який прийшов до його храму, і промовив наступний вірш:

Каміння у сім витків Мурахи на нитку наділи. Хто ж не чув про таке? Арідоші – «мурашиний хід» Так мене називають відтоді. 226. Те, що падає з неба

Сніг.

Крижаний дощ, звісно, не дуже приємний, але мимоволі замилуєшся, коли він змішаний з білим снігом.

227. Сонце

Сонце найгарніше на заході. Його світло, що от-от погасне, осяює блиском зубці гір, а по небу тягнуться хмарки, що ледь підсвічуються ніжним золотим світлом сонця. Якась сумна краса.

228. Місяць

Місяць найкрасивіший перед світанком, коли його тонесенький серп випливає із-за східних гір, тоді він прекрасний і сумний водночас.

229. Зорі

Плеяди. Зірка «Пастух». Вранішня зоря. Зірки, що падають, теж дуже гарні, але краще б у них не було такого довгого хвоста.

230. Хмари

Я люблю білі, фіолетові, чорні хмари. Вони навіюють смуток. Гарні снігові хмари, які несе вітер.

231. Те, що породжує неспокій

Іскри.

Ворони клюють підношення богам, яке ченці принесли сьогодні вранці.

Велике скупчення ченців у храмі Кійомідзу у вісімнадцятий день кожного місяця.

Гість раптово приходить до тебе, коли вже настали сутінки, але не запалено вогонь. Всі починають хвилюватися. Але ще більше метушні тоді, коли додому саме повертається хазяїн після довгої подорожі.

Поряд пожежа… Правда, у нас не загорілось.

232. Те, що виглядає грубо

Висока зачіска у простих служниць.

Виворіт шкіряного пояса, прикрашений малюнками в китайському стилі.

Манери святого мудреця.

233. Ті, чиї слова неприємно слухати

Жриці, які читають моління богам.

Човнярі.

Стражники, які охороняють палац під час бурі.

234. Ті, що хочуть виглядати розумними

Малюки років трьох.

Жінки, що читають молитви за здоров’я малюків, або ті, що допомагають при народженні дитини. Вони вимагають, по-перше, принести все, що необхідно їм для молитви. Кладуть цілу купу паперу і ріжуть її тупим ножем. Здається, що таким ножем не розрізати взагалі нічого, але жінка дуже вміло орудує ним. Нарізавши багато смужок паперу, вона прикріпляє їх до бамбукової палички. Ну от, всі приготування готові, і знахарка бурмоче щось собі під носа. При цьому виглядає вона дуже мудро і заклопотано.

Потім