Анна Мінаєва - Місто трьох королів, Анна Мінаєва

— Як шляхетно…

Важкий погляд кронпринца я відчула шкірою.

— Я образив вас, Емілі?

…Ніжний ледве відчутний дотик губ до шкіри. Гарячий подих на шиї…

— Ні, — видихнула я, відвівши погляд.

— Ні? — я почула сміх в його голосі. — Скажіть правду. Раніше вас нічого не зупиняло, щоб це зробити.

Ці слова підштовхнули мене знову скинути погляд на принца і втриматися на місці.

— Ви граєте зі мною, ваша високосте. І мені це не до смаку. 

— Жодних ігор, Емілі, — його голос змусив повітря навколо вібрувати. — Я вже сказав і показав, що у разі потреби — я буду на вашому боці. Просто тому, що ви мені дуже подобаєтеся. Настільки, що все інше не має жодного значення. Якщо для вас це ігри… Ні, я більше не буду казати, що ви розіб’єте мені серце. Моє серце тепер захищено вашою відповіддю у тому саді.

— Не було…

— Не було відповіді? — він не дав мені договорити. — Добре, нехай не було. Тоді я все не так зрозумів, перепрошую. Однак, якщо відповідь була — я її почув.

Я насупила брови, вперше не почувши в тоні принца тих грайливих і хитрих нот, які лунали завжди. Зараз він ледве не вперше говорив серйозно. І дивився так, що усередині все переверталося.

І не знала, як на це реагувати. Просто не знала!