Кірстен Бойє - Скоґландія

її викрали бунтарі, то зненавидить, — кивнув головою Больштрем. — Але якщо її викрав Лірон… — Він зробив паузу. — Тоді доведеться нам придумати щось інше. 17

Вони знов їхали цілу ніч, спинившись лише на короткий перепочинок. Ярвен сиділа тепер на задньому сидінні, але руки й ноги в неї були зв’язані. Поруч сів отой білявий хлопець, і їхні плечі час від часу торкалися.

Цієї ночі ніхто з них довго не спав. У дорозі водій лише один раз десь зупинився, щоб самому трохи передрімати, і коли монотонне гудіння двигуна, під яке Ярвен щойно закуняла, раптово змовкло, вона прокинулась.

Ніч стояла зоряна, ясна, довкола було видно, як удень. Ніч з її антрацитовим небом лише поглинула денні кольори, надавши деревам і кущам різноманітних відтінків сірого.

«Ліс… — подумала Ярвен. — Усе ліс, і ліс, і ліс — скільки їдемо».

Навіть у густих сутінках північної ночі вона час від часу помічала серед дерев тьмяний полиск водяної поверхні. Усе ліс, і ліс, і ліс та озера.

«Куди мене везуть? — міркувала Ярвен. — Адже тут нічого нема: ні міст, ні сіл, край дороги — навіть жодної самотньої садиби. Якщо я закричу, тут ніхто мене й не почує».

Хлопець поруч із Ярвен уві сні глибоко зітхнув і схилився на неї. Не прокидаючись, він тихенько простогнав, умостився зручніше й поклав голову їй на плече.

Ярвен опанувала себе. Сну наче й не було. Хотілося, щоб нарешті настав ранок.

Згодом — минула година, а може, й дві — водій потягся, кинув погляд через плече й мовчки запустив двигуна. Уже за кілька хвилин Ярвен заснула.

Прокинулась вона, коли машина досить різко стала. Білявий хлопець рвучко підвів голову з її плеча й стрепенувся. Ярвен хотілося протерти очі, але ж руки в неї були зв’язані.

— Виходьте, розімніть ноги! — сказав водій. Голос його лунав бадьоро.

Обидва хлопці вийшли з машини, водій розв’язав Ярвен руки й ноги і промовив:

— Ти, звісно, можеш спробувати втекти, але забіжиш, гадаю, не далеко. Ми бігати вміємо. До того ж нас троє.

Ярвен з подивом усвідомила, що вже не відчуває жодного страху. «Так ніби страх, коли довго не минає, може розвіятися сам собою», — подумала вона й глибоко вдихнула прохолоду раннього ранку. Не лишалося нічого іншого, як просто чекати.

Машина стояла на невеличкому кам’яному плато над водою. Унизу під ними виднілася дзеркальна гладінь моря, з якого на обрії саме вставало червоне сонце, помалу повертаючи всьому довкола первісні кольори. Ніч минула.

— Слухайте сюди, — сказав чоловік.

Обидва хлопці, що досі, як і Ярвен, стояли край плато, спостерігаючи схід сонця, обернулися до нього. Ярвен і далі дивилася в бік моря. Вона розуміла, що чоловік звертався не до неї. А проте нашорошила вуха.

— Ми з ним домовилися зустрітись біля порома. Доведеться йому довіряти, іншого виходу в нас немає. І все ж таки спершу я піду сам.

— А потім? — спитав смаглявий хлопець.

— Коли буду певен, що журналіст нікого за собою не привів, візьму його до вас у машину, — відповів чоловік. — Покажемо йому обох — справжню принцесу й фальшиву. Ярвен розповість йому свою історію. Коли народ дізнається, що його ошукали, що принцесою на її день народження насправді була не Малена, то чи віритиме він тоді Норлінові в усьому іншому, що той стверджує? — Він зітхнув і повів далі: — Ми вже не в змозі стати на перешкоді тому закону. Та, може, пощастить вплинути на настрої в країні так, що віце-королю стане важко ухвалювати такі закони. І він бодай не зважиться вже вводити на північ війська. І північ знову піднесеться духом. І Нагіра побачить… — Він примовк.

— Побачить, що можна ще досягти чогось і без терору? — спитав смаглявий хлопець.

— Я на це сподіваюся, — відповів чоловік.

— Але хто надрукує чи передасть по радіо його матеріал? — спитав білявий. — Після всього, що ти мені розповів… Яка газета? Яка радіостанція?

Чоловік помовчав, тоді тихо сказав:

— Ми мусимо довіряти журналістові. Бодай цьому одному. Досі він був на нашому боці. До того ж це досить цікава історія. Іншої ради я не бачу.

Потім чоловік пояснив, що вони мають робити, якщо він не повернеться.

— Але ж ти кажеш, що йому можна довіряти! — вигукнув білявий.

— Коли втікаєш, довіряти не можна нікому, — відповів чоловік. — Якщо до вечора не повернуся, сховайтесь у лісі. Вони, звісно, візьмуться потім шукати