Андрій Юрійович Хорошевський - Проект «Україна». Галерея національних героїв

року Алчевський вперше відправився «на поклін» до імператора: він просив про розміщення на його заводах державних замовлень. Уряд харківському підприємцю відмовив – чи то тому, що мстив йому за попередні відмови, чи то під натиском іноземного лобі. 7 травня 1901 року Олексій Кирилович загинув під поїздом на Царськосельському вокзалі. Дотепер обставини його смерті залишаються нез’ясованими. Версії такі: нещасний випадок, самогубство підприємця, що розорився і зневірився, або… Акції підприємств Алчевського скуповувалися французами і бельгійцями за лічені місяці після його смерті. У той самий час дослідники стверджують, що фінансове положення Олексія Кириловича було далеко не таким плачевним, він ще мав у своєму розпорядженні декілька мільйонів рублів. Втім, інші історики доводять, що борг Алчевського складав 19 мільйонів рублів, і без продажу підприємств виплатити його він не міг би…

Хоч би там як, працівники ДЮМТ зберегли пам’ять про свого добродійника. У 1903 році на їх прохання станція Юр’ївка була перейменована в Алчевськ, а слідом за станцією так само було назване і селище, що знаходиться поряд.

Давідофф Зіно (Давидов Зіновій)

(1906—1995)

Швейцарський підприємець, власник торгової марки «Davidof»

Майбутній творець марки «Davidof» – символу буржуазної респектабельності і розкоші – народився в Києві 11 березня 1906 року в родині дрібного тютюнового торговця Генріха Давидова. Коли в 1913 році в Києві почалися погроми єврейських кварталів, родині Давидових довелося рятуватися втечею. Через три місяці, після неприємної і незручної подорожі з гонитвою, бійками і незаконним перетином державних кордонів, емігранти дісталися до Швейцарії. Тут, у Женеві, Генріх за пару місяців відкрив таку ж тютюнову крамницю, як і на батьківщині.

Після закінчення в 1924 році середньої школи Зіновій, що почав іменуватися на західний зразок – Зіно, відправився до Південної Америки примножувати знання, необхідні для успішного ведення бізнесу. За декілька років він пройшов шлях від хлопчика на побігеньках у тютюновому магазинчику до закупника тютюну для великих фабрик. У Гавані Зіно став одним із перших європейців, що викурили справжню кубинську сигару. Спробувавши її, він загорівся бажанням відіслати партію таких же сигар батькові: той з кожним новим листом все частіше натякав на те, що улюбленому чаду пора самому окупати витрачені на його освіту гроші. У 1931 році Зіно повернувся до Швейцарії.

Давидов ніколи не став би Давідоффим, якби не мав комерційного дару. На початку Другої світової війни він за безцінь скупив у французької тютюнової монополії величезну партію кубинських сигар, які підлягали неминучій німецькій реквізиції. Залишається тільки здогадуватися про те, за яку шалену ціну Давідофф продав цю партію після падіння фашистської Німеччини.

Бізнесмен наполегливо робив ставку на елітарність і ексклюзивність свого продукту – сигари «Davi dof» зав жди робилися тільки вручну. Промисловець Давідофф у спілці зі своїм давнім другом і великим любителем сигар Ернстом Шнайдером, главою великої швейцарської фірми з імпорту тютюну «Оттіньє Імпекс компані», зробив ставку саме на ручне виробництво. Сигара за 15 доларів, коньяк за 150, сигарниця вартістю 2 тисячі й інші дорогі «ілюзії», якими, за визнанням Давідоффа, він «торгував усе життя», повинні були обдарувати покупця частиною його душі.

У 1970 році Зіно об’єднав капітали зі Шнайдером, який серйозно взявся за маркетинг і виробив філософію компанії «Давідофф оф Женева». Філософія ця проста: «Фірма проводить найкращі в світі сигари незалежно від того, в скільки їй це обходиться». Незважаючи на «молодість», ці сигари встигли заслужити любов найвпливовіших і найзнаменитіших людей у всьому світі. Їх палять Арнольд Шварценеггер і Вупі Голдберг, Рокфеллер-молодший і Лорен Хатон, Джек Ніколсон і Лінда Євангеліста.

У 1986 році Давідофф познайомився з Жілем Хеннессі, представником родини, що з 1765 року займається виробництвом прекрасних коньяків, і, мабуть, тоді у них і зародилася ідея створення коньяку, що відповідає запаху сигар. Через декілька років містична витівка втілилася в реальність.

«Я все життя торгував мріями й ілюзіями, – говорив Зіно на схилі віку. – Батько міг би мною пишатися, адже саме цього він хотів». Пишатися, до речі, є чим. В усьому світі прізвище київського емігранта носять 39 престижних магазинів. Зараз одна тільки лондонська філія фірми «Давідофф оф Женева» продає за один рік більше 400 тисяч сигар 220 видів. І всі вони, звичайно, зроблені вручну. Під маркою «Davi dof» виробляється безліч елітних товарів: сигари, люльки, коньяк, вироби зі шкіри, модний одяг, духи, аксесуари.

Незадовго до смерті, в 1995 році Зіно признався, що жалкує лише про одне: його справа переросла сімейний бізнес, а єдина дочка Софія відмовилася його очолити. Вона з дитинства страждала сильною алергією на тютюн…

Пінчук Віктор Михайлович

(народився 1960 р.)

Український підприємець, засновник фонду Віктора Пінчука

Чи важко заробити багато грошей, стати мільйонером або навіть мільярдером? Напевно, нелегко. Але, як це не дивно, ще важче витратити великі гроші. Ні, в тому, щоб скуповувати найдорожчу нерухомість у найдорожчих містах світу, накупити золота, діамантів і дорогих машин, нічого складного немає. Але хіба залишаться в пам’яті людей ці будинки і машини? Звичайно ж, ні.

Колись Україна була славна своїми меценатами: Харитоненко, Терещенко, Алчевські – ці люди уміли витрачати гроші не тільки на себе, але і на інших, і тому їхні імена увійшли до історії. Потім традиції меценатства були надовго забуті, але, на щастя, у наш час знайшлися люди, які змогли їх відродити. Один з таких людей – Віктор Пінчук.

Він народився 14 грудня 1960 року в Києві. Батько Віктора, Михайло Аронович, був металургом, листопрокатником, а мама, Софія Йосипівна, працювала науковим співробітником в Дніпропетровському металургійному інституті. У 1983 році Пінчук з відзнакою закінчив Дніпропетровський металургійний інститут, а в 1987-му захистив кандидатську дисертацію.

У 1990 році Віктор Пінчук разом з родичами заснував приватну компанію «Інтерпайп», основним завданням якої було впровадження інноваційних розробок у сфері технології виробництва труб.

У 1998 році молодий бізнесмен прийшов у велику політику. Він стає депутатом Верховної Ради третього скликання, працює в комітеті економічної політики, а з серпня того ж таки року очолює підкомітет з питань підприємництва, інвестиційної політики і антимонопольного законодавства Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності й інвестицій. Своє рішення зайнятися політичною діяльністю Віктор Михайлович коментував таким чином: «Я, як і