Мак Карсегі - Османськими шляхами, Мак Карсегі

Молодий кримчак не відповідав, лише гнівно дивився на товариша.

Залишок дня Рафат не видавив із себе жодного слова. Сидів насуплений у кутку, поки козаки, Мурат та Рахман радились, як бути далі. Молодий кримчак навіть від вечері відмовився. Він ніяк не міг повірити у те, що Амелія могла б водити його за носа. Зараз для нього радше усі навколо здавались безглуздими телепнями, які нічого не розуміють і являють собою бездушних покидьків не здатних на співчуття.

Рафату було байдуже, що вони там обговорюють у іншому кінці кімнати, хоч ті розмовляли пошепки. Йому було наплювати й тоді, коли козаки кудись пішли і повернулись лише зі смерком. Думки кримчака витали поруч зі своєю коханою, навколо Амелії. Він згадував її прекрасне тіло, її ніжні дотики і солодкі поцілунки. У пам’яті Рафата вимальовувались приємні спогади, як на його плече дожила голову Амелія і вони повністю нагі розмовляли. І ніхто їм не заважав. Як же йому зараз хотілось знову бути поруч з коханою, подалі від цих напищених дурнів, які видумують абсолютну дурню. І все через безсилля, через те, що не мають уявлення, як подолати Кірама.  Рафат також не знав, як це зробити, але його думки були наразі не про це.

Ніч видалась темною, хоч око виколи. Рафат лежав спокійно, обернувшись на бік і прислухався. Він чекав коли усі заснуть. Так, вартові стояли на вулиці заради безпеки, але Рафат уже знав, як їх обійде. А, якщо і помітять, він все рівно втече. До коханої Амелії.

Рафат уважно прислухався. Ніби усі, якщо не сопіли, то похропували. Обережно підвівся. Ніхто не відреагував. Він взяв пояс зі зброєю і підійшов до дверей. Прислухався. На варті стояли козаки. Вони тихо розмовляли українською. Про що саме, Рахман зрозуміти не міг. Не знав мови.

–А щоб тобі, – почалось з-за спини.

Кримчак аж підстрибнув від несподіванки. Він обернувся, очікуючи, що його зараз впіймають. Але ні. Паша пововтузився, причмокнув солодко і знову захропів. Козаки також замовкли за дверима. Вочесидь дослухались.

Рафат не знав скільки простояв ось так нерухомо. Здавалось вічність. Впевненим до кінця, що його не почують Рафат не міг, але стояти ось так можна й до ранку. Він рушив навшпиньки до вікна. Ставні легко поскрипували, хоч здавалось їх було чутно на всю Кафу. Та кримчак хвацько підтягнувся на руках і шмигнув назовні. Бряцнули піхви з шаблею об пряжку ременя, коли він присів навпочіпки, зістрибуючи з підвіконня. Це лише спонукало Рафата пришвидшитись. Він звівся, але мало не втратив дар мови. Чиясь рука вхопила його за сорочку на грудях. Ще одна обвила шию і хтось міцно затиснув йому рота.

–Чшшшш, – почалось поруч з вухом. – Мовчи.

Рафат почув український акцент і зрозумів, що це козаки його впіймали. Тоді до нього з темряви наблизилось обличчя Богдана.

–Ми тебе відпустимо до твоєї дівчини, – сказав козак. – Мурату та Рахману нічого не розповімо. Зрозумів?

Рафат кивнув, як зміг. Враз Василь звільнив його шию і став поруч з молодшим побратимом.

–Чому? – запитав кримчак.

–Кохання штука складна, – знизав плечами Богдан. – Мусиш за нього боротися.

–Еге ж, – підтвердив Немова.

–Я борюсь... – так, немовби намагався переконати козаків сказав Рафат.

–Давай но відійдемо. Щоб бува нас не почули, – кивнув головою Богдан.

Так і зробили. На варті залишився Василь. Покидати пост, коли на тебе полюють головорізи найнебезпечнішої людини в місті – безглуздя.

–Тримай, – Богдан простягнув кримчаку ключа. – Забери кохану з вулиці. Вбережи від наруги. Я оплатив кімнату на кілька днів. Вона знаходиться близько до західних воріт. Спитаєш Афзала біля західної вежі.

–Навіщо це тобі, невірний? – дивувався Рафат.

–Є дві причини. Перша – я знаю, що таке кохати і що таке, коли втрачаєш дорогих людей. Друга – твоя дівчина може вказати на свого власника. Ніяк інакше він зв’язаний з Кірамом. Тільки вона це зробить, ми відправимо вас з Кафи. Поїдете, куди самі забажаєте.

Кримчак мовчав, не вірячи власним вухам. Навіть обдумувати пропозицію не було сенсу. Його все задовольняло. Залишались лише дрібні вагання.

–А як же Мурат? – запитав врешті Рафат.

–Він все зрозуміє. Особливо, коли ми віддячимо Кіраму. То що, по руках?

–А Мустафа?

–Якщо він живий, ми постараємось його витягнути. Справа й так непроста. Одному лиш Богу відомо, як воно все обернеться.

Кримчак зважив у руці ключ, закивав у темноту і подав правицю козаку. Рафат пішов темною вулицею Кафи. Він ще кілька разів оглянувся, не вірячи тому, що трапилось, але зрештою пришвидшив крок, поспішаючи до своєї Амелії.