Олександр Кваченко - Невідома планета 2, Олександр Кваченко

- Куди ви знову зібралися? - обурилася Ліка.

- Грати поставити, живлення провести та й все. А потім будемо пробувати дістати реплікатор для Ізольди в склад.

- І тому ти гранат набрав і озброївся як на війну? - запитала Кіра.

- Це про всяк випадок, ви ж пам'ятаєте, що минулого разу було.

- То-то й воно, вічно ви лізете в усілякі аномалії. Я за своє життя стільки не хвилювалася і не проводила лікування, як сюди потрапила. Тут як на війні, постійно щось відбувається. - висловилася Ліка.

- Цього разу буде все нормально, зі мною Тех іде. - заперечив Мік.

- А він що безсмертний? - Кіра здивувалася, схоже дівчата й не здогадувалися, що ця істота не людина.

- Ну щось у цьому роді, - пробурмотів він, - ми за пів години висуваємося, до цього часу прошу підійти тебе Ліка, щоб підстрахувати нас.

- Я миттю, чекай мене тут. - відповіла вона і втекла збиратися.

- Я теж піду. - сказала Кіра.

- Гάτα з вами буде? - запитала я. З ним можна сподіватися на більш сприятливий результат. Хлопець живий потрібен в корабель місто, можливо пізніше він зможе потрапити в наш світ.

- Так.

- Добре і я піду. - сказала я і теж пішла збиратися.

- Тоді зустрінемося біля п'ятого рівня. - сказав хлопець і пішов. А ми розбіглися, взяли аптечки та інші матеріали, та за двадцять хвилин були вже на рівні, Тех якраз закінчував інструктувати хлопця про спільні дії. Двері відчинилися, зайшов всередину дроїд, гάτα потім вони внесли решітки та двері зачинилися. Чекаємо.

Шум через броньовані двері долинав слабко, а ось псі атаки я відчувала дуже добре. Такого напору за потужністю псі атак я не відчувала жодного разу в житті, це були атаки набагато сильніші за ватажка тих λύκος, що напали на нас у селищі зі статуєю. Я почала краще відчувати енергію після перебування в цьому світі, та лікування в мед капсулі. Це, безумовно, позитивно впливає на мій організм, треба буде переглянути початкові показники нейромережі й кінцеві, та й на мене ще чекає одне лікування. Безумовно, аномальна речовина і медицина капсули лікує і відновлює мене, от би пролікувати й моїх родичів тут, але навряд чи погодяться вони на таке.Мені й запропонувати їм нічого.

А тим часом атаки на рівні посилилися, схоже, аномальна тварюка сказилася, відчувалися й відгомони атаки гάτα, хоч би хлопець вижив у цій колотнечі, чого це я за нього так переймаюся. Минуло ще кілька хвилин і псі атаки почали спадати, а потім я відчула смерть істоти, яка прожила багато років, і енергію псі, що розлилася після її смерті. Тут ще кілька днів можна буде поруч заряджати псі кристали, та й у тілі тварини буде дуже великий камінь. Минув ще деякий час і всередині хтось ще кілька разів вдарив псі атакою, і ще пара хвилин і почали відчинятися двері.

З них вийшло два тіла пом'яті, побиті та в крові, якщо Тех виглядав просто з видертими частинами тіла і скафандра, а з ніг до голови був вимазаний в крові аномальній тварюці, то хлопець був трохи чистішим, але з неробочою рукою і частина його лівого боку тіла була перекошена. Схоже удар припав на руку, якою він прикрився, і я впевнена, там зламані ще й ребра. Скафандр і силове поле пом'якшили удар, але судячи з ушкоджень без цього захисту його б розірвало навпіл. Дурень, навіщо так підставлятися, пішов би в наш світ і жив би там, турбот не знав. Короткоживучі всі такі, так говорила моя бабуся, при цьому згадуючи когось конкретного.

Ліка взялася за лікування Міка, я допомагала посадити його на платформу і накладала шину на руку, а Кіра бігала навколо Теха, не розуміючи, що ця істота так не лікується, і вся кров на ньому не його. А потім схоже зрозуміла і не повірила своїм очам, вона до нас прийшла і щось говорила і показувала на техніка, який пішов знову на рівень. Подивилася на Міка, той сидів і дивився на все це дійство дивно посміхаючись.

- Тех, що не людина? - закінчила Кіра.

- Тіло точно не людини, Кіра. - сказав Мік.

Двері ще раз відчинилися, і кіборг притягнув ще одну тварюку з пазурами й великими зубами, яка перебувала в несвідомому стані та бейджиком на грудях, на ньому було написано старший науковий співробітник Адам. Схоже, колись ця істота була людиною, або це оболонка з неї, що тут взагалі відбувається. Я замислилася.

- А ось ця тварюка якраз людина, дівчата. - Мік ткнув пальцем у тварюку на підлозі, схоже, його все це веселило, ззаду пискнула аптечка Ліки, і він відключився. 

- У мед капсулу його. - вона почала готуватися до транспортування. 

Я вирішила подивитися кого ж вони вбили там на рівні з такою псі силою, зазирнула за двері й волосся в мене, по-моєму, стало дибки. Там лежав жах і прокляття нашого народу, в простолюдді званий вампірами. 

Поки я відходила від шоку і всього побаченого, Тех зв'язав Адама, придивилася, у техніка на тілі вже не було пошкоджень, а рука вже відновлювалася. Що за технології тут використовується, у нас навіть у розробках такого не було. А тварюка схоже житиме на базі, якщо її не вбили. Дівчата вже відвезли Міка, а я в ступорі так і залишилася стояти. 

- Запис ведеш. - запитав Тех, я перелякалася від звуку його голосу. Мені стало моторошно. 

- Так - кивнула я ще головою, озирнулася, ми тут лишилися самі, а ні, ще гάτα сидить вилизується і дивиться на мене. Стало ще й страшно.

- Стирай. Усе що тут записала. 

- Так, зараз. - я незабаром почала затирати весь день, боячись поворухнутися. Щось у його голосі не залишало мені альтернативи. 

- Доступ, дай перевірю. - я надала, істота Тех щось зробила з нейромережею і в мене все перебування в цьому світі зникло із записів, я тільки встигала дивитися за миготінням картинок і налаштувань нейромережі. І все більше дивувалася цій істоті, вважалося, що це неможливо зробити. Зникла навіть можливість щось фіксувати та такі кнопки в інтерфейсі нейромережі. 

- А як ..... повернути. 

- Будемо тебе відвозити додому, все поверну. Зрозуміло.