Fill - Артефакт Провідника: Печать Темряви, Fill

Розділ 46: Таємниця Нейви

Ноель був вражений. Його свідомість не могла одразу впоратися з усім, що відбувалося. Він стояв там,з відчиненим ротом, не розуміючи, чому і як це сталося.

— Та хто ти такий?! — вирвалося у нього з грудей, не стримавшись від хвилювання. — Чого прийшов ні с того ні с цього попереджаєш нас?! Чи є якісь тобі зиск з того?! Як ти пов'язаний з Сильвою?! — на кожне питання він чітко вимовляв слова, наче вони були його єдиним способом заспокоїти себе.

Сильва спочатку здивувався, а потім його погляд став таким, що Ноель відчув, як всередині нього стискається все, наче він готовий розірватися.

— Ти що, твориш?! — в голосі Сильви почувалася лють, яка мало не призвела до вибуху. Його звичний спокій та байдужість змінилися на явну роздратованість.

Ларс, прочитавши це в погляді Сильви, кинув на Ноеля співчутливий погляд. "Ну, Ноель, ти влип…" — цей вираз він передав своїми очима, і Ноель одразу зрозумів, що скоїв серйозну помилку.

Тим часом, незнайомець, що стояв перед ними, почав мовчки розмірковувати, наче обдумуючи, чи варто взагалі відповідати на ці запитання. Тиша була оглушливою, поки він не зняв капюшон, і тоді все навколо здалося застиглим.

Нейва виглядав майже як Сильва, але була одна важлива відмінність: його темно-лимонне волосся було зібране в тугий високий хвіст, а дві довгі прядки, які обрамляли його обличчя, спереду, так само, як у Сильви. Але цього було недостатньо. Погляд Нейви був таким же хитрим, таким же лукавим, але в його очах горіла та сама злість, що була характерна, здавалось, тільки для його Сильви.

Ноель відчув, як серце забилося ще швидше. "Що? Як це?" — його думки не могли сприйняти те, що відбулося.

— Що ж, варто знову представитися? Добре. Я, двоюрідний брат Сильвістона Рінса, Нейва Рінс. — його слова прозвучали, як об'явлення, і Ноель ще більше здивувався, а свідомість наче перевернулась. "Це неможливо!"

Ноель не зміг мовчати.

— Що?! Тоді чому...? — запитав він, намагаючись зрозуміти, чому це все не складалося в єдину картину.

— Чому я не називаю його братом або кузеном, і звертаюся на «ви»? — Нейва одразу випередив його з його ж запитанням, відповідаючи на питання з усмішкою, яка була настільки хитрою, що навіть Сильва не зміг би так сардонічно посміхатися. — Тому що ця злюка — Сильва — надто гордий, і зробив із себе не пойми що! — сміявся Нейва, і в його голосі звучала відверта злість, хоча він намагався виглядати безтурботно. — Ах, чудові 7 років відпочинку від Сильви! Зробіть мені ще таких! — сказав він із задоволенням, немов згадуючи якийсь вигаданий рай, де він нарешті зміг бути вільним від свого братчика.

Тільки тепер Ноель почав розуміти, що ці двоє насправді. . . Так схожі. Вони схожі, не лише в тому, що вони обидва були лукавими психами, майстрами маніпуляцій, готовими на все, аби отримати те, що вони хочуть.

Ні зовнішність, ні характери не могли закрити одну спільну рису — хитрість, гордість і нахабство, властиві обом.

Ноель подивився на Сильву і зрозумів, що він стоїть перед кимось, хто так само здатний на все заради своїх цілей. Ларс, хоч і виглядав спокійно, теж зрозумів, що це буде не просте випробування для всіх.

— Тепер ти розумієш, хто з нас тут головний, так? — знову мовив Нейва, але вже менш дружньо. Він дав зрозуміти, що насправді має на увазі не тільки своє споріднення з Сильвою, а й те, хто саме командує у цій ситуації.

Знову стало тихо. Кожен з них розмірковував над тим, що вони щойно дізналися. Нейва Рінс — двоюрідний брат Сильви? Тепер все стало набагато складніше, і питання залишалося тільки одне: хто з них був більш небезпечним?

Нейва вже пішов. Тиша в переулку стала майже нестерпною. Холодний вітер пронісся крізь вузький прохід між будівлями, шарпаючи одяг трійці. Сильва все ще дивився в темряву, звідки щойно зник Нейва.

— Ну і? — порушив мовчанку Ноель, переводячи погляд з одного на іншого. — Це що зараз було?!

Сильва скривився, ніби від неприємного присмаку.

— Це було попередження, — сказав він повільно.

— Від твого кузена? — Ноель не вгамовувався. — Він явно не просто так з’явився.

Сильва важко зітхнув.

— З Нейвою все ніколи не буває "просто так", — пробурмотів він, нарешті повертаючись до них.

Ларс мовчав, але Ноель помітив, як той стискає рукоятку меча.

— "Якби ви тільки знали, що збирається робити Кастельг"… — повторив Ноель слова Нейви. — Він сказав це ніби… нам краще й не знати.

Сильва посміхнувся, але в його очах не було веселощів.

— От і дізнаємось, — заявив він. — Але, думаю, не тут.

Ларс нарешті відпустив рукоятку меча й зробив крок уперед.

— Треба йти, — сказав він твердо. — Якщо Кастельг і справді щось задумав, ми не можемо втрачати часу.

Ноель ще раз кинув погляд у темряву переулку. Йому не подобалося це відчуття — ніби пастка вже зачинилася, а він тільки зараз зрозумів, що опинився всередині.

"Але, Ноель, навіть не думай, що я тебе не попереджав."

Ці слова віддавалися у вухах, коли він, не кажучи більше ні слова, пішов слідом за Ларсом і Сильвою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