Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

і висушити його плоть, вигнати з нього всю вологу і хворобу. Можна, звичайно, вимовити закляття, яке заспокоює біль, та тільки користі від нього мало: воно здатне змусити біль зачаїтися лише на час, а потім буде ще гірше. Ні, не було такого засобу, щоб позбутися від цієї болісної ломоти в кістках. Старим кісткам потрібно було одне: сонце. І Далс продовжував стояти на порозі, між темрявою кімнати і пронизаним нитками дощу сірим небом, і насилу утримувався від проголошення закляття, сердячись на себе за те, що старий і хворий, і на те, що повинен стримувати себе.

Він ніколи не лаявся — істинно могутні чарівники не вимовляли вголос лайливих слів, це було небезпечно, — але все ж полегшив душу: відкашлявся сердитим незадоволеним кашлем, схожим на гарчання ведмедя. І через мить страшний гуркіт грому струсонув вершину гори Гонт, і відлуння його прокотилося по її схилах від півночі до півдня і завмерло в далеких, оповитих туманом лісах.

Добрий знак, подумав старий. Значить, дощ скоро припиниться. Він накинув капюшон плаща і зійшов з ганку під дощові струмені, щоб погодувати курей.

Перевіривши курник, Далс знайшов три свіжих яйця. Руда Бакка, його найкраща квочка, сиділа на яйцях давно, і курчата повинні були ось-ось вилупитися. Квочку замучили кліщі, і виглядала вона якоюсь запиленою і нещасною. Тут вже Далс роздумувати не став: він виголосив кілька слів — заклинання проти кліщів — і вирішив неодмінно як слід вичистити курник, як тільки вилупляться курчата, а потім відправився на пташиний двір, де Шоколадниця, і Сіра, і Пишні Штанці, і Смілива, і навіть сам півень Корольок сиділи, настовбурчившись, під навісом, і час від часу тихими голосами своєю курячою мовою відпускали сердиті зауваження на адресу холодного дощу.

— Нічого, він до полудня перестане, — сказав курям чарівник. Він погодував їх і поплентався назад, до будинку, сунувши в кишеню три ще тепленьких свіжих яйця. У дитинстві він дуже любив шльопати по бруду босоніж. Він пам'ятав те солодке відчуття, яке викликала у нього чавкаюча і пролазяча між пальцями ніг земля. Босоніж він і зараз ще ходив із задоволенням, але по бруду шльопати розлюбив зовсім; аж надто він липнув до ніг, а потім доводилося нахилятися і ретельно мити ноги, перш ніж увійти в будинок. Поки підлога в його будиночку була земляна, це особливого значення не мало, але потім йому зробили справжню дерев'яну підлогу, як в будинку у якого-небудь лорда, або багатого купця, або самого Верховного Мага. Втім, дерев'яна підлога була Далсові просто необхідна для захисту старих застуджених костей від холоду і вогкості. І це не він придумав — це був Мовчазний. Минулої весни він з'явився до нього в гори з порту Гонт і зробив в старому будиночку нову дерев'яну підлогу. І тоді вони з Мовчазним єдиний раз в житті крупно посперечалися — через цю підлогу. І він, Далс, з тих пір раз і назавжди зарікся з ним сперечатися.

— Я топчу землю вже сімдесят п'ять років, — сказав тоді Далс. — І не помру, якщо ще кілька років по долівці походжу!

На що Мовчазний, зрозуміло, нічого не відповів, даючи Далсові можливість самому прислухатися до власних слів і гарненько усвідомити всю їх дурість.

— І потім, долівку набагато простіше утримувати в чистоті, - пробурмотів чарівник, усвідомивши, що суперечка вже програна. З іншого боку, і правда: при добре утрамбованій глинистій підлозі в будинку для наведення чистоти досить злегка підмести підлогу та скропити її водою, щоб влягся пил. І все-таки його аргументи звучали на рідкість безглуздо.

— І хто ж буде мені ці дерев'яні підлоги настилати? — вже здаючись, пробурчав він. У міру роздратовано.

Мовчазний кивнув, що означало: він сам і буде.

У цього хлопця, по правді, були прямо-таки золоті руки: він був першокласним теслею, червонодеревником, каменярем, покрівельником; причому свою майстерність він довів вже давно, ще коли жив тут, у горах, на правах учня Далса. На щастя, життя в багатій родині не зробило з нього білоручку. Мовчазний пригнав з Шостого млина поблизу Ре Альби віз, в який були впряжені воли; віз був доверху завантажений першосортними дошками, і він тут же сам їх і розвантажив, а потім швиденько настелив підлоги і на наступний день не просто вимив, а прямо-таки відполірував їх, поки старий чарівник ходив до заболочених озер за якимись травами. Коли Далс повернувся додому, підлога блищала, як озерна гладь.

— Ну ось, тепер доведеться кожного разу ноги мити, якщо в будинок увійти захочеться, — пробурчав старий і обережно увійшов всередину. Дошки були такими гладкими і по ним було так приємно ступати босими ногами, що вони здалися Далсові навіть м'якими.

— Чистий атлас! — вирвалося у нього. — Але ти, звісно ж, не міг встигнути все це зробити за один день без парочки заклинань, вірно? Признавайся! М-мм, сільська руїна з королівськими підлогами! Ну що ж, взимку буде, напевно, дуже красиво, коли вогонь буде в цій підлозі відбиватися! Або, може, мені тепер ще й килим собі купити? З чистої вовни і розшитий золотими нитками?

Мовчазний посміхнувся. Він був дуже задоволений собою.

Вперше він постукав у ці двері досить давно, кілька років тому. Хоча ні, тепер-то вже, напевно, років двадцять минуло, якщо не всі двадцять п'ять! Загалом, багато. Він був тоді ще зовсім малюком — довгоногий, скуйовджений, з ніжною дитячою мордочкою. Але рот у нього був рішучий, а очі дивилися ясно.

— Тобі чого треба? — запитав у нього чарівник, знаючи, чого йому треба і чого їм усім треба, намагаючись не дивитися в ці ясні очі. Він був хорошим учителем, найкращим на Гонті, і знав це. Але він втомився від учнів і не хотів, щоб черговий хлопчисько кілька років плутався у нього під ногами. І ще він раптом відчув небезпеку.

— Вчитися, — прошепотів хлопчик.

— Ось і вирушай на Рок, — відрізав чарівник. На хлопчикові були міцні черевики і хороша шкіряна куртка. Його батьки явно могли собі дозволити послати сина в Школу Чарівників. Або, в крайньому випадку, такий міцний хлопчина цілком був здатний і сам відпрацювати проїзд на Рок в якості юнги.

— Я там вже був.

Далс трохи напружився і знову оглянув хлопчика з ніг до голови. Ні плаща, ані палиці чарівника видно не було.

— І що, провалився? Тебе відіслали геть? Чи ти сам утік?

На кожне питання хлопчик лише негативно мотав головою. Він навіть заплющив очі, а вже рота і зовсім жодного