Йон Колфер - Артеміс Фаул. Місія в Арктику

знає про мою причетність до заколоту, і я особисто подбаю, щоб вони помовкли навіки. Всіх цих гоблінів уже викликано до «Лабораторій Кобой», і незабаром я приєднаюся до них. Але саме цієї хвилини Опал переналаштовує ДНК-гармати на гоблінів. У слушний момент я ввімкну гармати, й за якусь хвилину всі можливі зрадники будуть знищені.

— І тоді Опал Кобой стане твоєю імператрицею?

— Авжеж! — голосно мовив командувач Дрюк — і натис на кілька кнопок, переходячи на закодований, захищений від прослуховування канал. — Імператрицею? — пошепки перепитав він. — Таке скажеш, О’Гире! Невже ти гадаєш, що я заварив усю цю кашу, аби ділитися владою бодай з кимось? О ні! Щойно ця крутиголовка розв’яжеться, як з Опал Кобой станеться трагічний нещасливий випадок — а то й кілька трагічних нещасливих випадків.

О’Гир наїжачився.

— Я ризикую видатися неоригінальним, Дрюку, але це тобі так просто не минеться.

Дрюків палець завис над кнопкою закінчення зв’язку.

— Навіть якщо я програю, — лагідно мовив ельф, — тебе вже не буде серед живих, аби посміятися з мене ще раз.

І ватажок заколоту зник, лишивши кентавра обливатися холодним потом в очікуванні близької смерті. Принаймні так здавалося Дрюкові.

О’Гир потягся до клавіатури комп’ютера.

— Відзнято! — промимрив він, вимикаючи камеру. — А тепер, хлопці, відпочиваємо. Дублів не буде.

Шахта Е116

Холлі притисла шатл до стіни однієї з занедбаних шахт.

— Маємо хвилин тридцять. Сенсори повідомляють, що за півгодини слід сподіватися викиду магми, а такої температури не витримає жоден шатл.

Усі зібралися в салоні корабля, аби спільними зусиллями виробити план дій.

— Отже, нам треба проникнути в «Лабораторії Кобой» і повернути поліції контроль над зброєю, — сказав командувач.

Мульч вискочив зі свого крісла, мов корок із пляшки, й попрямував до дверей.

— Це не пройде, Джуліусе, — заявив він. — Після мого останнього туди візиту лабораторії зазнали серйозної реконструкції. Чував я, там нині встановлено навіть ДНК-гармати…

Корч схопив гнома за карк.

— По-перше, не смій називати мене Джуліусом. А по-друге, каторжнику, ти так комизишся, ніби маєш якийсь вибір.

Мульч люто глипнув на командувача.

— Я й справді маю вибір, Джуліусе. Я ж можу просто відсидіти свій строк у милій маленькій камері. А змушувати мене йти на лінію вогню ти не можеш, бо цим самим ти порушив би мої громадянські права.

Барва Корчевого обличчя змінилася з блідо-рожевої на бурякову.

— Громадянські права? — аж запінився він. — І ти смієш говорити мені про громадянські права? Типово мульчівське нахабство!

І враз — о диво! — командувач заспокоївся. Навіть ніби трохи повеселів. Але всі, хто добре знав Корча, не сумнівалися: коли командувач стає веселий, комусь іншому робиться вкрай сумно.

— Що? — вухам своїм не повірив гном-клептоман.

А Корч запалив одну зі своїх отруйних грибних сигар.

— Та нічого такого. Просто я переконався: твоя правда.

Мульч підозріливо примружився.

— Моя правда? Ти говориш при свідках, що я маю слушність?

— Авжеж, маєш слушність. Якщо я виведу тебе на лінію вогню, то тим самим порушу всі твої виписані в Книзі права. І тому, замість запропонувати тобі фантастично вигідну оборудку, я додам парочку століть до твого строку й запроторю тебе в тюрягу найсуворішого режиму. — Корч помовчав і видихнув хмару диму просто в обличчя Мульчеві. — На пік Вийвовк.

Навіть крізь глину, що заліпила Мульчеву фізіономію, видно було, як зблід гном.

— На пік Вийвовк? Та це ж…

— Еге ж, в’язниця для гоблінів, — договорив за нього командувач. — Я це знаю. Але, зважаючи на твій хист до втеч, я певен, що легко переконаю Раду зробити для тебе такий виняток.

Мульч так і впав у м’яке крісло на гіроскопічній подушці. Перспектива — гіршої не придумаєш. Ох, довелось йому якось-то побувати в одній камері з гоблінами. Ох, як же йому там було непереливки! І це ще ж на Поліційній площі. А на Вийвовку гном не протягне й тижня — один серед гобліняк!

— То в чому ж полягає ця твоя оборудка?

Артеміс усміхнувся. Він був просто в захваті. Командувач Корч виявився куди тямущішим, ніж видавався. Але ж інакше як би він став командувачем?

— Ага, то ти вже й зацікавився?

— Можливо. Але я нічого не обіцяю.

— То гаразд. Слухай. Повторювати не буду. І не здумай торгуватись. Отже, ти допомагаєш нам проникнути в «Лабораторії Кобой», а я, коли все це скінчиться, цілих два дні тебе не шукатиму.

Мульч судомно ковтнув слину. Пропозиція добра, що й казати. Мабуть, командувачеві з усім Легіоном припекло так, що далі нікуди.

Поліційна площа

А тим часом на Поліційній площі закипала все лютіша битва. Гобліни вже підступали до порога. В буквальному розумінні слова. Капітан Келп метався від позиції до позиції, підбадьорюючи своїх бійців.

— Не хвилюйтеся, хлопці, їм не пробити цих дверей своїми застарілими «свинорилами». Хіба що якоюсь ракетою…

І цієї ж самої миті двері прогнулися досередини, немов знадвору їх хтось надимав, як ото дитина надимає повітряну кульку. Але витримали. Ледь-ледь…

Із приміщення командного пункту вискочив Дрюк, блискаючи жолудями командувача на грудях. Рада поновила його на посту командувача, тож він став першим у Легіоні солдатом, кому це звання присвоювали двічі.

— Що то було таке?

Клопіт вивів зображення з поліційних камер на монітори. Тепер стало добре видно гобліна, що тримав на плечі чималу трубу.

— Якийсь гранатомет. Мабуть, одна з давніх великокаліберних гармат системи