Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і таємна кімната

б розповісти комусь із учителів про щоденник — а хто тепер пам'ятає, за що Геґріда вигнали зі школи п'ятдесят років тому?

Гаррі не хотів ворушити ті давні події. Коли він вийшов з Великої зали разом з Роном і Герміоною, щоб узяти квідичну форму, до всіх його тривог додалася ще одна, і то дуже серйозна. Тільки-но він поставив ногу на мармурову сходинку, як почув знову:

— Цього разу я вб'ю!.. Розірву!.. Пошматую!.. Гаррі зойкнув, а Рон з Герміоною злякано відсахнулися від нього.

— Голос! — сказав, озираючись, Гаррі. — Я щойно чув його знову! А ви?..

Вирячивши очі, Рон похитав головою. А от Герміона ляснула себе долонею по чолі.

— Гаррі, я, здається, зрозуміла! Я мушу піти в бібліотеку!

І вона побігла сходами нагору.

— Що вона зрозуміла? — розгублено мовив Гаррі. Він і далі озирався, аби з'ясувати, звідки лунав той голос.

— Хе, чого не розумію я, — похитав головою Рон.

— Але чому вона побігла до бібліотеки?

— Бо це Герміонин стиль, — знизав плечима Рон. — Коли сумніваєшся — біжи в бібліотеку.

Розгублений Гаррі стояв і прислухався, чи не почується знову той голос, проте з Великої зали за його спиною вже виходили, поспішаючи на стадіон, учні, які голосно перемовлялися.

— Мабуть, рухайся, — порадив Рон. — Уже майже одинадцята, скоро початок.

Гаррі побіг до ґрифіндорської вежі, схопив "Німбус-2000" і приєднався до великої юрби, що сунула на матч. Проте думками він і далі був у замку, де чувся той безтілесний голос. Надягаючи в роздягальні яскраво-червону форму, заспокоював себе тим, що всі зараз прийшли сюди, щоб дивитися гру.

Команди вийшли на поле під бурхливі оплески. Олівер Вуд облетів стовпи, щоб розігрітися, а мадам Гуч витягла м'ячі. Гафелпафці, у яскраво-жовтій формі, збилися докупи, щоб востаннє обговорити тактику гри.

Гаррі вже сідав на мітлу, як раптом на поле вибігла професорка Макґонеґел з величезним пурпуровим мегафоном у руках.

Гарріне серце каменем зірвалося додолу.

— Матч відміняється! — гукнула професорка Макґонеґел у мегафон, і переповнені трибуни зірвалися обуреними вигуками і гулом. Розгублений Олівер Вуд приземлився й побіг до професорки Макґонеґел, забувши навіть злізти з мітли.

— Але ж, пані професорко! — вигукнув він. — Ми мусимо грати! Кубок!.. Ґрифіндор!..

Професорка Макґонеґел не звертала на нього уваги, вона й далі кричала в мегафон:

— Всім учням негайно повернутися до своїх гуртожитків! Там ви отримаєте подальшу інформацію! Будь ласка, якомога швидше!

Вона опустила мегафон і підкликала до себе Гаррі.

— Поттере, тобі краще піти зі мною.

Не розуміючи, в чому його підозрюють тепер, Гаррі побачив, як з розбурханого натовпу вискочив Рон. Він підбіг до них, коли вони вже прямували до замку. На Гаррін подив, професорка не заперечувала.

— Так, Візлі, ти також, мабуть, ходи з нами.

Деякі учні нарікали на те, що відмінили гру, а інші були явно стурбовані. Гаррі й Рон слідом за професоркою Макґонеґел повернулися до школи і піднялися мармуровими сходами нагору. Але цього разу їх не повели до жодного кабінету.

— Ця звістка, мабуть, вас приголомшить, — сказала професорка Макґонеґел на диво лагідним голосом, коли вони підійшли до шкільної лікарні. — Стався новий напад… новий подвійний напад.

