Джеймс Фенімор Купер - Піонери або Біля витоків Саскуеханни

рубати ліс, чи варити кленовий сік, чі випалювати цеглу, чи робити поташ, чи заготовляти тес, чи підгортати кукурудзу. Але найбільш мені до душі рубати ліс, бо я ніби вродився для сокири.

— Ну, то вам ціни немає, містере Білл, — зауважив мосьє Лекуа.

— Як ви кажете? — відгукнувся Біллі, глянувши на нього так простодушно, що його велетенська постать і мужнє обличчя стали трохи кумедні. — Якщо ви про товар, мусью, то можу запропонувати цукор, — кращого не знайдете! Легше знайти пень на Німецьких рівнинах, аніж у ньому хоч єдину пляминку! До того ж, справдешній кленовий присмак! У Нью-Йорку його можна продавати замість цукерок!

Француз під'їхав до навісу з березової кори, де Кербі зберігав готовий цукор, і оглянув товар оком знавця. Тим часом Мармедюк зліз з коня, щоб зблизька подивитися на роботу Біллі Кербі.

— Ти маєш неабиякий досвід, Кербі, — мовив він. — Але я бачу лише два казани. Як же ти виробляєш цукор?

— Два казани чи дві тисячі — то байдуже, судде, бо ж я не з тих учених цукроварів, що виробляють цукор для великих цабе. Але якщо вам до смаку справжній солодкий кленовий цукор, я до ваших послуг. А роблю я його так: передусім вибираю дерево, тоді роблю зарубки, скажімо, десь наприкінці лютого або, коли це в горах, — то в другій половині березня, — принаймні, коли сік починає підніматися…

— Але як ти вибираєш дерево? — перепинив його суддя. — За якими зовнішніми ознаками?

— На всякій справі треба знатися, — мовив Кербі, швидкими рухами розмішуючи в казані рідину. — От хоч би й на тому, коли і як помішати в казані. Цього слід навчитися. Рим збудовано не за один день, та й Темплтон теж, хоч він швидко росте. Я, приміром, ніколи не стану робити зарубки на хирлявій деревині, а тільки на такій, в якої кора добра. Бо ж дерева так само хворіють, як і люди, а точити сік із хворого дерева — все одно що запрягати кульгавого коня в поштовий диліжанс чи намореного вола примушувати перевозити колоди.

— Все це слушно, але які ж ознаки хвороби? Як ти відрізняєш хворе дерево від здорового?

— А як лікар визначає, у кого лихоманка, а в кого — нежить? — втрутився Річард. — Дивиться, чи нема висипки і мацає пульс.

— Авжеж, — підтвердив Біллі, — сквайр правду сказав. Звичайно, дивлюсь на дерева — і бачу. Отож, коли натече соку, я розпалюю багаття й підвішую над ним казани. Кип'ячу спочатку на великому вогні, а коли сік загусне, як у цьому казані, треба вогонь зменшити, а то цукор підгорить, а підгорілий цукор поганий на смак, хоч би й дуже солодкий. Тоді треба переливати його з одного казана в другий, аж поки ще дужче загусне й почне тягнутися, як нитка, коли виймеш копистку, — отут уже треба бути насторожі. Є спосіб підсушувати його глиною, коли він твердне, але кому цей спосіб подобається, а кому й ні… То що, берете товар, мусью?

— Даю десять су за фунт, містере Білл.

— Е ні, я свого цукру не міняю, беру тільки готівкою, — підказав Біллі, не зрозумівши француза. Але потім поступливо усміхнувся: — Хіба що вже ради вас, мусью, я візьму галон рому й матерії на дві сорочки, коли ви заберете й патоку, — вона дуже добра. Не стану обдурювати ні вас, ні будь-кого іншого: на мій смак, це найкраща патока, яку будь-коли виробляли з цукрового клена.

— Мосьє запропонував вам десять пенсів за фунт, — пояснив Едвардс.

Лісоруб зміряв його очима, але нічого не відповів.

— Так, — підтвердив француз. — Десять пенсів. Je vous remercie, monsieur: ha! Mon Anglais! je l'oublie toujours![61]

Лісоруб позирнув на одного, тоді на другого і, певно, вирішив, що його беруть на глузи. Тоді він ухопив величезний ківш, що стирчав з казана, й заходився розмішувати киплячу рідину. Потім вийняв повний ківш, високо підніс і злив трохи густого сиропу в казан. Помахав ковшем у повітрі, ніби щоб остудити рештки, і простяг його французові, сказавши:

— Покуштуйте, й ви самі накинете ціну. Патока й та дорожче коштує!

Ввічливий француз після кількох боязких спроб наблизити вуста до ковша все ж наважився і зробив добрячий ковток. А тоді схопився руками за груди, жалібно глянув на дівчат і, як розповідав опісля Біллі, «вибив ногами такий дріб — куди всім барабанщикам до нього, — почав плюватись і лаятися по-французькому — аж-аж-аж! Ну, це йому наука, хай знає, як глузувати з лісоруба».

Кербі знов заходився розмішувати вміст казана, і то з цілком невинним виглядом, і глядачі, може, й не здогадалися б, що він добре знав, яких мук зазнає мосьє Лекуа, коли б він не підморгнув їм та не кинув погляду, сповненого надто вже щирої простодушності. Незабаром француз прийшов до тями й згадав про свої манери; він вибачився перед дамами за нестриманість у виразах, сів на свою конячку й від'їхав трохи вбік, де й лишався до кінця бесіди: після лихої витівки Кербі не могло бути й мови ні про яку оборудку. А Мармедюк тим часом прогулювався гаєм, оглядав свої улюблені дерева та обурювався, що виробництво цукру ведеться з такими втратами.

— Безтурботність наших поселенців крає мені серце, — сказав суддя. — Заради марниці вони, мов завойовники, нищать багатства, якими могли б користуватися довіку. І ти, Кербі, не виняток. Нащо робити на деревах такі страшні рани, коли досить невеличкого надрізу? Благаю тебе, не забувай: для того, щоб виріс цей ліс, потрібні були сотні років, а коли ми його вигубимо, то вже не поновимо ніколи.

— Ну, я не знаю, судде, — відказав лісоруб, — як на мене, то тих дерев у цьому гористому краю хоч греблю гати. А якщо рубати ліс — гріх, то я великий грішник, бо вирубав добрі півтисячі акрів оцими руками в обох штатах — і у Вермонті, і в Нью-Йорку. Сподіваюсь вирубати і всю тисячу, коли буду живий. Мені подобається рубати ліс, і ніякої іншої роботи я собі й не хочу. Але Джерід Рейсом каже, ніби цього року буде великий попит на цукор, бо в селищі багато новосельців, тож я й підрядився на одну весну поробити в цьому лісі. А що чути, судде, про попіл? Вигідно ще поташ робити? Я собі думаю: поки за океаном воюватимуть, ціни на поташ не впадуть.

— Ти правильно міркуєш, Кербі, — мовив Мармедюк. — Доки Старий Світ роздиратимуть війни, доти Америка житиме в добробуті.

— Значить, лихо не без добра, судде. Звісно, країна заможніє, і