Андрій Юрійович Хорошевський - Проект «Україна». Галерея національних героїв

Терещенко Микола Артемійович

(1819—1903)

Відомий промисловець і меценат, засновник «Товариства цукробурякових і рафінадних заводів братів Терещенків»

Відомі українські підприємці Терещенки увійшли до історії як великі цукрозаводчики і землевласники: перед революцією 1917 року їм належало 11 цукрових заводів, а також 150 тис. десятин землі. Деякі представники династії успішно займалися й іншими видами бізнесу. Особливий інтерес представляє особа Миколи Артемійовича, підприємницька діяльність якого принесла сімейству широку популярність і славу.

Микола народився 14 (26) жовтня 1819 року в Глухові Чернігівської губернії в родині дрібного крамаря Артемія Яковича Терещенка. Вже замолоду Микола почав займатися власною справою – торгівлею зерном. Оскільки місцевий глухівський ринок був обмежений і давно поділений, молодий Терещенко вирішив купити волів, навантажити на вози хліб і відправитися до Криму. Вигідно збувши товар і домовившись з місцевими купцями про наступні постачання, він повернувся в Глухів, але не з грошима, а з сіллю і рибою, які швидко продав на місцевому ринку.

До цієї справи приєдналися і молодші брати, Федір і Семен. Поступово їм вдалося накопичити чималий капітал, і на початку 1870-х років Терещенко придбав Тьоткінський цукровий завод у Курській губернії. За ним послідували інші заводи: Старо-Осетинський у Чернігівському повіті і Андрушівський у Житомирському. На початку 1880-х років у володінні «Товариства цукробурякових і рафінадних заводів братів Терещенків» були найбільші підприємства цукрової галузі Російської імперії.

Слід зазначити, що, прагнучи до скорочення витрат на переробку і виробництво цукру, модернізуючи заводи, брати Терещенки чималі засоби витрачали на забезпечення необхідних умов праці і побуту для заводських робітників. При кожному підприємстві були лікарні, аптеки, школи, житлові приміщення.

У 1900 році на цукробурякових заводах Терещенка вироблялося 28 тис. тонн цукрового піску, на винокурних заводах – близько 4 млн літрів спирту-ректифікату, а на млинах – 12 тис. тонн муки різних сортів. До кінця життя Микола Артемійович отримував чистий річний прибуток у розмірі 10 млн крб і вважався одним з найбагатших людей у Російській імперії.

Завдяки старанням цукрозаводчика в країні фактично була заснована «друга Третьяковка» – 30 грудня 1904 року відбулося освячення Київського музею зарубіжного мистецтва, основу зібрань якого склали твори з сімейної колекції Терещенка. Крім участі в створенні першого публічного музею, він передав частину своєї колекції Музею російського мистецтва. Але особливо багато зробив Микола Артемійович для підтримки освітніх установ. У Києві важко було знайти навчальний заклад, який був би заснований або розвивався без його матеріального сприяння. На спорудження Політехнічного інституту він пожертвував 150 тис. крб, фінансував будівництво Комерційного училища, чоловічої торгової школи, створення Народної аудиторії, Народного будинку товариства письменності, Мар’їнського дитячого будинку, Рубежівської виправної колонії для малолітніх злочинців, чоловічої і жіночої гімназій на Подолі, Першої київської гімназії.

Знаменитий цукрозаводчик і меценат помер у Києві 19 січня 1903 року і був похований поряд з батьками, братом Федором і дружиною Пелагеєю Георгіївною в Глухові, в побудованій ним Трьох-Анастасіївській церкві. У 1909 році на міській площі Глухова жителі міста встановили чудовому земляку бронзовий пам’ятник: Терещенко сидить у кріслі з високою спинкою в спокійній позі людини, що задумалася. Під час революції пам’ятник був знятий з п’єдесталу, розбитий і до нашого часу, на жаль, не зберігся, та зате досі димлять по Україні труби цукрових заводів дореволюційної споруди. Хіба це не гідний пам’ятник їх засновникові – видатному промисловцеві Миколі Артемійовичу Терещенку?

Алчевський Олексій кирилович

(1835—1901)

Великий банкір, промисловець, меценат

Олексій Кирилович Алчевський народився у Сумах в 1835 році в родині власника бакалійної лавки. Від батька Олексій успадкував в першу чергу заповзятливість, освіту ж здобув досить слабку – закінчив два класи місцевого училища. Розвернути активну економічну діяльність він вирішив у Харкові, куди і переїхав у 1860 році. Тут Олексій відкрив скромну чайну фірму. За книги про фінанси і торгівлю засів самостійно, як і просто за книги. Потяг Алчевського до знань був виключно великий – недаремно він через деякий час почав активно трудитися на просвітницькому терені, очолював місцеву «Громаду», спонсорував проекти своєї дружини Христини Данилівни.

Справи Олексія Кириловича йшли в гору в міру розвитку в Росії капіталістичних відносин. Він сам і рухав їх вперед. У 1868 році Олексій Алчевський заснував у Харкові перший в Україні банк комерційного кредиту (Харківський торговий банк), через три роки він же створив перший у всій імперії Земельний банк. Незабаром Олексій Алчевський був обраний головою Харківського біржового комітету.

Олексій Кирилович шляхом купівлі земель у поміщиків, укладення договорів з селянами придбав мало не половину всієї нинішньої Луганської області. Тут він заснував Донецько-Юр’ївське металургійне товариство (ДЮМТ), тут же провадило основні роботи також засноване Алчевським Олексіївське гірничо-промислове товариство. Він був категоричним супротивником проникнення на російський ринок і російські заводи іноземного капіталу – бельгійців, французів, англійців. Кілька разів представники зарубіжних компаній робили Алчевському спокусливі пропозиції з продажу контрольного пакету акцій його підприємств (наприклад, гірничопромислового товариства, акції якого спочатку коштували п’ятсот рублів, а потім – по дві тисячі), але йшли ні з чим.

У Харкові (вище про це вже говорилося) Алчевський особисто брав участь у ряді просвітницьких проектів – створенні публічної бібліотеки (нині ім. Короленка), товариства розповсюдження письменності серед народу. Комітет цієї організації в Сумах очолив брат Олексія Микола. У Сумах же брати Алчевські відкрили жіночу недільну школу, публічну бібліотеку. Слід зазначити, що Алчевські дуже цікавилися саме українською культурою, ратували за її розвиток. У збірці «Що читати народу» були окремі розділи, присвячені українським письменникам, насамперед Шевченкові. Перший у місті пам’ятник Кобзареві був установлений на території садиби Алчевських у 1899 році. Олексій Кирилович активно працював у «Громаді» (у тому числі і тоді, коли їй довелося піти в підпілля). Син Іван, працюючи у Большому театрі в Москві, заснував музично-драматичне товариство «Кобзар».

У 1900 році в країні почалася економічна криза (у 1900—1903 роках нею була уражена вся світова економіка), зростала кількість банкротів, закривалися найбільші заводи, товари не знаходили попиту. Якийсь час підприємства Алчевського продовжували працювати, наче і не відбувалось нічого – на підтримку виробництва і зарплат Олексій Кирилович почав використовувати не доходи від продажів, а резерви Земельного банку. Врешті-решт банк розорився. Весною 1901