Мартін Штарк - Ти моя гра , Мартін Штарк

Я не чекала кінця вистави. На антракті я просто встала і пішла. Намагаючись не привертати уваги, я рушила до гардеробу, швидко забрала свій пуховик і вийшла у прохолодний вечірній Київ. Вітер одразу вдарив у розпущене волосся, змушуючи мене щільніше закутатися в комір.  
Таксі. Потрібно якнайшвидше сісти в таксі.  
Я підійшла до дороги, ввела адресу в додатку й побачила, як неподалік зупинилася машина. Чорний седан із ввімкненими фарами. Я різко ковзнула на заднє сидіння, зачинила двері й тільки тоді видихнула.  
Лише коли машина почала свій рух, я відчула полегшення, наче тягар впав з пліч. Наче вирвалась з полону, втекла від чогось страшного.  Пальці міцно стискали тканину на колінах, щосили намагалась не думати. Але спогади, мов навала, самі лізли в мозок. Його дотик, що обпалював шкіру. Його погляд, що пронизував наскрізь. Голос, який звучав так близько, ніби отрута.  
Розуміла, що мушу викинути з пам'яті кожну згадку про те, як він владно володів моїм тілом. Як я таяла просто в його руках.  
Я б хотіла, щоб він просто зник. Щоб ніколи не було в моєму житті цього кошмару. Але навіть у таксі, коли намагалась вирівняти дихання та змусити себе не згадувати, його образ знову виникав в голові, наче навмисно дражнячи.  

Додому я повернулася мовчки.  
Порожня квартира зустріла мене знайомою тишею.  
Я кинула пальто на стілець, роззулася і одразу пішла у ванну. Хотіла змити з себе цей день, ці думки, ці відчуття.  

Гарячий душ обпікав шкіру, пар заповнив маленьку кімнату. Я провела руками по обличчю, закриваючи очі, намагаючись уявити, що змиваю не тільки втому, а й усі його сліди. 
Коли вийшла, загорнулася в махровий рушник і рушила на кухню.  
На столі стояли трави, які мені дала бабуся Віра. Я взяла дрібку, всипала в заварник, залила окропом і сіла, спостерігаючи, як настій повільно набуває золотавого відтінку.  
Зробила перший ковток. Гіркуватий смак наповнив рот, але водночас у ньому було щось тепле, заспокійливе.  
Я видихнула, вдивляючись у пітьму вулиці за склом. І раптом почула стук у двері. Чіткий, швидкий, рішучий. Моє серце почало калатати.  
Тепла чашка з зіллям у руках здалася такою тендітною, наче от-от — і розколеться від напруги, що пронизувала мене наскрізь.  
Я завмерла.  Дихання стало ледь відчутним, тихим.  Але стукіт повторився. Знала, хто стоїть за дверима.  
Неспішно поставила чашку на стіл, змусила себе підвестися, хоча ноги ніби наповнилися важкістю. Пройшла коридором, стала перед дверима. Провела пальцями по замку, затрималася на холодній ручці.  
Я повинна була ігнорувати. Зробити вигляд, що мене немає вдома. Але потім я згадала театр. Його погляд. Його владний тон. 
Я різко відкрила двері.  
Переді мною стояв Арсен. Чорне пальто, трохи скуйовджене волосся, різкі риси обличчя — все таке знайоме, таке близьке і ненависне водночас.  
Я не сказала ні слова. Просто стояла і дивилася.  
Його очі ковзнули по мені: мокре волосся. Рушник замість одягу. Босі ноги. Його губи  здригнулися. 
— Чому тікала? — голос вирвався низьким, майже захриплим. 
Я склала руки на грудях.  
— Я пішла.  
— Не попрощалася.  
Я глузливо видихнула повітря закотивши очі. 
— Не вважаю, що тобі потрібні мої прощання.  
Він ступив на крок ближче. 

Тепер я відчувала його тепло, його запах — дорогий, духмяний, чоловічий. Мала б його відігнати.Сказати, що не хочу його бачити, що мені не потрібні його ігри. Але натомість просто мовчала.  
А він дивився. 
І я знала, що він не піде. Його погляд ковзнув по моїх відкритих плечах, зупинився на краплинах води, які ще були на моїх плечах.  
Я не рухалася.  
Його губи стиснулися, ніби він щось намагався стримати.  
— Я не збирався чекати, коли ти дозволеш мені прийти.  — Його голос був низьким, спокійним, але я відчувала під ним приховану напругу.  
Я схрестила руки на грудях, тримала спину прямо, хоча всередині мене ніби щось розривалося.  
— Ти думаєш, що можеш просто ось так приходити, коли заманеться? Він зробив крок ближче.  
Я відчула його тепло, навіть через простір між нами.  
— А ти можеш сказати, що не хочеш цього?  
Його очі проникали в мене глибоко, ніби він бачив усі мої сумніви, усі мої суперечливі бажання. Я відкрила рот, але слова застрягли у горлі.  
Арсен торкнувся кінчика рушника, що тримався на моєму тілі.  
Легкий рух пальців.  
Я затримала подих.  
Я знала, що якщо зараз не скажу нічого — цей вечір більше не буде належати тільки мені.