Олександр Кваченко - Невідома планета, Олександр Кваченко

Після закінчення певного часу мене викликали дівчата для виведення співробітника бази з лікування мед капсули, вони збиралися її будити та просили підійти.

Інтерлюдія

Я прийшла до тями, не відразу зорієнтувалася, а потім наринули спогади, заплющила очі намагаючись зібрати думки, що розбіглися. Пам'ятаю напад тварин, рвані рани, травми, як мене кудись тягли, намагалися зашити розірване обличчя. Акуратно торкнулася обличчя, шрамів немає. Полилися сльози, мене вилікували. Як там Зак, він мене втішав казав, що вилікують потім як відновлять базу, чи він живий. Мене заморозили першою, травми в тій ситуації були не операбельні. База втрачала рівень за рівнем, людину за людиною, тварини нападали зграями. Вони були швидкими та жорстокими, та й мало хто міг дати дійсну відсіч, тут внизу залишалися звичайні службовці, лаборанти та мало зброї. Кришка капсули почала підійматися. Розплющила очі. В голові думки заспокоїлися, наче все розклалося по місцях, хто залишився живим, хто мене розморозив. Навколо незнайомий мед відсік, як і капсула. Печера схожа на нашу базу, світильник, що світиться м'яким світлом, під стелею, точно наш.

Підійшла дівчина, не з нашої бази, я знала всіх в обличчя.

— Як ви почуваєтеся? — спитала вона.

— Нормально. - сідаючи відповіла їй. 

Дівчина мала приємну зовнішність: трохи смаглява шкіра, зелені очі, високі вилиці, коротке трохи скуйовджене чорне волосся, що падає на правильне обличчя. Мило посміхнувшись, вона простягла мені стандартний комбінезон. Сама була одягнена теж у комбінезон, але з накинутим зверху білим медичним халатом. Вона нагадувала мені одну молоду лаборантку з бази. Але придивилася, ні не вона.

— Давайте я вам допоможу встати й одягнутися, ой мене звуть Кіра, а вас як? – допомагаючи сказала вона.

— Мене звуть Елла.

— Дуже приємно, я вас посаджу в крісло і відвезу в оазис, це тут на базі, ви його, мабуть, пам'ятаєте, там і поговоримо, а ви поїсте. – і ми поїхали рідними коридорами бази.

Але нікого коридорами не зустріли, все було чисто і горіло світло. Це вже вселяло впевненість, що тут більш-менш все нормально, а не так, як було.

— База діє? - перше що запитала я. – Чи багато співробітників є?

— Ви друга, а база діє, але не вся - приголомшила вона мене. – ми вже прийшли.

Ми виїхали в такий рідний шматочок мого життя, ми із Заком часто тут проводили час. Але люди, які мене зустрічали, були мені не знайомі. Дівчина довезла мене до столика з їжею і присіла на вільний стілець. Тут був хлопець з дівчиною.

— Здрастуйте, мене звуть Мік, а це Ліка вона наш медик, з Кірою ви знайомі. – представив він себе та дівчину. – Так сталося, що ми поки єдині жителі цієї бази. Є ще Тех, але він збирає космічний корабель в ангарі на поверхні планети. ШІ підтвердиш наші повноваження.

— Елла, - це родовий ШІ бази, я підтверджую повноваження даних осіб, які діють на базі, пересилаю тобі пакет даних на нейромережу.

— Отримала.

Хлопець був молодий, темноволосий із незнайомими мені рисами обличчя, та здавався трохи засмученим чи роздратованим. Дівчина, що стоїть поряд, кидала на нього засоромлений погляд, ніби була в чомусь перед ним винна. Цікаво.

— Відразу забігаючи на перед, - продовжив хлопець, - перш ніж ви почнете переглядати матеріал, я скажу ваш друг Зак живий, він буде наступним на розморожування і відновлення. Поки можете їсти та знайомитися з матеріалом, а ми з Лікою перекладемо його в медичну капсулу для відновлення.

— Можна з вами? – запитала я, дуже хотілося його побачити.

— Так, Кіра вам допоможе.

Я дуже хотіла побачити хоч одне знайоме обличчя і коли Зака дістали зі стазис капсули у мене все перекинулося всередині. Він живий хоч і пошарпаний тваринами, але його вилікують і тоді все буде як раніше. Я заплакала і наринули спогади.

— З вами все в порядку? - занепокоїлася Кіра.

— Так, так все нормально. - крізь сльози сказала я продовжуючи дивитися, як його кладуть у мед капсулу. Накотило, запаморочення і слабкість, дівчина зробила укол, полегшало.

Як опустилася кришка, мене відвезли до столу з їжею. Руки тремтіли. Оглянула себе, рани на руках затяглися, дівчина принесла дзеркало, і я побачила, що навіть шрамів на обличчі не залишилося від укусів і ран, що завдали тварин. Волосся тільки не скрізь нормально, треба підстригтися.

— Скільки років минуло, відтоді як мене заморозили?

— Понад сто вісімдесят. – відповів хлопець. - Заспокойтеся поїжте і потім у спокійній ситуації перегляньте скинутий пакет даних ШІ, там всі пояснення є.

— Дякую. – бачу, що хлопець збирається йти – Можна останнє запитання?

— Так. Слухаю. – зупинився він.

— Навіщо нас розморозили?

— Щоб допомогти з аномаліями, ресурс бази відновлюється і всі, хто хоче, зможуть тут жити, або вирушить куди йому зручно на планеті.

— А корабель.

— Він ремонтується, але в космос зараз не може літати, дівчата впали на планету на ньому, у них подробиці можете дізнатися.

— Спасибі за все.

— Нема за що, ми так сказати в одному човні. - сказав він і пішов. У якому човні тут і моря немає, де плавати. Дивний хлопець, не місцевий відразу помітно, розмовляє з акцентом, ніби мову вивчив нещодавно і не всі слова правильно вимовляє. Потрібно буде дізнатися, що тут відбувається. А поки що будемо пізнавати забуте. Включила дані що переслав ШІ та почала ознайомлюватися.