Оксана Маркова - Ейнар.Чаклун, Оксана Маркова

 Ми відчинили стару хвіртку й зайшли у двір, на якому чувся людський гомін й метушня. Жінка років сорока п’яти крикнула Ані, щоби та поставила чайник, а потім простягла Мирославі ковдру з каченятами й наказала накрити нею її подругу. Згодом я дізналася, що Віку прилаштували на старому розкладному дивані, а дзеркало залишили у вітальні, накривши його пледом.
— Добрий день! — привіталися ми з господинею.
— О, ви, мабуть, Ксюша та Ейнар? А я — Лариса Петрівна, мама Ані. Проходьте, не соромтеся. Усі всередині, обговорюють подальші плани.
Вона промовила це так буденно й просто, наче ми були звичайними друзями Ані, що приїхали в гості й зараз підемо смажити шашлики. 
— Ма, подзвони татові, нехай купить шоколадки з кавою! — донісся з будинку крик Ані. — Мені терміново потрібна доза чогось солодкого!
Вона вийшла на ґанок і, побачивши нас, зраділа.
— Нарешті! Кай вже починає психувати.
Ейнар у відповідь лише тихо гмикнув.
Наступні дві години ми готувалися до походу чаклуна з драконом в світ дзеркала. Моїм завданням було тримати під контролем темряву, а на випадок форс-мажору Ейн дав чіткі інструкції та змусив вивчити декілька нових заклинань. 
Приїхав навіть той молодий хлопчина, який був помічником Кайема Сейнтфайра,  однак за наказом лорда його забрали назад в Київ батьки Ані. Він просто не хотів наражати його на небезпеку. А Джун точно б пішов разом з ним.
В будинку не вистачало місця, тому дзеркало винесли на подвір’я. Після кількох магічних жестів Ейнар переніс його подалі, на город, де не було жодних споруд . Лише самотні бур’яни й мокра земля.
— Слухай, - мовила я до Ейна, – а ви не замерзнете надворі? 
– Все буде добре, не хвилюйся. Я застосую магію.
І справді, коли він прошепотів закляття, відчула тепло, яке огорнуло все тіло. Що ж, нам довгий час доведеться спостерігати за усім процесом, а навулиці плюс чотири. Не хочеться потім валятися з застудою. 
Тіло Віки теж перенесли ближче до нас, а Кайему чаклун сказав прочитати символи на дзеркалі та одразу перетворитися в другу свою іпостась - дракона. Чоловік ледь встигнув виконати усі вказівки і, коли поруч із нами з’явився величний чорний дракон із золотими очима, його душу затягнуло в дзеркало.
— А нащо йому було ставати драконом?
— Це особливості його виду. Так він зможе швидше знайти брата.
Я мовчки кивнула. Дивилася, як він теж готується вирушити слідом за лордом  і мені стало страшно. Раптом щось піде не так? Раптом він не зможе повернутися? Було дивно навіть уявити, що Ейнара не буде в моєму житті. Хоча ще минулого місяця я навіть не знала його.
Піддаючись пориву, схопила його за руку.
— Ейнаре, будь обережний і...повертайся якнайшвидше. 
Його долоня була теплою, рішучою. Він нахилився, обійняв і на мить відчула впевненість. Як тоді, коли він збирався вийти з кола на кладовищі.
— Не хвилюйся, Ксюшо, - прошепотів він і його руки  міцніше стиснули мене в обіймах. — Я був найкращим учнем в академії не просто так. 
Змусила себе відпустити його, хоча серце й пручалося.
***
Пройшла ціла доба.
Я встигла поспати пару годин вночі, але всеодно відчувала себе розбитою. До того ж, вранці подзвонила Поліна та спитала, чому я й досі не на парі. З цими проблемами забула про навчання. Довелося брехати подрузі, що захворіла і, скоріш за все,  сьогодні мене не буде. 
Зараз же я наливала з термосу чай, від якого Аня з Мирославою хвилиною раніше відмовилися. Не розумію, нащо вони нарізали вже не один десяток кругів навколо дзеркала? Це їх якось заспокоює?
Перша хвилювалася за стан свого чоловіка, постійно озираючись на дракона й зітхала. Друга тихенько молилася, щоб все йшло за планом і душа Віки змогла повернутися в її тіло. А ще вона явно була наче на голках через можливу зустріч з Мідже. 
Якби не суворий наказ Ейнара залишатися спокійною та контролювати темряву, я б точно приєдналася до них та метушливо ходила туди-сюди. Та подібні вибрики можуть коштувати нам занадто дорого. Зараз я була важливим гвинтиком в системі і не маю права нікого підвести!
Закрила очі та вкотре просканувала ниті магії  всередині Ейнара. Вони розмірено пульсували і все виглядало в межах норми, але якесь шосте відчуття змушувало тривожитися.
Приблизно через годину віддзеркалена поверхня тьмяно спалахнула. З неї повільно, немов через густу воду, почали проявлятись силуети.
Спочатку вийшла душа Віки, зовнішній вигляд якої ніяк не відрізнявся від фізичного тіла. Хоча вона побачила нас усіх і в її очах відобразилася радість, але вимовити дівчина нічого не встигла.  Її душу  блискавкою засмоктало у власне тіло. Далі показалися  незнайомі  чоловіки. На відміну від своєї попередниці, їхнім душам не було куди повертатися і, коли вони ступили на землю, потихеньку починали тьм'яніти і ставати напівпрозорими.