Гаррі увесь похолов. Професорка Макґонеґел штовхнула двері, і вони з Роном увійшли.

Мадам Помфрі схилилася над дівчиною з п'ятого класу з довгим кучерявим волоссям. Гаррі її впізнав: це була та дівчина з Рейвенклову, в якої вони хотіли дізнатися, де слизеринська вітальня. А на сусідньому ліжку лежала…

— Герміона!.. — простогнав Рон.

Герміона лежала цілком нерухомо з розплющеними й застиглими очима.

— Їх знайшли біля бібліотеки, — сказала професорка Макґонеґел. — Ви часом нічого не знаєте про ось це? Воно лежало біля них на підлозі…

Вона показала їм невеличке кругле дзеркальце.

Гаррі й Рон заперечно похитали головами, не спускаючи очей з Герміойи.

— Я відведу вас до ґрифіндорської вежі, — засмучено сказала професорка Макґонеґел. — Треба зробити оголошення.

*

— Всі учні повинні повертатися до своїх гуртожитків не пізніше шостої години вечора. Після цього ніхто не має права залишати свої спальні. На уроки ви будете ходити в супроводі вчителів. У туалет і ванну — тільки з дозволу вчителів. Усі тренування і матчі з квідичу відміняються. Активна діяльність у вечірній час заборонена.

Ґрифіндорці, що заполонили вітальню, мовчки слухали професорку Макґонеґел. Вона згорнула пергамент, з якого читала оголошення, і схвильовано вимовила:

— Мабуть, не варто додавати, що я давно вже не була така стривожена. Школу, цілком імовірно, закриють, поки не будуть піймані злочинці. Прошу всіх, хто має хоч якісь здогади, повідомити мені.

Професорка досить незграбно вилізла через отвір у портреті, а ґрифіндорці відразу загомоніли.

— Послухайте, ми вже втратили двох ґрифіндорців, не рахуючи ґрифіндорського привида, одного рейвенкловця і одного гафелпафця, — промовив, загинаючи пальці, приятель близнюків Лі Джордан. — Невже ніхто з учителів не помітив, що нічого не сталося тільки зі слизеринцями? Невже не очевидно, що все це йде зі Слизерину, — Слизеринів спадкоємець, слизеринська потвора… Чому просто не взяти й не викинути звідси усіх слизеринців? — обурювався він під схвальні кивання і поодинокі оплески.

Персі Візлі сидів на кріслі відразу за Лі, але цього разу не поспішав викладати свої думки. Він був блідий і приголомшений.

— Персі шокований, — тихенько шепнув Гаррі Джордж. — Та рейвенкловська дівчина — Пенелопа Клірвотер, теж староста. Він, мабуть, не допускав, що потвора відважиться напасти на старосту.

Але Гаррі слухав його неуважно. Перед його очима й далі була Герміона, яка лежала на лікарняному ліжку, немов статуя. І якщо злочинців не зловлять якнайшвидше, то він приречений цілісіньке життя прожити з Дурслями. Том Редл доніс на Геґріда, бо, якби школу закрили, він мав би повертатися у маґлівський сиротинець. Гаррі тепер добре розумів, що відчував тоді Редл…

— Що нам робити? — прошепотів Рон йому на вухо. — Думаєш, вони підозрюють Геґріда?

— Треба піти й поговорити з ним, — вирішив Гаррі. — Я не вірю, що це знову він, але, якщо він колись уже випускав потвору, то знає, як дістатися до Таємної кімнати, а це вже непогано.

— Але Макґонеґел казала, що після уроків ми повинні сидіти у вежі…

— Я думаю, — ледь чутно вимовив Гаррі, — що прийшла пора знову витягти старий батьків плащ.

*

Гаррі успадкував від свого батька тільки одну річ — довгий і сріблястий плащ-невидимку. Це була єдина можливість непомітно вислизнути зі школи, щоб відвідати Геґріда. Вони, як завжди. полягали на свої ліжка, зачекали, поки