Юрій Дмитрович Бедзік - Над планетою — «Левіафан»

з себе заклопотаного й безпорадного, хоч справді його душа аж тремтить від зловтіхи.

«Або ти, старий дурню, — думає він, — підкоришся Фрайвудові й віддаси «Левіафан» військовим, або всі твої капітали вилетять в трубу. Наш африканський друг рано чи пізно допне свого. Він — сила, розум, перспективність. І, головне, — надія всіх правовірних, всіх ділових людей світу. Підкорися йому, стань з ним поруч у двобої з чорними рабами Африки. Забудь про славу Кірхенбомів, і доля подарує тобі ще з десять років спокійного життя…»

Тільки директор Кремпке, оцей опасистий чоловік з пухкими руками й вузенькими очима-шпаринками, знає правду, геть усеньку правду, за яку б дорого заплатив струхлявілий дідуган Кірхенбом. Тільки йому, директорові Кремпке, відомо про шалений наступ і безсоромні біржові махінації, до яких вдалася останніми днями фірма Фрайвуда, намагаючись розірвати ділове співробітництво Кірхенбома зі Всесвітнім Аеросиндикатом.

Кремпке хитрує. Адже зараз дуже легко залякати старого президента. Хай собі думає, що вся Німеччина, вся Західна Європа повстала проти його фірми.

— Я давно попереджав вас, що буде лихо, — каркає товстун. — Тепер всі проти нас.

— Що ж робити?

— Заспокоїти діловий світ: Людям потрібна певність, що Кірхенбом повернеться до реалістичної політики. — Кремпке розвів руками. — Ваш виступ у прес-клубі… І взагалі ваші заяви про Аеросиндикат викликали паніку. Наважусь нагадати панові президентові про статтю, яка з'явилася позавчора в «Кельніше цайтунг». Газета одверто натякає на можливість «хрестового походу» всієї Європи проти нашої фірми. Транспортні компанії бояться нас як вогню. «Левіафани» розтопчуть їх, викинуть на вулицю мільйони робітників.

— І ви гадаєте, що це вони почали свій наступ? — морщить недовірливо чоло Кірхенбом.

— Боюсь, що так, — обережно говорить Кремпке. — При існуючій ситуації біржові маклери і далі уникатимуть наших акцій. Просто ніхто не схоче їх брати. Доки не пізно, фінансисти намагаються позбутися небезпечного капіталу. А звідси й реакція Лілієнфельда. Він теж боїться.

— Ганьба! — трясе головою дідуган. — Я не повірю, щоб за п'ять днів усе пішло шкереберть. — Він круто повернувся до інженерів. — Чого ж ви мовчите, панове? Ваше слово? Пане Крейський, ви спеціаліст по атомних реакторах. Чи не здається вам надто підозрілою вся ця історія з падінням курсу?

Ріхтер, бліднучи, глянув на Крейського. Той нервово прикусив губу. Від нього вимагали слова.

— Пане президент… — Крейський чемно підвівся з крісла, — ваше становище важке. Компанія на грані банкрутства. Акції падають. Завод не сьогодні-завтра спиниться. Але ці труднощі… ці тимчасові труднощі, пане президент, ніщо в порівнянні з тим лихом, на яке вас штовхають.

Його очі схрестилися з поглядом Кремпке. У того побуряковіло лице і виразно забігали жовна. Лють палахкотіла в маленьких очицях. Але Крейський не злякався.

— Німеччина благословила ваш діловий контракт з ООН…

— Яка Німеччина? — верескнув Кремпке.

— Вся Німеччина, — обірвав його старий інженер. — Східна й Західна.

— Тільки комуністи радіють…

— Радіють мільйони людей, пане директор. Радіють комуністи й некомуністи, білі й чорні, віруючі й невіруючі, комерсанти й ділові люди.

На обличчі Кірхенбома спалахнуло пожвавлення, він подався всім тілом уперед.

— Тоді… поясніть, що ж сталося? Хто грає на пониження? Що робиться в світі?

Хвилинне вагання відбилося на довгастому, зморшкуватому обличчі інженера. Він лихоманково ловив уривки думок. Істина була далеко, але він відчував, що, може, мусить її знайти.

— Я думаю, пане президент… — він ще більше завагався. — Я все більше переконуюсь у тому, що тут діє одна рука, одна цілеспрямована воля. Вас шантажують, підло й недостойно, і той, хто вдався до брудних методів шантажу, має на меті щось дуже страшне, дуже мерзенне.

Кремпке хихикнув.

— Ви чуєте? Він зсунувся з глузду.

— Мовчіть! — гримнув на директора Вальтер Кірхенбом, який ось зараз, за ці короткі секунди, пройнявся до Крейського почуттям поваги й цікавості. — Говоріть, пане інженер… Я вас слухаю. Ви кажете, чиясь рука. Можливо… Але в такому разі… Ні, це неймовірно… Ми не можемо відступати…

— Ні в якому разі, пане президент! — знову заговорив Крейський. Стояв серед кабінету, високий, владний, гримів своїм голосом, аж Кірхенбомові у вухах лящало. — Ми мусимо триматися. І ми витримаємо.

— Як же ми витримаємо?

— Дуже просто, пане президент! — м'яко і з якимось глибокодумним усміхом в очах сказав старий інженер. — Ми витримаємо тому, що «Левіафан» належить всій Німеччині. Нація не допустить до банкрутства вашої фірми!

В кімнаті залягла тиша. Кірхенбом закліпав очима, захитав головою і раптом гучно, загонисто розсміявся.

— Крейський, у вас… недурна голова!.. Тепер я розумію, чому червоні обрали вас своїм лідером. Мені здається, що в ваших словах є сенс. Ми повинні триматися. Німеччина захистить «Левіафан». А ви, Кремпке, запам'ятайте, — лице старого мільйонера насупилось, — якщо кому-небудь заманеться вдарити по моїй фірмі, він матиме справу з Німеччиною. Все! Я вдячний вам, панове. Ідіть виконуйте свої обов'язки.

ОСТАННЄ СЛОВО

Що може зробити людина, яку тиснуть з усіх боків, яку підпирають в спину і в груди, якій дихнути не дають. Ось як директор Кремпке, товстопикий, добродушний з виду директор Кремпке. Очі в нього тепер стурбовані, налякані, зовсім не добродушні. Він весь схожий на загнаного звіра. Навіть в своєму просторому, «захаращеному розкішними меблями кабінеті він не почуває себе певним.

Так, так, йому нелегко в ці дні. На нього натискує всемогутня фірма Кірхенбома. З другого боку йому просто в серце вперлося жало АСБР, цієї диявольської, фанатичної у своїх діях організації.

За умовним сигналом Кремпке їде на таємне засідання ордену. Машину спинив за два квартали від дому, одпускає шофера. Ніхто не повинен знати, куди ввійде і звідки вийде директор Кремпке, вірний слуга компанії Кірхенбома. І водночас надійний член найпотужнішої в країні (а може, й у цілому світі) організації расистів. Широкі мармурові сходи масивним водоспадом зливаються під обрубкуваті ноги директора. Він піднімається нервово, боязко, ніби почуваючи на собі прискіпливі очі агентів… Чиїх? Байдуже чиїх.