Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і таємна кімната

- Що ти си тут робиш, Томе?

Редл підступив ближче.

- Ну, все, Рубеусе! - мовив він. - Я все про тебе розповім. Якщо напади не припиняться, можуть закрити школу.

- Що ти си верзеш?

- Я не думаю, Рубеусе, що ти хотів когось убити. Але з монстра милу хатню тваринку не зробиш. Ти, мабуть, просто випустив його побігати і...

- Він нікого не вбивав! - вигукнув великий хлопець, позадкувавши до зачинених дверей. За його спиною Гаррі міг чути якесь дивне шарудіння і клацання.

- Годі, Рубеусе, - ще на крок підступив Редл. - Завтра тут будуть батьки померлої дівчинки. Мінімум, що може зробити для них Гоґвортс, - це знищити монстра, який убив їхню доньку.

- То не він! - крикнув хопець, і голос його відбився луною в темному переході. - Він такого б не зробив! Ніколи!..

- Відійди, - звелів Редл, витягаючи чарівну паличку.

Його закляття залило коридор яскравим сяйвом. Двері за спиною великого хлопця відчинилися з такою силою, що його самого жбурнуло на протилежну стіну. А з дверей вилізло щось таке, від чого Гаррі пронизливо закричав, хоча того крику Ніхто, крім нього, й не почув.

На них мовби накочувалося велике приземкувате волохате тіло з безліччю чорних лап, блиском численних очей і парою гострих, мов бритва, клешень.

Редл знову підняв свою паличку, але було надто пізно.

Збивши його з ніг, чудовисько стрімко промчало коридором і зникло з очей. Редл зіп'явся на ноги і, дивлячись йому вслід, підняв чарівну паличку. Але великий хлопець стрибнув на нього, вирвав паличку, пожбурив її і дико закричав:

- Ні-і-і-і-і-і-і-і-і-і!!!

Усе довкола закружляло, і настала темрява.

Гаррі відчув, як він кудись провалюється, далі відчув удар, а тоді побачив, що лежить на своєму ліжку в ґрифіндорській спальні.

Редлів щоденник лежав у нього на животі.

Гаррі ще не встиг перевести дух, як відчинилися двері спальні і зайшов Рон.

- Ось ти де! - зрадів він.

Гаррі сів. Він тремтів і вкрився потом.

- Що сталося? - стурбовано глянув на нього Рон.

- То був Геґрід, Роне! П'ятдесят років тому Геґрід відчинив Таємну кімнату.

- РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ -

Корнеліус Фадж

Гаррі, Рон і Герміона давно знали, що Геґрід має нездорову пристрасть до великих і потворних створінь. Ще коли вони вчилися в першому класі, він спробував виростити у своїй дерев'яній хатинці дракона, а його здоровенного триголового пса Флафі вони не забудуть довіку.

Отож Гаррі не сумнівався: якщо Геґрід ще хлопцем довідався, що десь у замку чаїться якась потвора, то він готовий був на все, аби лиш поглянути на неї. А тоді йому, мабуть, стало шкода, що потвору зачинили так надовго, і він вирішив випустити її, щоб вона розім'яла свої незчисленні лапи. Гаррі навіть уявляв, як тринадцятирічний Геґрід намагається надягти їй нашийник. Але Гаррі так само не сумнівався, що Геґрід ніколи не міг би когось убити.

Гаррі уже й жалкував, що проник у таємницю Редлового щоденника. Рон з Герміоною знову і знову змушували його все переповідати. Гарі вже нудило від своєї розповіді та її безкінечних обговорень.

- Редл міг і помилитися, - мовила Герміона. - Може, на людей нападала якась інша потвора.

- Скільки, ти думаєш, тут могло бути потвор? - понуро запитав Рон.

- Ми знаємо, що Геґріда виключили зі школи, - засмучено мовив Гаррі. - І після цього напади припинилися. Інакше Редл не отримав би своєї нагороди.

Рон підійшов до справи з іншого боку:

- Редл точнісінько, як Персі. Ну, хто його просив доносити на Геґріда?

- Роне, але ж потвора когось убила, - нагадала Герміона.

- А якби закрили Гоґвортс, Редл мусив би повертатися у маґлівський притулок для сиріт, - додав Гаррі. - І я розумію, чого він хотів лишитися тут.

Рон закусив губу, а тоді невпевнено запитав:

- Ти зустрів Геґріда на алеї Ноктерн, правда?

- Він там купував отрутку проти слимаків, - поспішно відповів Гаррі.

Вони замовкли.

Після довгої паузи Герміона запитала, мабуть, про найтяжче:

- Як по-вашому, нам треба піти й поговорити з самим Геґрідом?

- От же й мила буде зустріч! - скривився Рон. - Привіт, Геґріде! Скажи нам, чи не випускав ти недавно в замку щось волохате і скажене?

Зрештою вони вирішили нічого не казати Геґрідові, поки не станеться нового нападу. І що довше не появлявся той загадковий безтілесний голос, то дужче вони сподівалися, що їм ніколи не доведеться розпитувати Геґріда, чому його вигнали зі школи.

Відколи були спаралізовані Джастін і Майже-Безголовий Нік, минуло з чотири місяці, тож тепер мало не всі вважали, що злочинець дав їм спокій. Півзові нарешті набридла пісенька «Ох, Поттере-компоттере», а Ерні Макмілан на одній з гербалогій дуже чемно попросив Гаррі передати йому відерце зі стрибучими грибами-поганками.

У березні кілька мандрагор влаштували у третій оранжереї галасливу вечірку. Це дуже втішило професорку Спраут.

- Тільки-но вони почнуть лазити в горщики один до одного, це буде сигнал, що вони вже цілком дозріли, - пояснила вона Гаррі. - Тоді ми зможемо оживити отих бідолах у шкільній лікарні.

*

Під час Великодніх канікул другокласники отримали новий клопіт. Настала пора вибирати предмети для третього року навчання. Герміона поставилася до цього вкрай серйозно.

- Це може вплинути на наше майбутнє, - сказала вона Гаррі й Ронові, які переглядали списки нових предметів, позначаючи їх галочками.

- Я хотів би позбутися зілля й настійок, - сказав Гаррі.

- Не можна, - похмуро озвався Рон. - Усі старі предмети лишаються. Інакше я б із задоволенням викреслив захист від темних мистецтв!

- Але ж це дуже важливий предмет! - обурилася Герміона.

- Тільки не та бридня, якої навчає Локарт! - скривився Рон. - Я не навчився в нього нічого. Ну, хіба тільки те, що не можна давати волю ельфам.

Усі родичі Невіла Лонґботома - чарівники й чарівниці - засипали його листами з абсолютно різними порадами про корисні предмети. Невіл цілком заплутався, перечитуючи список з висолопленим язиком, і допитувався, який предмет складніший - ворожіння на числах чи вивчення стародавніх рун. Дін Томас, що виріс, як і Гаррі, серед маґлів, добирав предмети, наосліп тицяючи У список своєю чарівною паличкою. Герміона не слухала жодних порад, а просто записалася на всі нові предмети.

Гаррі уявив, що сказали б дядько Вернон і тітка Петунія,