Олена Домова - Тілоохоронець Горгони, Олена Домова

З огляду на стан чоловіка й на те, як яскраво в його очах виблискували блискавки люті, діяти потрібно було швидко. Інакше колишньому коханцеві, який не був у віданні справи, стане непереливки. Пані Середа зробила кілька кроків уперед, уклинюючись між чоловіків, і швидко цопнула Макса за передпліччя, чим викликала його здивований погляд.

- А ось і чоловік, про якого я тобі розповідала, - звернулася вона до Миколи, намагаючись загасити напругу посмішкою.

- Он як? Ти ж казала, що він не прийде, - продовжуючи розглядати нового знайомого, відповів той.

- А він і не збирався. Але напевне щось у планах змінилося. Чи не так, Максиме?

Пан Кирієнко як заворожений дивися на тонкі пальчики, що міцно тримали тканину його піджака. Він мимоволі зігнув руку у лікті, тож тепер долонька лежала на його руці. Це могло означати лише одне - Юля обрала його. Слова жінки лише підтверджували це.

Від полегшення кров відхлинула від голови до серця, яке стало таке велике, що заважало дихати. Й Макс не одразу зрозумів суть питання, з яким до нього звернулися.

- Я б приїхав, якби ти запросила, - нарешті уїдливо відзначив він.

- Я б запросила, якби ти подзвонив, як обіцяв, - не залишилася в боргу пані Середа.

На це в чоловіка не знайшлося відповіді.

- З нею краще не сперечатися, - засміявся Микола, спостерігаючи за їхнім "милуванням", а потім раптом згадав про ввічливість і простягнув руку. - Микола Кологуб, радий знайомству.

Спершу Макс хотів прогарчати щось на кшталт "Сам розберуся", але несподіваний акт знайомства перервав цей порив.

- Кирієнко Максим, навзаєм, - потиснув він простягнену руку.

- Гаразд. Не заважатиму вам. Гарного вечора.

Микола ще раз коротко посміхнувся та, відійшовши на декілька кроків, прибився до групи гостів. А пані Середа потягла свого нестриманого залицяльника у більш тихе місце - на широкий балкон. За одним з крихітних столиків тут уже тихенько гомоніла якась парочка, але Юля не звернула на них уваги.

Головне тут не гули розмови й не було цікавих колег. Найкраще місце, щоб поговорити.

- Юлю, пробач, що розлютився... - почав виправдовуватися Максим, коли вони сіли за столиком якомога далі від парочки.

- Ні, це моя провина. Треба було одразу все розповісти. Коля прийшов до мене вчора, й ми поговорили. Але я вирішила не розповідати про це одразу.

- Чому? - на обличчі чоловіка відбилася така щира образа, що Юля не стримала посмішки.

- Вирішила взяти тайм-аут. Пробач. У мене був сумбур в голові... А коли ти не зателефонував, я злякалася, що ти передумав. Я не хотіла бути нав'язливою.

Жінка опустила голову і стала спостерігати за своїми руками, які то зминали, то розправляли тканину сукні. Дотик до шиї був таким несподіваним, що вона здригнулася, але в Макса вже не було сил стримуватися.

Він торкався пальцями шкіри біля самого коріння волосся. Там, де короткі пасма, які вибилися із засічки, завивалися в гарненькі кільця. Скільки разів він божеволів, розглядаючи її шию, прагнучи, але навіть не мріючи торкнутися або наблизитися, щоб вдихати аромат коханої жінки.

Юля сиділа й не ворушилася, насолоджуючись несподіваними пестощами. Від шиї вгору до потилиці та вниз по плечах і спині побігли мурашки, очі мимоволі заплющилися, що загострило відчуття від дотику. Чоловіча рука ковзнула далі, обхоплюючи голову, а шкіри торкнулися спершу тепле дихання, а потім м'які, хоч і дещо сухі губи. Жінка гучно видихнула через нову хвилю мурашок, що цього разу добігли до самих сідниць і заходилися збиратися в тугий клубочок бажання.

- Ми не можемо зараз піти, - хрипко прошепотіла вона, вмовляючи чи то чоловіка, чи то себе. - І нам потрібно повернутися до зали. А ще мене, швидше за все, відсторонять від роботи з тобою через конфлікт інтересів.

- Боже, Юлько, що коїться в твоїй голові? - простогнав Макс в ніжну шкіру, яка зводила з розуму своїм ароматом. - Ти хоч колись забуваєш про роботу?

- Але це важливо, Максиме, - вперто прошепотіла жінка, боячись поворухнутися, щоб він бува не вирішив відсторонитися. - Якщо я зараз відрекомендую тебе гендиректору та партнерам, це безперечно добре відіб'ється на твоїх ділових контактах, але всі зрозуміють, як хто ти тут знаходишся. І, звісно, ніхто не довірить мені займатися твоїм інвестиційним проєктом.

- І як хто ж я тут знаходжуся?

- Як мій залицяльник, - закотила очі пані Середа. - Навіщо питати очевидні речі?

Реакція жінки на питання засмутила Максима. Судячи з усього виходило, що він тут зайвий.

- Ти натякаєш, що мені потрібно піти, щоб ти й далі могла зображати ідеальні стосунки з Миколою?

- Звідки такі думки? - обурилася Юля, ревнощі чоловіка здавалися недоречними й взагалі висмоктаними з пальця.

- Я не піду, - вперто повідомив Макс. - І якщо мені відмовлять в інвестиціях, не сильно засмучуся.

- Я не хочу, щоб ти йшов, - Юля приклала до шорсткої щоки долоню й погладила вилицю великим пальцем. - І не розумію впертості, яка змушує тебе відмовлятися від вигоди.

- Я не бізнесмен.

- Але ти хочеш ним стати. Чи не так?

Максим не знав як відповісти на це питання. Якби він насправді хотів, то вже давно пристав би на вмовляння товариша. Але казати Юлі, що все це лише заради неї, все одно що вішати на неї відповідальність за його кохання. Типу, дивися, на які звитяги я заради тебе пхнуся. Від такої заяви ніхто не був би у захваті. Тому чоловік вирішив не відповідати на незручне питання. Він встав та простягнув їй руку.

- Ходімо. Подивимося, що з цього вийде.