Андрій Анатолійович Кокотюха - Розбите дзеркало

— Алісо, зупинятися нема сенсу. Без того наговорено.

— Далі, — вона знову шморгнула, — далі Євка закликала мене тримати Діану. Вдвох. Ми ж у процесі ще пили, веселилися…

— Хлопці зґвалтували її, — Лора знову не питала.

— Крім Ігоря. Він хотів… Знову не вийшло… Його знудило там, у кутку…

— Діана?

— Ми раптом зрозуміли, що наробили. Просили пробачення, всі. Вона кивала, поки задкувала до виходу. Але потім… Кричала, що знає всіх нас, уже знає. Піде в міліцію, тоді ж міліція ще… Едик у відповідь: ти шлюха, хто тебе послухає. Менти поржуть і ще разок по колу пустять. Ну, Діана пригрозила — буде вам день народження, побачите. Хитров її наздогнав…

— Хто вдарив? Він?

— І він. І Єва. І я. Коли впала на землю й забилася потилицею, Хитров звелів, аби кожен стукнув її сильно. По разу. Отримав того вечора владу над усіма нами. Оцього не поясню, чому слухали, корилися.

Лора слухала вже зовсім відсторонено, у голові складалися пазли.

— Тіло як вивезли? Чи, може, там лишили?

— Там. Труп знайшли бомжі тамтешні. Ночувати припхалися. Їх, до речі, перших загребли.

— Знайома та звична практика. Хто знайшов труп — той відразу під підозрою. Алісо, я розумію: ти знаєш чимало подробиць про перебіг справи. Без тата не обійшлося. Це не запитання.

— Не обійшлося. Чекай, я зараз.

Аліса Горностай допила рештки мартіні з пляшки. Не розтягувала — влила в себе. Вилізла з крісла, її хитнуло. Вийшла з кімнати, повернулася з новою, відкоркувала на ходу. З упевненістю захмелілої людини налила свіжу порцію.

І завершила історію їхнього падіння.

9

Ще довелося витратити час на Тетяну Помічну.

Їй сподобалося сидіти в полоні, вона виявила добру волю сидіти далі. Сокіл утомився від неї настільки, що переступив через себе, подзвонив Лорі й так скупо, як зміг, попросив забрати з його номера цю ненормальну.

На той час Кочубей сама збиралася йти. Запитань до остаточно сп’янілої Аліси вже не лишилося. І хоч та вчепилася в руку, просила нікуди не йти, бути з нею далі й поклястися ледве не на крові, що збереже сповідь для себе, Лора не хотіла бути при ній нянькою. Пообіцяла повернутися під вечір, натякнула — лишиться на ніч, якщо Алісі так буде спокійніше. Перевела з крісла на ліжко, вклала, вкрила ковдрою, вимкнула телефон. Ідучи, затріснула двері, отримавши для того інструкції в хазяйки.

Потім викликала таксі до готелю.

Тетяна поводилася приблизно так, як Аліса. Хіба була твереза, але від того ситуація не спростилася. У Лори по обіді від хронічного недосипу вже почала гудіти голова. Почуте щойно полегшення не принесло. Навпаки, тепер треба все ще раз перетравити. Помічна в цій історії вже зовсім недоречна. Хоча б тому, що до трьох смертей навряд чи причетна.

Їй нічого не говорили прізвища Бортникової й Хитрова. Прізвище Горностай знала, але це нормально, коли містяни знають прізвище міського прокурора. Моруга теж на слуху, проте це зовсім не означає, що Помічна з ним знайома. Лора перевела розмову з переляканою активісткою у форму, подібну до допиту. Вона вміла ставити потрібні запитання, і відповіді її цілком вдовольнили.

Лариса Кочубей ставила маленькі пастки, у які Тетяна Помічна не потрапила.

Вона справді нічого не знала про вбивство повії, яке сталося в проклятому будинку дванадцять років тому.

Тут вона нічим не відрізнялася від сотень тисяч мешканців Чернігова.

Прокурор Ілля Горностай доклав тоді максимум зусиль і запустив усі можливі механізми, аби випадок ніде ніколи не озвучили.

Він рятував свою єдину доньку.

Це виводило Тетяну з-під будь-яких підозр. Припустімо, вона чимось доклалася до смерті Ярового, людини, котра справді зазіхала на будинок і тим налаштувала проти себе темні сили. Але вона поняття не мала про знайомство Ярового, Єви та Антона. Тим паче не знала про зустріч усіх п’ятьох у будинку тиждень тому. Нарешті, вчорашню ніч провела в сусідній з Лорою кімнаті, зачиненій ззовні.

Єдине, до чого Тетяна причетна прямо, — поширення, і то не раз, тієї самої легенди про прокляття старого будинку. І смерть, яка прийде по всякого, хто скоїть там щось лихе. Або має такі наміри. Лора готова була навіть назвати Помічну корисною ідіоткою, яку використав злочинець, аби напустити туману.

Аби напевне мала докази, що всі троє стали жертвами злочину.

Трупи не кримінальні — висновок експертизи. Лорі могла не подобатися Катерина Сова. Хоч насправді це вона сама дала криміналістці привід так поводитися й не сприймати її. Лора теж сприймала агресивно нахабні спроби зайти на її територію. Але це — особисте. Як колишня слідча, Лариса Кочубей звикла цінувати роботу експертів.

І довіряла їхнім висновкам.

Або хтось знайшов спосіб обдурити експертизу — або це справді не вбивство.

Хоча всі троє спотворені переляком.

І дзеркала розбиті…

Гаразд. Як казала Скарлетт О’Гара, над цим подумаємо вранці.

Поки що Лорі дивом вдалося попрощатися з Помічною. Пообіцяла бути з нею в постійному контакті, хоча при вимкненому Тетяниному телефоні така місія нездійсненна. Телефон же Лора веліла їй і далі не вмикати. Домовилися листуватися електронною поштою, у разі чого без допомоги не лишиться. На цьому слові Помічна нарешті перестала опиратися й дозволила Соколу відвезти себе додому, де вона так само планувала зачинитися. Перед тим повідомила колег — погано себе почуває, не турбувати, нічого не коментувати, озветься сама.

Дочекалася повернення Богдана. Його присутність під час розмови з Гайдуком вона вважала обов’язковою. Сокіл — колега, друг, напарник. Він повинен знати стільки, скільки вже знає Лора.

Не попросила — наполягла, аби шеф зараз відклав інші справи.

Стисло, без епітетів, протокольно переповіла Гайдукові події дванадцятирічної давнини, які сталися в старому покинутому аварійному будинку.

Так само коротко і чітко оповіла, чим усе скінчилося.

Убиту повію звали Діаною Жовнір.

Їй було двадцять років, починала вчитися в технікумі, та кинула. Навчання грошей не приносило, навпаки — тягнуло. Родину ж годувати й лікувати особливо не було кому. Мама — з цукровим діабетом, батько давно залишив їх, менша сестра ще в школі. Старший на три роки брат Роман — з біографією, раніше судимий по малолітству, наркотиками торгував. Відсидів, вийшов, знову залетів, тепер уже участь у пограбуванні. Звільнився за амністією на початку року.

Він же й підняв хвилю, хоч на гармидер та претензії двічі судимого ніхто в міліції не реагував.

Але труп Діани — кримінальний. На затриманих волоцюг витратили трохи менше