Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і Напівкровний Принц

- Неймовірно, але ти знову зумів викрутитися, - похитала головою Герміона. - Хоч там не так і погано... інколи буває досить весело... - Але тут вона помітила вираз Ронового обличчя. - Ой, подивіться... там є чудові цукрові пера... їх можна смоктати годинами!

Зрадівши, що Герміона змінила тему, Гаррі виявив значно більше, ніж звичайно, інтересу до нових надвеликих цукрових пер, але настрій у Рона не поліпшився, і він лише стенув плечима, коли Герміона спитала, куди б він хотів податися тепер.

- Ходімо в «Три мітли», - запропонував Гаррі. - Там хоч тепло.

Вони знову обмотали голови шарфами й вийшли з цукерні. Після солодкого затишку «Медових руць» пронизливий вітер шмагав їх по обличчях наче батогами. Вулиця була майже безлюдна; ніхто не зупинявся, щоб побалакати, усі квапливо бігли хто куди. Виняток становили два чоловіки попереду, що стояли біля входу в «Три мітли». Один був дуже високий і худий; Гаррі примружився, щоб краще його роздивитися крізь залиті дощем окуляри, і впізнав шинкаря з «Кабанячої голови» - іншого Гоґсмідського шинку. Коли Гаррі, Рон і Герміона наблизилися, шинкар щільніше загорнувся в плащ і пішов. Нижчий чоловік, що незграбно вовтузився з чимось у руках, залишився сам. Друзі порівнялися з ним, і аж тоді Гаррі нарешті впізнав і його.

- Манданґусе!

Присадкуватий, кривоногий чоловік зі скуйовдженими рудими патлами з несподіванки підскочив і впустив старезну валізу. Від падіння вона розкрилася, виваливши, як здалося, увесь вміст вітрини з крамнички лахмітника.

- А, Гаррі, здоров, - привітався Манданґус Флетчер, непереконливо зображаючи безтурботність. - Ну, не буду тебе затримувати.

І Флетчер з виглядом людини, яка воліла б якомога скоріше зникнути, почав згрібати з землі увесь той мотлох назад у валізу.

- Ти це все продаєш? - запитав Гаррі, дивлячись, як Манданґус визбирує всякий брудний непотріб.

- Та, той... треба ж якось жити, - відповів Манданґус. - Подай мені оте-го!

Рон нахилився й підняв щось сріблясте.

- Стривай, - повільно проказав Рон. - Щось таке знайоме...

- Дякую! - Манданґус вихопив з Ронових рук келиха й запхав у валізу. - Ну, то бувайте... ОЙ!

Гаррі схопив Манданґуса за горло й притис до стіни шинку. Міцно тримаючи однією рукою, другою вийняв чарівну паличку.

- Гаррі! - пискнула Герміона.

- Ти це взяв у домі Сіріуса, - прошипів Гаррі, ледь не торкаючись Манданґусового носа своїм і вдихаючи огидну суміш перегару й старого тютюну. - На ньому ще був герб родини Блеків.

- Я... та нє... та шо?.. - бризкав слиною Манданґус, потроху багровіючи.

- Ти що - пішов туди в ніч його загибелі й пограбував дім? - прокричав Гаррі.

- Я... та нє...

- Ану, все віддавай!

- Гаррі, не смій! - закричала Герміона, а Манданґус почав синіти.

Щось бабахнуло, і Гаррі відчув, як Манданґусове горло вислизнуло з рук. Задихаючись і відпльовуючись, Манданґус ухопив свою валізу, а тоді... ЛЯСЬ... і він роз’явився.

Гаррі з усієї сили вилаявся й закрутився, шукаючи, де дівся Манданґус.

- НАЗАД, ЗЛОДЮГО!..

- Немає сенсу, Гаррі.

Казна-звідки виникла Тонкс, її сіре волосся було мокре від снігу.

- Манданґус, мабуть, уже в Лондоні. Немає сенсу кричати.

- Він покрав Сіріусові речі! Обікрав його дім!

- Це так, та все ж, - незворушно сказала Тонкс, яку ця інформація анітрохи не стурбувала, - тобі треба сховатися від холоду.

Вона простежила, як вони зайшли у «Три мітли». Увійшовши, Гаррі одразу вибухнув гнівом:

- Він покрав Сіріусові речі!

- Гаррі, я розумію, але ти не кричи, на нас дивляться, - прошепотіла Герміона. - Піди сядь, а я куплю щось випити.

Коли за кілька хвилин Герміона повернулася до їхнього стола з трьома пляшками маслопива, Гаррі усе ще кипів.

- Невже Орден не має на Манданґуса впливу? - розлючено шепотів він друзям. - Чому його не зупиняють, коли він краде в штабі все, що йому під руку потрапить?

- Цс! - розпачливо цикнула Герміона, озираючись, чи ніхто їх не чує; неподалік сиділа чаклунська пара, обоє з великою цікавістю поглядали на Гаррі, а трохи далі підпирав стовпа Забіні. - Гаррі, мене б це теж розсердило, я знаю, що він крав твої речі...

Гаррі захлинувся маслопивом; він і забув, що будинок номер дванадцять на площі Ґримо належить тепер йому.

- Так, це мої речі, - визнав він. - Не дивно, що він не зрадів, побачивши мене! Доведеться розказати Дамблдорові - Манданґус боїться тільки його.

- Добра думка, - прошепотіла Герміона, зрадівши, що Гаррі заспокоюється. - Роне, що ти там побачив?

- Нічого, - буркнув Рон, швидко відвертаючись від шинквасу, але Гаррі знав, що він намагався перехопити погляд привабливої пишненької шинкарки, мадам Розмерти, до якої Рон давно вже відчував симпатію.

- І це «нічого» зараз наливає комусь вогневіскі, - ядуче сказала Герміона.

Рон пропустив її шпильку повз вуха, цмулячи свій напій мовчки і, як йому здавалося, шляхетно. Гаррі думав про Сіріуса і про срібні келихи, яких той усе одно не любив. Герміона тарабанила пальцями по столу, зиркаючи то на Рона, то на шинкарку.

Гаррі допив зі своєї пляшки останні краплі й запропонував:

- То що, може, все - вертаємося до школи?

Друзі кивнули головами; було нудно, а негода надворі дедалі гіршала. Вони знову позагорталися в плащі, поправили на голові шарфи й натягли рукавиці; тоді вслід за Кеті Бел з подругою вийшли з шинку й по Високій вулиці рушили додому. Долаючи вкриту сніговою кашею дорогу до Гоґвортсу, Гаррі згадав про Джіні. Вони її ніде не зустріли, подумав Гаррі, бо вона разом з Діном усамітнилася в кав’ярні мадам Падіфут, цьому улюбленому прихистку щасливих парочок. Він спохмурнів і почовгав далі, ховаючи голову від зарядів мокрого снігу.

За якийсь час Гаррі помітив, що голоси Кеті та її подруги, що їх доносив вітер, стали пронизливіші й голосніші. Гаррі придивився до їхніх невиразних силуетів. Дівчата сперечалися про якусь річ, яку тримала в руках Кеті.

- Ліно, це тебе не стосується! - почув Гаррі голос Кеті.

Вони завернули за поворот, мокрий сніг повалив густіше й швидше, заліплюючи Гаррі окуляри. Він почав витирати їх рукавицею, а Ліна саме тієї миті спробувала вихопити з рук Кеті пакунок; Кеті смикнула його до себе, й пакунок упав на землю.

Кеті миттю здійнялася в повітря, але не так, як Рон, що