Солен Ніра - Академія Арканум, Солен Ніра

— Але… що, якщо я просто хочу зрозуміти, чому все так? — тихо сказала я.

Селіна усміхнулась, поклавши руку мені на плече.

— І це правильно. Ти маєш право знати. Але знай, що все, що ти робиш, має наслідки. І вони можуть бути більшими, ніж ти думаєш.

Я задумалася. Що вона мала на увазі? Що це означає для мене?

Починаючи з цього моменту, я зрозуміла, що більше не зможу просто йти за течією. Я повинна була дізнатися правду. Незалежно від того, що це могло означати для мене і для моїх стосунків з Ноланом.

Я сиділа на своєму місці, мовчки розмірковуючи про слова Селіни. Вони глибоко осіли в моїй свідомості. Що я насправді хочу? Чи готова я йти до кінця, навіть якщо це буде означати втрату всього, що мені важливо? І що важливіше для мене зараз — правда чи безпека?

Всі ці питання буквально кружляли в моїй голові. Але не було часу на сумніви. Я відчула, як мої руки починають тремтіти, і це мало бути знаком, що я стою на порозі чогось великого. Чогось, що змінить моє життя.

У двері постукали, і я підняла голову, дивлячись, як до кімнати заходить Міра, моя подруга з академії, з виразом обличчя, що одразу видавав її тривогу.

— Ти чула? — запитала вона, заплющуючи двері позаду себе. — Щось відбувається в університеті. Чутки ходять, і це серйозно. Кажуть, що Нолан більше не керує академією.

Я різко підскочила, відчувши, як серце зупиняється на мить.

— Як це? Що сталося? — мій голос трохи зірвався, і я намагалася приховати паніку в очах.

Міра кивнула і сіла поруч, знову піднімаючи тему.

— Дивно. Всі викладачі зараз поводяться якось незвично. Вони весь час перешептуються і намагаються не розмовляти на людях. Кажуть, що ректор вирішив покинути університет на деякий час. І багато студентів вже почали панікувати. Може, це пов’язано з тими ж таємницями… Ти не знаєш нічого про це?

Я відчула, як серце стискається. Я не могла допускати, щоб усі ці чутки справдились. Мені було важко повірити в те, що Нолан міг залишити академію, особливо в такий момент. Що могло змусити його прийняти таке рішення? І чи пов’язано це з нами?

— Ні, я не знаю, — відповіла я, хоча в глибині душі відчувала, що це все не так просто. — Але я повинна дізнатися більше. Може, це дійсно пов’язано з чимось серйозним.

Міра подивилася на мене уважно, немов намагаючись зрозуміти, чи це просто моя звична тривога, чи щось більше. Але вона нічого не сказала. Мабуть, вона відчувала те ж саме, що й я: неспокій, що росло в повітрі.

— Я не хочу панікувати, але я й не можу сидіти й чекати, — промовила я, встаючи з місця.

Міра кивнула, а потім злегка посміхнулася.

— Ти завжди була такою. Але ти не одна, якщо що. І, до речі, не забувай, що ми завжди на твоєму боці, навіть якщо Нолан інколи здається надто… відстороненим.

Я посміхнулася, вдячна за підтримку, і ми з Мірою вийшли з кімнати, готові до того, що нас чекає.

Мої думки все ще поверталися до Нолана. Чому він залишив академію? Що з ним сталося? І, головне, чи було це пов’язано з чимось, що я не розуміла? Це питання мучило мене, і я була готова знайти на нього відповідь.

Ще один день у цьому університеті, і все вже стало іншим. І я відчувала, що зовсім скоро розкриється те, що трималося в тіні.