Агата Крісті - Випробування невинуватістю

осудом звернулася до Естер. – Я вважала, це ти. Я завжди вважала, що це ти.

– Він так не вважав, – сказала Естер.

Вона дивилася на Калґарі.

Мері Дюррант зронила:

– Я хочу померти.

– Моє дороге дитя, – озвався Лео, – як би я хотів тобі допомогти.

– Мені ніхто не може допомогти, – заперечила Мері. – Це все Філіп винен, він прагнув залишитися тут, бо цікавився тією справою. Самогубець. – Вона глянула навколо. – Ніхто з вас не розуміє.

Вона вийшла з кімнати.

Калґарі й Естер рушили за нею. На порозі Калґарі озирнувся та побачив Ґвендині руки на плечах Лео.

– А знаєте, вона мене попереджала, – згадала Естер. Її очі були широко розплющеними та наляканими. – Вона від початку говорила мені не довіряти їй, боятися її так само, як і всіх інших…

– Моя люба, забудьте про це, – попередив Калґарі. Тепер ви просто мусите забути. Усі ви тепер вільні. Тінь провини не падає на невинуватих.

– А Тіна? Вона одужає? Вона не помре?

– Сумніваюся, що вона помре, – відповів Калґарі. – Вона закохана в Мікі, так?

– Може, й так, – відповіла Естер. – Я ніколи про це не думала. Звісно, вони ж завжди були братом і сестрою. Хоч насправді не брат і сестра.

– До речі, Естер, вам не відомо, що мала на увазі Тіна, коли сказала: «Голубка на щоглі»?

– «Голубка на щоглі»? – Естер спохмурніла. – Чекайте хвилину. Щось до болю знайоме. «Голубка на щоглі, ми швидко пливемо. І смуток, і смуток, і смуток…» Це воно?

– Можливо, – погодився Калґарі.

– Це пісня, – пояснила Естер. – Колискова. Кірстен співала нам. Я можу згадати тільки її уривки. «Коханий мій по праву руку», і щось там далі. «Кохана дівчино, мене тут немає, нема вже на землі. Немає на березі, немає у морі, лише у твоїй душі».

– Розумію, – зауважив Калґарі. – Так, так, я розумію…

– Може, вони одружаться, – припустила Естер, – коли Тіна одужає, і тоді вона поїде з ним до Кувейта. Тіна мріяла жити десь там, де тепло. У Перській затоці ж дуже тепло?

– Я б висловився, занадто тепло, – уточнив Калґарі.

– Для Тіни ніде не занадто тепло, – запевнила його Естер.

– А ви, люба, будете щасливі, – промовив Калґарі, взявши руки Естер у свої. Він зробив зусилля, щоб усміхнутися. – Вийдете за свого молодого лікаря і втихомиритесь, у вас не буде більше тих диких фантазій і приголомшливої зневіри.

– Заміж за Дона? – здивовано запитала Естер. – Звісно, я не збираюсь одружуватися з Доном.

– Але ви кохаєте його.

– Ні. Насправді гадаю, що ні… Я просто вважала, що кохаю. Та він у мене не вірив. Він не вірив, що я не винувата. Він мав знати. – Вона подивилася на Калґарі. – А ви знали! Думаю, я б хотіла вийти за вас.

– Проте я значно старший за вас. Ви не можете справді…

– Це, звісно, коли ви хочете, – раптово засумнівавшись, сказала Естер.

– О, я хочу! – вигукнув Артур Калґарі.

Примечания

1

Переклад І. Хоменка. (Тут і далі прим. перекл.)

2

Король Лір. Дія перша, сцена четверта (переклад з англ. М. Рильського).

3

Назва жіночих клубів у сільській місцевості.

4

Венера в здобич вп’ялася шалено (фр.).