Євгеній Петрович Федоровський - «Штурмфогель» без свастики

з вами, Зейц, залежатиме доля цього самого Марта. А вам чин гауптштурмфюрера й Залізний хрест не завадять, хоч — між нами — рицарів рейху орденами не так-то вже часто балують. — Хопфіц пригубив і пильно подивився на Зейца. — Ви згодні зі мною?

Зейц усміхнувся.

— Тож-то. Тепер розкажіть про свої підозри. З вашими доповідями я знайомився, але хотілось би з перших уст і без граматичних помилок…

6

Уперше після довгої похмурої негоди наступили погожі весняні дні. Швидко висихав аеродром, тільки над лісом ранками стелилися вологі тумани, Служба аеродромного забезпечення навела порядок, і від того довкола стало ширше; просторіше. Неподалік од офіцерської казарми було влаштовано тренажер для пілотів, які готувалися літати на «Штурмфогелі». З літака, що зазнав аварії, відрізали кабіну, встановили дрібнокаліберний кулемет, а внизу на котки напнули полотно із зображенням земного ландшафту. Котки крутилися з допомогою електромотора, з'єднаного із сектором подачі палива в кабіну. Льотчик посував ручку вперед, полотно бігло швидше — створювалося враження швидкості польоту. Кабіна переміщалась на шарнірах угору і вниз, нахилялась праворуч і ліворуч від руху педалей та ручки керування. Пілот міг «пікірувати», «стріляти», «заходити в бойову атаку».

Провадив заняття Вайдеман. Цього ранку на шикуванні льотного складу він оголосив:

— Сьогодні я розповідатиму банальні речі. Ви самі бойові льотчики й не раз стиналися в бою з ворогом. Але мені доведеться говорити про якості бойового льотчика-винищувача, який скоро полетить на «Штурмфогелі». Чи слід розповідати вам про те, що кожен із нас повинен певною мірою бути хоробрим, витривалим, знати свою машину?..

Вайдеман поважно пройшов уздовж шеренги й зупинився перед Піхтом:

— Але такі вимоги ставлять до кожного, хто обрав небо полем бою. А льотчик-винищувач у кабіні сам — йому ніхто нічого не підкаже. Він підтримує зв'язок з веденим чи ведучим, стежить, що діється навколо, шукає ворога й не втрачає його з поля зору доти, поки займе вигідне становище для атаки і розстріляє. Одночасно він контролює показання приладів, роботу двигунів, гвинта. І все сам! Швидкість реакції — ось чим повинен володіти справжній ас…

Вайдеман витримав довгу паузу:

— Але льотчик «Штурмфогеля» повинен робити все це вдвічі швидше. Хоч би який був напружений і короткий повітряний бій, на «Штурмфогелі» він скорочується наполовину, тому що ця машина має феноменальну швидкість. Тільки-но помітиш цятку літака вдалині, за дві-три секунди будеш поряд з ним. Найменша помилка — і стрілою промчиш мимо. На маневр для нової атаки потрібен буде час, ворог або втече, або прониже тебе чергою.

Потім пілоти сідали в кабіну тренажера й звикали до системи керування, переживаючи політ на чудо-машині.

Піхт сидів у кабіні «Штурмфогеля», коли побачив Зандлера та якогось новачка, які підходили до нього. Обидва високі, вони здалеку були навіть схожі один на одного.

Професор Зандлер підійшов до Вайдемана:

— Альберте, познайомтесь, новий інженер вашої машини.

Вайдеман стрімко обернувся і знизу вгору подивився на Хопфіца:

— Хто вас рекомендував, лейтенанте?

— Мені здається, що пан Віллі Мессершмітт поважає фронтовиків і залюбки надав мені якнайширше поле діяльності, — холоднувато промовив Хопфіц, щоб надалі спекатися наївних запитань.

Вайдеман, очевидно, це зрозумів і швидко змінив тон;

— О, я сам фронтовик і поважаю хлопців, які понюхали пороху. Правда, Паулю?

Він обернувся до кабіни «Штурмфогеля», шукаючи в особі Піхта спільника.

