Генрі Райдер Хаґґард - У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

панну Сабілу. Перше завдання виконане, залишається друге. Я врятую нещасну або загину, спробуючи це зробити.

— Так, баасе, я так і думав, що баас це скаже. Всі ми божевільні, кожен на свій лад. Як може людина вирвати зі свого серця дурощі, закладені її матір’ю туди до її народження? А через те, що баас з’їхав з глузду або закохався в панну Сабілу, бо вона така красива, ми так чи інакше маємо розробити інший план і постаратися, щоб нас убили, коли ми втілюватимемо його в життя.

— Який план? — запитав я, пропускаючи повз вуха зухвале кепкування.

— Не знаю, баасе, — сказав він, дивлячись у стелю. — Якби в мене був ковток горілки, я б що-небудь придумав; а то в мене від цієї вогкості туман у голові і шлунок повен води. Проте баас, здається, говорив, що коли зламати кам’яні ворота, то озеро затопить усю місцевість разом із печерою Хоу-Хоу, де зберуться на поклоніння всі жерці з усіма своїми дружинами?

— Так, Хансе, і дуже швидко: як тільки вода увірветься, вона знесе стіни шлюзів і рине могутнім потоком, тим паче, що знову полило.

— Тоді, баасе, ми маємо спустити камінь, а оскільки самі ми неспроможні це зробити, то нам допоможе ось хто, — і він витягнув з мішка два фунти пороху в міцно запаяних бляшанках, як їх випустив англійський фабрикант. — Оскільки мене звуть Володарем Вогню, то жерці Хоу-Хоу подумають, що це цілком природно, — додав він, усміхнувшись.

— Так, Хансе, — підтвердив я.

— Тільки, баасе, нам потрібен гніт.

Я подивився навколо. У кімнаті стояли на полиці глиняні лампадки, а біля них лежав моток гніту місцевого виготовлення.

— Якраз те, що нам треба! — сказав я.

Ми зняли його, просмолили сумішшю тубільної олії з рушничним порохом, вибитим мною з патрона, і за півгодини у нас був чудовий гніт. Випробувавши його, я переконався, що він прогорить п’ять хвилин, поки вогонь не досягне пороху. Це було все, що ми могли тоді зробити.

— А зараз, баасе, — сказав Ханс, коли ми закінчили свої приготування і поклали гніт сушитися, — припустімо, що все піде добре, ворота впадуть і вода заллє печеру, — але як же ми самі заберемося з острова? Якщо ми потопимо жерців Хоу-Хоу (втім, я думаю, що ми їх не потопимо, бо вони полізуть на гору, як кролики), ми тим самим потопимо і себе, і доведеться нам вирушати з ними разом до місця біля Вогнища, про яке так любив говорити ваш преподобний батько. Потопити жерців Хоу-Хоу, звичайно, хороша справа, а й панні Сабілі будуть непереливки, якщо ми її залишимо прив’язаною до стовпа.

— Ми її не залишимо там, Хансе, тобто якщо все піде, як я сподіваюся; ми залишимо когось іншого.

У Ханса просяяло обличчя.

— О, баасе, тепер розумію! Ви думаєте прив’язати до стовпа пані Драману, яка старша панни Сабіли і не така гарна! Ось чому ви їй веліли залишатися з нами весь вечір! Прекрасний план! і він нас позбавить від метушні згодом. Тільки, баасе, доведеться злегка гепнути її по довбешці, щоб вона не зчиняла галасу і не виказала нас у своєму себелюбстві.

— Хансе, ти просто тварюка! — вигукнув я з обуренням.

— Так, баасе, звичайно, я худобина, яка раніше дбає про вас і про себе, ніж про інших. Але тоді кого ж залишить баас? Адже не думає ж він прив’язати до стовпа мене у вбранні нареченої? — додав він із непідробною тривогою.

— Хансе, ти тварюка і дурень, бо, незважаючи на всю твою тупість, як же я обійдуся без тебе? Я прив’яжу до стовпа мертву жінку, що лежить у шлюзній повітці.

Ханс подивився на мене явно захоплено і сказав:

— Баас остаточно порозумнішав! Нарешті баас придумав щось, чого я не придумав перший. Це хороший план, якщо тільки нам вдасться зробити все непомітно і якщо панна Сабіла на радощах одночасно не плакатиме і не сміятиметься, як дурна. Але, припускаючи, що все вдасться, як же ми вчотирьох проберемося до човна, баасе, якщо тільки ці боязкі веллоси так довго нас чекатимуть?

— А ось як, Хансе: якщо Драмана говорить правду, то човен, привізши наречену, очікує світанку неподалік від берега. Ти дістанешся до нього вплав, тримаючи пістолета над головою; все інше залишиш. Потім ти піднімешся у човен, назвавшись веллосам та Іссикору або хто там буде ще. Потім, коли все затихне, ми з пані Драманою притягнемо до стовпа мертву жінку і прив’яжемо її замість Сабіли. Тоді ти приженеш човна до малої пристані, що ми бачили поблизу шлюзів, пам’ятаєш?

— Так, баасе.

— Як тільки ти під’їдеш, я підпалю гніт, і ми побіжимо до човна. Сподіваюся, жерці зі своїми дружинами не почують вибуху; а коли вони вийдуть із печери і побачать, що їх затопило, їм буде не до переслідування (човни у них десь же то заховані, хоча Драмана і не знає де). Тепер зрозумів?

— Так, баасе. Як я вже сказав, баас раптом порозумнішав. Але баас не звернув уваги на одну дрібницю: припустімо, що я благополучно дістануся до