Кірстен Бойє - Скоґландія

й вас. Якщо мене катуватимуть, я не певен, чи витримаю. Може статися так, що я вас викажу. — Він звів на них пильний погляд. — Ніхто не знає, що може виказати під тортурами. Але над ранок, коли рибалки виходитимуть у море, повз цю бухту пропливе в своєму старенькому дерев’яному човні без сигнальних вогнів Нанук. Про це вже домовлено. Подасте йому сигнал кишеньковим ліхтариком, і він причалить до берега. І переправить вас на північ.

— А потім? — спитав білявий. — А що потім?

— Не думай про це, — промовив чоловік. — Адже ми ще маємо надію, що в цьому потреби не буде.

Після того, як машина зникла в лісі, зв’язувати Ярвен руки й ноги вдруге хлопці не стали. Вони лише час від часу позирали в її бік та про щось перешіптувались. А згодом і взагалі почали вдавати, ніби Ярвен поряд нема зовсім. Мабуть, почувалися досить упевнено.

Тим часом сонце вже підбилося над головою, і потеплішало. «Звідки вони знають, як мене звати?» — раптом спало на думку Ярвен. На водяній поверхні північніше вона помітила край неба темну смужку. Там був, мабуть, північний острів.

Може, того вечора, коли цей хлопець проник до парку в Естерлінді, він підслухав розмови в маєтку, в яких ішлося про неї, і тому й знає її ім’я? А хто така Нагіра?

Над полудень Ярвен завважила, що хлопці занепокоїлись і почали поглядати то на свої годинники, то на сонце, а смаглявий заходився переконувати в чомусь білявого. Один раз вони підійшли до того місця, де на плато сиділа, згорнувшись калачиком, Ярвен і надолужувала прогаяний уночі сон. Вони спинилися так близько, що чути було навіть уривки їхньої розмови. А також імена, якими хлопці звертались один до одного.

Про те, що старшого й нижчого на зріст звали Йоас, Ярвен уже знала. А білявого він називав Малі.

Зненацька Ярвен прокинулась, ніби й не дрімала. Вона пригадала, як Йоас стояв під балконом і кликав її. Він гукав: «Малі!» І вона здогадалась, кого він мав на увазі.

Ярвен пильно придивилася до білявого хлопця. І раптом збагнула, чому його обличчя здалося їй таким знайомим.

* * *

Сонце зникло десь за лісом.

— На, — сказав смаглявий, неохоче простягаючи Ярвен окраєць хліба. — Ліронові не сподобалося б, якби ми морили тебе голодом.

Ярвен на хлопця навіть не глянула. Вона вже давно збагнула, що всі троє її викрадачів гадають, нібито вона — заодно з віце-королем і в змові проти півночі, а також проти принцеси. Кілька разів вона спробувала забалакати з Йоасом та Маленою, але ті щоразу різко її уривали.

Вона жувала хліб повільно, розуміючи, що їй більш нічого не дістанеться. У шлунку бурчало, але голоду вона не відчувала.

Коли вони доїли весь хліб і випили з термоса воду, яку Йоас набрав вочевидь десь у сусідньому озері, ті двоє зробили їй знак.

Ярвен підвелася. Той чоловік, Лірон, сказав, що коли до вечора не повернеться, то вони мають сховатися в лісі. Що з ним сталося?

— Іди сюди! — кинув Йоас. — Зараз ми вирушаємо в ліс, і ти йтимеш уже сама. Але ж ти розумієш: шансів дременути в тебе жодних. Але спершу ми ще заткнемо тобі рота.

І не встигла Ярвен навіть затулитись, як у роті в неї опинився кляп.

— Щоб не покликала на допомогу, якщо тут раптом з’являться твої люди! — пояснив хлопець. — А тепер гайда!

«Мої люди! — промайнуло в Ярвен. — Хто це „мої“ люди? Я хотіла від віце-короля втекти, а ці гадають, що я з ним заодно. Я боюсь і віце-короля, і бунтарів. „Моїх“ узагалі немає».

Вони знайшли схованку в густих ожинових заростях за якихось кількасот кроків від крутого берега, хоч ховатися, власне, й не було від кого. Ніч минула спокійно. Йоас із Маленою по черзі вартували, проте шукати їх ніхто не прийшов. Час від часу Ярвен засинала, та коли Йоас досить грубо потермосив її, у неї було таке враження, ніби вона не змикала очей ні на мить.

— Уставай, пора вшиватися! Тільки тихенько! — сказав він.

Було все ще так темно, як буває зоряної ночі лише тут, на півночі. Та коли вони вийшли з лісу, Ярвен побачила, що на обрії небо вже почало світлішати.

— Якщо думаєш, що тобі пощастить нас виказати, то помиляєшся! Не діждешся!

— Не кажи так, — озвалася Малена. Однак погляд, яким вона зміряла Ярвен, був сповнений люті. — Ти прихопив ліхтарика?

Усі троє полягали скраю на плато, Ярвен посередині. Тим двом не довелося пояснювати їй, що вона має робити. Коли повз них проплив перший патрульний катер, Малена поглянула на годинника. Йоас тримав Ярвен за потилицю.

Та вона й без цього не спробувала б привернути до себе увагу. На