Олексій Анатолійович Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

і м'ясо приготовлене для плову, – сказав один.

– Давай-но глянемо, що у нього у казані, – запропонував другий.

Підняли вони кришку.

– А сала забагато! – сказав один. Запустив він руку глибше, а там одна вода.

«Зате рис гарний», – подумав інший. Засунув він руку у рис, а знизу пісок, змішаний з рисом…

Забігли вони до мейхани.

– Що ви там нишпорите? У нас давно вже животи скрутило, – закричали каландари, побачивши їх. – Якщо у нього там є що-небудь, варіть хутчіш!

– Ну так я вас зараз нагодую! – сказав один каландар.

– А в чому справа?

– Подивились би ви, що за припаси у проклятого чужинця! – кинув інший.

– Нуж бо, ara-бій, господарю! Що це ти надумав? Чи невідомо тобі, що ця фортеця – Ніша-пур! Місто з сорока чотирма ворітьми. Це володіння шаха Бали-бека. Тут жарти не проходять. Піднімайся, виставляй частування, вислозадий зангар![59]

– Замість частування, друзі, заспіваю вам я чудову пісню. Хто розумний – піде тихо, без галасу, ахто не занадто щедрий розумом, нехай сидить! – відповів Ґероґли, взяв до рук саз і заспівав, звертаючись до каландарів.

Давайте, беки, їсти і давайте пити, Життя прийшло і піде, коли прийде час, Невмолимо рікою роки течуть, Таємниця відкриється нам, коли прийде час. Ми – люди – йдемо, мов довгий караван, Перед владою єдиною Істини[60] немає щита, Прийдуть мурахи, підуть, – хоч мурашник свій Зводять і зводять, – коли прийде час. Через високі гори нас проведи, Ґир-ат мого, о Могутній,[61] поверни, Стара баба, що вкрала коня мого, До мене потрапить, коли прийде час. Руїни й уламки – такий цей світ, Страждає і кровоточить серце моє, Чорної землі невмолимий дракон Проковтне усе це – коли прийде час. Бий, Ґероґли, бий, Ґероґли, ворогів, Багато хто намагався притулок тут знайти, Розбивали юрти… і потім Відкочовували, коли приходив час».

Послухали каландари пісню, і один звернувся до всіх інших:

– Чи зрозуміли ви, що він заспівав?

– Так, зрозуміли.

– І що він каже?

– Він каже: вставайте, йдіть собі.

– Ох, друзі! Його слова «вставайте, йдіть собі» – це щастя боже! Щасливим будеш, якщо йтимеш собі благополучно. А його слова «бий, Ґероґли, бий» – означає, що задумав він нас убити. Яке вже частування.

З іншого кутка вискочив один каландар. Цей був гарячий, він крикнув:

– Ти бач, пісні його слухати, ще чого! Вставай і подавай нам частування!

– Друзі, а що ви скажете, якщо ще удосвіта кожен з вас скуштує гарячого супу з маша? – запитав Ґероґли.

Суп з маша для курця опію те ж саме, що кара господня, і каландари накинулися на Ґероґли, волаючи:

– Чекай-но! Дай і мені стусонути!

– Бий його, допоки він не скаже «Хазрет кабла», – приказував старий каландар.