Яцек Комуди - Богун, Яцек Комуди

села! Та на погибель з таким гербом! Старим бабам на сміх!

— Ах ти ж, курвин сину! Почекай но!

А потім все пішло навіть дуже швидко. В півтемряві блиснули запорізькі шаблі, і так відбувся перший поєдинок шляхетно «уродзоних» козаків.

Розділ VI

Initias Calamitatis Regni

Покаяння Його Милості Даніеля Чаплинського, чигиринського підстарости * Що означає I. C. R., або ж, чому це є початком нещасть Королівства Польського і Великого Князівства Литовського * Похорон Тараса * Нобілітація post mortem * Помста диявола Барановського * Присяга Богуна

Даніель Чаплинський, поручник національної панцерної хоругви, а чотири роки тому — чигиринський підстароста з милості ясноосвіченого Олександра Конєцпольського, ніс хрест вже чотири роки… З тієї миті, коли вигнав з хутора в Суботові Богдана Хмельницького, коли наказав своїм татарам майже до смерті побити Тимофія, коли, в кінці кінців, оскаржив старого козака в зраді і відібрав у нього Гелену.

Якби ж то йому знати, що вже тоді Хмельницький розмовляв з королівськими посланниками! Якби ж то йому здогадуватися, що Запоріжжя мало готуватися до війни з Туреччиною! Хмель, зламаний звинуваченнями у зраді, збіг на Січ та підняв козаків на боротьбу, розбиваючи війська Речі Посполитої під Жовтими Водами та Корсунем. І все це — з вини його, Даніеля Чаплинського. Ні с того, ні з сього пан чигиринський підстароста зробився найбільш ненависною особою в усій Речі Посполитій. Це йому приписували на сеймах та сейміках провокування бунту. Це його голови вимагав Хмельницький в комісіях та угодах. Чаплинський міг би збігти хоча б до Пруссії чи до Цісарства. Він міг зашитися в якімсь куті і перечекати негоду, але цього не зробив. Він вступив до війська, бився з козаками, першим вибрався з обложеного Збаража, везучи листа до короля. В кінці кінців, він став поручником панцерної хоругви, а товариші та старшина оцінювала його мужність. Однак, полегшення він від того не зазнав.

Кожен раз, коли він бачив трупи, різні, спалені міста, вирізані села — до нього поверталися спомини чотирьохрічної давнини. «То все моя провина, — шепотів він сам до себе. — Це все я справив…» Він ішов крізь мерців та кров. І тому зараз віз в саквах батовську угоду, яка повинна була здійняти страшний тягар з його серця.

Старшина вже чекала їх побіля покинутої церкви. Чаплинський під’їхав під ворота, сплигнув з коня.

— Слава Богу!

— На віки віків!

Поручник увійшов до церкви, схилив голову та перехрестився. А потім підійшов до царських воріт, де його чекала козацька старшина. Там він склонився і поклав на стіл перед ними запечатаний документ.

— Це батовська угода, підписана маршалком та членами військового кола конфедерації коронних військ.

— Ну що ж, от і дійшли ми до договорів, — процідив крізь жовті зуби Баран. — А перевірте но, чи все там як слід стоїть.

Гроїцький та ще один козак — видно, сусцептант[123], а може подпісек[124] з канцелярії Виговського, взяли лист і почали читати.

— Погодилися ляхи, щоб і ноги собачих синів, єзуїтів, в руському князівстві не було. І на Київську Академію грошей покладуть. А нам — шляхетські привілеї!

— А де ж це Богун?

— Хмельницький його на нараду визвав.

— Тоді, пане Чаплинський, — сказав Гроїцький, — підписуємо угоду, а ти забереш папери до обозу. Я дам тобі сороку семенів, щоб тебе від ворогів пригода не спіткала.

Гроїцький взяв перо та склав замашистий підпис на обох копіях угоди.

— А я за себе і за Богуна підписую, — буркнув Баран.

— Як це то: за Богуна? — почав протестувати Чаплинський. — Що, хочеш підробити його підпис, мил’с’даре полковнику?

— А хто впізнає, який підпис мій, а який — Богуна? — запитав Баран, виписуючи на угоді два хрестики. — Ми прості козаки, колегії в Дикому Полі кінчали, а не в Києві.

Наступний хрестик, хоча й не дуже охоче, Пархоменко. Після нього накарябав невиразний підпис по-російськи Сава Савич. Чаплинський забрав копію документу, сунув за пазуху. А потім полегшено зітхнув. Сталося!

— Завтра зранку ми прийдемо під табір з полками присягати угоду, — сказав Гроїцький. — Знаком буде знамено з Богородицею. Я ж забираю угоду та повертаюсь. Чолом вашим милостям.

— Бувай, пане Чаплинський. Повези добру новину до табору!

Чаплинський обернувся та вийшов з церкви, перед тим зложивши уклін Христові. І через хвилинку всі почули стук копит його коня. Баран теж обернувся і положив на столі перед іконостасом та царськими вратами акт батовської унії. Сонце вже сховалося за лісами, і лише вгорі, під дерев’яною стелею присвічували останні, червоні денні блиски.

Несподівано коло церкви заіржали коні. Хтось крикнув, за вікном пролунав глухий стукіт падаючого тіла. Баран неспішно повернувся до дверей.

З брязкотом шпор до церкви увійшли обірвані, понурі постаті польських жовнірів в рваних жупанах, приталених куртках та вицвілих деліях. За ними з’явилися чорні рейтари. Вони затрималися на порозі. Погляди прибулих та козаків схрестилися.

— Ваша милість з табору? — запитав Баран. — Залишили тут щось?

Шляхтич, що був на чолі поляків посміхнувся: страшно, безжалісно, холодно. Долоня в залізній рукавиці сягнула до головні шаблі.

— Почекайте, дітки мої, — прошепотів він. — Сьогодні вже накормлю вас досита. Тааак. Я ж знаю, які ви спрагнені…

— Пане шляхтичу, що це ви?

— Де акт батовської унії?

Черкаський полковник похилився, його губи стягнулися, відкриваючи зуби. А потім він схопив рукоять шаблі-ординки.

*****

На перемовини з маршалком конфедератів та полковниками Дантез йшов зі спокоєм в душі. Він розумів, що його ні в якому разі не чекав приятельський дискурс з пивом та горілкою. Француз очікував найгіршого — вибуху гніву конфедератів, тортур, а може, навіть, і смерті. Все в залежності від того, в яких настроях будуть пани шляхтичі. А настрої дуже часто залежали від кількості випитого меду та вина.

Бертран не жалівся над власною долею. Один раз, під шибеницею в Пшемишлю, він вислизнув з обіймів кістлявої коханки. І він не був впевнений, чи вдасться це йому в другий раз, але доброго настрою не втрачав. Бо