Володимир Михайлович В'ятрович - За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна

Інформуючи про хід переговорів за кордоном, Степан Бандера писав до Романа Шухевича: «Ми будемо стояти на тих позиціях, що і в минулих переговорах. Все-таки необхідно домовитися з ними. Труднощі будуть ті самі, що і раніше, ― на базі спірних територій. Можливо, було б замість етнографічного принципу прийняти форму вільного самовизначення з пропозиціями щодо здійснення деякого переселення, яке зобов’язані будуть провести окупаційні держави. У деяких наших людей є побоювання, що це мало б поганий відгук серед українців. По-моєму, така формула, по суті, нічого не міняє, оскільки наша територія самовизначається до України. А такою постановою цього питання ми ставимо поляків у ситуацію, при якій їм важко буде заперечувати такий принцип».

Прагнення налагодити плідну співпрацю з польським національним рухом було не лише теоретичною розробкою ідеологів ОУН. Українські повстанці отримували чіткі вказівки щодо реалізації зазначених вище положень. Саме на польські терени припадало найбільше закордонних пропагандистських рейдів з метою поширити антибільшовицький фронт. Найбільше листівок, звернень та інших пропагандистських матеріалів, виданих УПА до іноземців, призначалося для поляків — на сьогодні таких виявлено 16 видів. Уже в травні 1945 р. командування УПА наказало: «Серед польського населення проводити зорганізовані рейди відділів, розповсюджувати літературу, проводити сильну пропаганду на предмет спільного визволення всіх поневолених і загрожених большевицько-московським імперіалізмом народів».

Підготування пропагандистських акцій серед жителів Польщі відбувалося не хаотично, а згідно з чітко розробленим планом. Наказ командування УПА від травня 1945 р. застерігав вояків від проведення з власної ініціативи якихось спільних дій чи самовільних розмов із поляками. Керівництво українського визвольного руху приділяло значну увагу цим акціям, підготовка до їх здійснення спиралася на відповідні теоретичні розробки. Серед занять, які проводили політвиховники зі стрільцями УПА, було, зокрема, й таке: «Значення наших рейдів по польських селах та поведінка стрільців між польським населенням».

Заступник провідника ОУН на Закерзонні Василь Галаса написав спеціальну роботу «Рейди і політично-пропагандивна робота серед польського населення», яка визначала такі завдання пропагандистської роботи:

«1. Піднести до максимального рівня антибільшовицькі настрої в польському середовищі і дати поштовхи до активізації безкомпромісної революційної боротьби проти Москви і її варшавської агентури в найширших розмірах.

2. Промостити шлях ідеї польсько-українського порозуміння на антибольшевицькій платформі і взаємного респектування суверенності обидвох народів, а одночасно пропагувати ідеї Антибільшовицького Блоку Народів (АБН)».

У зверненні до поляків так визначено завдання рейдів польськими землями: «Ми, Українські Повстанці, приходимо до Вас як приятелі і союзники. Метою нашого прибуття є детальне ознайомлення польського населення з фактами гноблення поневолених Москвою народів, поділитися з ним досвідом, як треба боротися з більшовизмом <…>. Звертаємося до всіх поляків, щоб допомагали нам інформацією і всім, що буде потрібно для нас. Бо ми воюємо проти Вашого ворога ― Москви і є вояками протибільшовицького фронту, який вирішує також і долю Вашої вітчизни».

Політичні керівники визвольного руху підготували спеціальну директиву «Короткі вказівки для тих, які зустрічаються з поляками». Документ цікавий як свідчення того, наскільки серйозно українські лідери ставилися до налагодження стосунків із поляками. Директива конкретизує теми та можливий зміст розмов із польською громадськістю. Щодо загальних тем зазначалося: проповідувати найширші, загальнолюдські ідеали свободи, братерства, любові, гуманізму, християнської культури, демократії, соціального прогресу; закликати проти варварства, реакції, терору, диктатури, тиранії. Головним гаслом визначено: «Воля народам! Воля людині!» У розмовах на політичні теми важливо було акцентувати на великій загрозі для обох народів з боку московського імперіалізму. При цьому наголошувалося, що поляки її суттєво недооцінюють, бо мають надто мало досвіду спілкування з більшовиками, натомість досвід українців вимірюється 25 роками боротьби.

