Яна Паувел - Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел

Ці суперечки точилися увесь тиждень, і щоразу Шейн придумував нові причини, чому їй не варто поспішати з поверненням до навчання.

— Так, але…

— У кого більше шансів одержати високооплачувану роботу після університету? У випускника провінційного вишу, чи студента Королівського університету магії? — Шейн насупився і зціпив невдоволено зуби. — Отож бо, — підсумувала дівчина, — навіть у двієчника з Королівського університету магії шансів отримати гарну роботу буде більше, ніж у відмінника з будь-якого іншого вишу.

— Навіть так, не потрібно поспішати. Ти ж нічогісінько не пам’ятаєш? Як ти збираєшся наздоганяти одногрупників? У тебе ж зовсім ніяких знань немає.

Цей із всіх представлених демоноборцем аргументів був найбільш вагомим, але і на нього Андрея знайшла відповідь.

— Вчитися… — просто відповіла вона. – Менше часу виділятиму на розваги і відпочинок, і більше на навчання. Впевнена, всі необхідні книги я зможу знайти в університетській бібліотеці.

— А як же практика? Чи ти вважаєш, що теоретичних знань буде цілком достатньо?

Це він після того, як увесь тиждень намагався навчити її правильно застосовувати магію. Андрея навіть вивчила декілька заклять. Але проблема була в тому, що вона не завжди розуміла як це працює, а тому їй важко було освоїти матеріал.

Не вистачало елементарних знань – того про що звичайні маги знають з народження. Для них ці речі були очевидними, для Андреї, яка магом стала стараннями одного біловолосого засранця – дивними.

— Щось придумаю, — зрештою відповіла вона, і Шейн закрив долонями обличчя.

Ще вчора вона занесла в адміністрацію університету усі необхідні документи і сьогодні зранку їй прийшло підтвердження про зарахування на перший курс. Андрея одразу ж почала збирати валізи, і Шейну з цим було явно важко змиритися.

— Ти ж можеш залишитися і ще на один день, — здавшись, вирішив змінити тему маг.

— Мені потрібен час, щоб освоїтися. Я ж нічогісінько не пам’ятаю. Не хотілося б випадково заблукати і запізнитися на першу пару.

— Я можу поїхати в університет завтра з тобою і все тобі показати, — одразу ж учепився до її слів демоноборець.

— Ні, дякую, — холодно відхилила його пропозицію Андрея. – Достатньо того, що викладачі знають, де я провела останні тижні, — просто Шейн супроводжував її вчора в університет, — якщо про це дізнаються ще й студенти…

— І що в цьому такого?

Андрея роздратовано подивилася на Шейна. Він справді не розуміє, чи прикидається? Демоноборець продовжував невинними очима дивитися на неї. Не розуміє.

— Мені не потрібна зайва увага. Достатньо уже того, що я на відміну від своїх одноліток не перевелася на другий курс. Про мене і так будуть пліткувати. Якщо хтось зі студентів побачить нас разом, не важко уявити до яких чуток це призведе.

— Для тебе так важливо, що подумають інші, — невдоволено пробурмотів собі під носа Шейн.

Насправді ж, Андреї було байдуже. Вона і раніше на думки оточуючих не зважала. Просто це ще одна причина триматися від Шейна якнайдалі.

За цей тиждень він явно почав щось підозрювати. І це не дивно, вони надто багато часу проводили разом. Але першим, що його насторожило – був почерк.

Як би Андрея не старалася, підробити почерк Аніки не вдавалося. Хоча і на те, як вона писала раніше це схожим не було. Мабуть, зміна тіла все ж далася в знаки.

В будь-якому випадку, почерк привернув увагу Шейна. Дарма Андрея сподівалася на зворотне. Чи то парочка частенько обмінювалася посланнями, чи то Шейн читав її конспекти. Зміну почерку він помітив одразу. В неї від страху серце мало з грудей не вистрибнуло, коли він вихопив з її рук заяву на переведення.

Щоправда, такій відмінності він одразу ж знайшов виправдання – амнезія. Хоч і ходив потім пів дня хмурий.

Взагалі, амнезія невдовзі стала виправданням усіх її дивацтв. Але чим більше цих дивацтв назбирається, тим швидше це виправдання перестане працювати. І Андрея уже зараз почувалася як на краю прірви – достатньо разочок оступитися і політ в безодню гарантований.

— Все, — спакувавши останню сукню, констатувала дівчина.

Шейн тяжко зітхнув і неохоче піднявся.

— Може хоча б пообідаємо разом? – зрештою запропонував він.

Андрея роздратовано подивилася на демоноборця. Зараз він їй більше дитину нагадував, ніж дорослого самостійного чоловіка. Вони ж тільки недавно поснідали.

І все ж, перед відповіддю вона кинула короткий погляд на годинник.

— Пропонуєш мені тут ще три години сидіти? Поки сніданок не перетравиться, і я не зголоднію?

Шейн розкуйовдив рукою волосся і зненацька нахилився вперед. Андрея здригнулася від несподіванки і мимоволі відступила на крок: демоноборець стояв ближче, ніж здавалося.

— Я сподівався, що ти будеш довше збирати речі. Минулого разу – цілий день зборам присвятила.

— Мабуть, тоді у мене було значно більше речей, — не розгубилася Андрея. – На відміну від деяких – університет мій рідний дім.