— Що правда, то правда. — Піхт зістрибнув із тренажера і теж назвав себе Хопфіцу.

Судячи з вимови, Хопфіц був з півночі або з Берліна.

— З цієї нагоди сьогодні можна випити, га? — засміявся Піхт, потискуючи руку новому інженерові.

— Прошу вас до себе, панове, — промовив Хопфіц.

— Вам, мабуть, дали кімнату в гуртожитку?

— Так, сімнадцятий номер.

— Тоді не підходить. Ми зберемося з дозволу пана Зандлера… — Піхт обернувся до професора.

— Ясна річ, прошу, — сказав Зандлер.

Мабуть, йому теж хотілося ближче познайомитися з інженером, так несподівано рекомендованим Мессершміттом, хоч скупий Віллі не дуже-то витрачався на нові посади.

Зандлер з Хопфіцем пішли до ангара, де стояв дослідний «Штурмфогель», а Вайдеман провадив заняття далі.

— «Штурмфогель» — це літак-перехоплювач, — сказав він. — Винищувач стрімко набирає висоту, володіє великою вогневою потужністю. Генерал Ріхтгофен, гросмейстер вертикального маневру, міг би належно оцінити цей літак.

— Я чув, що росіяни теж починають застосовувати «повітряну етажерку», — промовив пілот Новотни.

— Так, вони йдуть попарно на різних висотах, і одного разу — Піхт це добре пам'ятає, — ми попали в таку карусель, що я насилу ноги виніс, а Піхт замалим не подався на той світ. Але «Штурмфогелю» не страшна «етажерка».

— Швидше б його запустити в серію! — Новотни стиснув худі, бліді кулаки.

Льотчики знали, що Новотни відзначився в бою над Гамбургом. Він піднявся на чолі тридцяти винищувачів назустріч англійській армаді із шестисот чотиримоторних «ланкастерів», яких прикривали сотні «харікейнів» та «спітфайрїв». Тисячі гармат і кулеметів створили таку завісу, що, здавалось, прострілювався кожний метр неба.

— А Новотни, проте, пробився до бомбардувальників і особисто в цьому бою збив чотири літаки. Коли він повернувся на землю, техніки нарахували на його «месершміті» сорок пробоїн.

Підстрижений під бокс, нервовий, вузькогрудий капітан з перебитим носом мало був схожий на повітряного аса, та в літаку, очевидно, в ньому прокидалася друга натура. Над аеродромом він показував справжні чудеса. Перевертаючись на крило, він, наприклад, падав майже до самої землі, тоді різко додавав газу, йшов свічкою вгору.

Не раз Вайдеман зчіплювався з Новотни в учбових боях.

Відчайдушний каскад фігур, лобові атаки, коли винищувачі, здавалось, неодмінно мали зіткнутися, викликали захват у всіх льотчиків. Та якось Зандлер, побачивши такий бій, заборонив обом польоти — він не на жарт злякався за життя свого шеф-пілота.

Весь цей час Зандлер гарячково працював.

«Дитячі хвороби» випробного винищувача не припинялися. Зандлер із завзяттям одержимого вносив нові й нові зміни. Недостаючі деталі виточували в токарних цехах, кували в ковальських, збирали в механічних. Мессершмітт, як завжди, квапив.

7

Еріка вміла приймати гостей. Вітальня швидко сповнювалась веселим гомоном, метушнею, дзвоном посуду. Уроки домоведення, колись засвоєні нею в місцевому відділенні об'єднання націонал-соціалістичних жінок, щонайкраще знадобилися для теперішнього часу, коли з'явилося багато одружених «холостяків», військових, одірваних від своїх родин. Вона щиро раділа, коли до її особняка під'їжджали машини на чолі з «фольксвагеном» Пауля Піхта, і стомливе чекання перетворювалося на безладне, химерне свято.

Професор Зандлер звичайно підіймався до себе в кабінет і не заважав молоді. Але цього разу він уважав візит Курта Хопфіца діловим і залишився з гостями. Розповідаючи новачку про «Штурмфогель» і показуючи йому літак, він задоволено відзначав велику цікавість до машини і