Розділ «Конкретизація» містить тези: «Спільний визвольний фронт усіх поневолених і загрожених большевицьким імперіалізмом народів. Це дасть: спільну силу для підваження СССР зсередини, найсильніший політичний фактор назовні, повну компрометацію большевицької системи в світі і спонуку до евентуального скорішого виступу альянтів <…>. Україна має азійський комплекс і схід Европи, також немало вже зроблено на Балканах. Вони [50] мають Захід, вікно в Европу, світове значення. Злучення усіх сил й усіх можливостей дасть справжню реальну силу, дасть і нам, і їм кращу перспективу та допоможе їх предмету, якого кров’ю торгують по всіх світових ярмарках ― конференціях, дійти до ролі підмету в новій політичній системі».

Щоб здобути прихильність польського населення, керівництво українського підпілля наказувало воякам УПА під час жнив: «У тих селах, де поміж українцями живуть поляки і де ми настільки сильні та зорганізовані, що будемо керувати весняними засівами та іншими подібними працями, не поминати в плані загальної помочі також поляків, але допомагати також їм». З цією ж метою українських повстанців застерігали щодо особливостей реквізиції продуктів та іншого серед поляків. «Нашу збіркову акцію серед польського населення, ― читаємо у спеціальній інструкції, ― треба трактувати як добровільну і, з другої сторони, як акцію пропагандивну та відповідно до цього поводитися. Невдачу збірки не трактувати як невдачу політичну. Хоч ми в якомусь випадку зберемо серед поляків мало обуви, білля чи харчу, але залишимо пам’ять, що ми поводились примірно, нікого не тероризували зброєю, нічого не вимушували і, відправлені «з нічим», попрощалися добрим словом, ― тоді це при одночасних пропагандивних розмовах дасть нам політичний капітал і допоможе навіть і в кращому проведенні збіркової акції в майбутньому».

Родинам загиблих у боях з УПА вояків Війська Польского (ВП) повідомляли про їхні втрати такими листівками: «Повідомляємо, що дня … (дата, місцевість) згинув в бою з відділом Української Повстанської Армії (УПА) … (ім’я, дані), що стверджено на підставі … (документи, знайдені при поляглому, записки, листи, зізнання полонених). Повідомляючи про те Вас, просимо повідомити рідню і знакомих покійного. Висловлюємо при цій нагоді наше співчуття, що блаженної пам’яті (прізвище) був змушений віддати своє життя не за справу свойого народу, але за інтереси большевицьких окупантів ― ворогів українського і польського народів».

Пропагандистська кампанія швидко почала давати результат, змінюючи ставлення польського цивільного населення до українських повстанців. Зі звіту УПА з кінця 1945 р.: «Пропагандивні рейди по польських селах переконали точно польські маси, що ми проти мирного польського населення не виступаємо, а б’ємо тільки агентів і вислужників НКВД».

Наведені вище ідейно-програмові засади були також платформою для переговорів із поляками як в еміграції, так і на теренах Закерзоння. Перші з них тривали в Римі за участі представників Закордонного представництва Української головної визвольної ради та польського лондонського еміграційного уряду до 1946 р., проте завершилися практично безрезультатно. Натомість значно продуктивнішими були переговори, які велися безпосередньо на території дії обох підпільних рухів на Закерзонні.

Навіть у цих перемовинах легко помітити несиметричність ставлення до них обох сторін. Протягом 1945―1946 рр. відбулося багато двосторонніх зустрічей між обома підпіллями, при цьому з українського боку учасниками були уповноважені найвищим керівництвом командири повстанських відділів чи очільники визвольного руху, а з польського боку переговори вели на свій страх і ризик окремі місцеві командири. Одним із них був Мар’ян Голембйовський, який всіляко намагався налагодити контакти з УПА. Коли навесні 1945 р. це нарешті вдалося і він доповів своєму вищому командиру Яну Мазуркевичу, той тільки легковажно махнув рукою і сказав: «З хамами немає про що говорити».

11 липня 1945 р. відбулася зустріч між представниками Перемиського окружного проводу ОУН та керівниками