Замикав цю процесію Ейнар. Я нарешті могла спокійно видихнути, бо він теж вдома. Або це була видимість спокою, який змило холодною водою одразу після вібрації Темного Полум'я. 
– Мідже...– голос Мирослави був такий тихий, ніби вона не могла повірити в побачене. На очі її набігли сльози. – Це справді ти?
– Мирослава? Як..? 
– Це справді ти! - повторила дівчина та кинулася його обіймати. 
Але без тілесної оболонки він нічим не відрізнявся від привида і, звичайно, люди не могли торкнутися до нього. Руки Мирослави пройшли крізь чоловіка. Однак,  самого Мідже цей факт не хвилював і він ніжно всміхнувся їй.
– Я радий, що перед тим, як піти, зможу побачити тебе.
– А я думав, що найбільше ти радієш нашій зустрічі? – спитав пан Сейнтфайр.  Він вже перетворився назад в людину і накинувши на себе халат, який раніше турботливо приготувала Аня, побіг до брата.
Чесно, я не хотіла заважати возз'єднанню закоханих, братів чи родичів. У них без того мало часу. Але за цією метушнею ніхто не помітив дещо важливе! А саме те, що астральна проекція Ейнара не повернулася в тіло. Він стояв позаду усіх зі страшним виразом обличчя, а забарвлення очей змінилося з карого на чорнильно-чорні.
Дідько. Він нагадував жнеця смерті, який збирається забрати наші життя. І, здається, саме для цього він хотів забрати Темне Полум'я.
Не зрозумій я вчасно, що відбувається і якби не встигла охопити пальцями рукоятку меча, тим самим намагаючись взяти його під свій контроль, тут розгорнулася би кривава сцена. Бо сталося те, про що раніше попереджав Кайем Сейнтфайр. 
Чорт забирай!
Ейнар стабілізував темряву ще минулого тижня і проблем ніяких не виникало. Скоріше за все, вплинуло його знаходження всередині  дзеркала. Не дарма воно називалося проклятим.
Меч усе більше вібрував в руках, а коли деякі знаки на темному лезі спалахнули червоним, "Ейнар" зробив крок в мій бік. Він йшов напролом і прибирав  перепони на його шляху, відштовхуючи людей в сторону. Так. Впершу чергу йому потрібно дістатися до джерела енергії та заволодіти ним. Все інше могло почекати.
Далі я лише віддалено чула гамір навколо, бо почала діяти, як вчив Ейнар. Для початку витягла меч повністю з піхов, і лезо, відгукнувшись, завило в повітрі низьким вібраційним звуком. Швидко намалювала символ. Темрява навколо здригнулася і згустилася, наче важке, щільне покривало, що здійнялося вгору і опустилося, огортаючи захисним куполом. 
Чаклун казав, що надовго це його не затримає, тому намагалася все робити швидко. Я сіла навпроти його фізичного тіла в позу лотоса та обережно поклала Темне Полум’я горизонтально собі на коліна. 
Поки  не отримав меч, він повинен буде звідкись брати магію для підтримки астральної проекції, еге ж? На щастя, його справжнє тіло сиділо тут і я могла зайнятися викачкою темряви з нього. Здібності ра ін лоу дозволяли отримати повний доступ до неї. Єдине, чого я боялася - надмірна кількість цієї темряви. Чи зможу я сама з нею впоратися? 
Глибоко вдихнула й видихнула. Маю заспокоїти розум. Не тільки моє, а ще й життя чотирьох інших людей залежить від подальших дій. 
Увесь надлишок магії я одразу спрямовувала на підживлення купола. Мабуть, це допомогло виграти зайві пару хвилин, та невдовзі "Ейнар" пройшов бар'єр і ми обидва були відділенні від світу.
Дідько. І половини енергії не витягнула з нього.
《 – Найшвидший спосіб передати, або ж забрати енергію, саме через поцілунок. – Вчасно пригадала слова хлопця》.
Цілувати Ейнара, який знаходився без свідомості, не є тим, щоб я хотіла спробувати. Однак, вибору особливо не лишалося і я просто нахилилася та поцілувала його.  Енергія дійсно полилася фонтаном в мене. Неконтрольованим фонтаном, услід за котрим приходило відчуття мерзенного присмаку. Наче ти проковтнув сиру й запліснівілу землю, і тебе от-от має знудити. 
Я не могла ані продовжити викачку енергії та розірвала поцілунок, ані контролювати вже наявну магію у власному тілі. Темна енергія металася всередині мене, як звір, випущений з клітки. Усе перетворилося на повний хаос і, мабуть, тільки завдяки світлу всередині душі, темрява не дісталася до неї. Але це питання часу, враховуючи, що темна сила безконтрольно вирувала всередині.
Холод від Темного Полум'я допоміг повернутися до реальності та взяти себе в руки.
Швидко. Маю щось зробити. 
Я почала малювати в повітрі символ, намагаючись вивільнити надлишок енергії. Робила все точно, як вчив мене чаклун. Але на останньому штриху чиясь рука перехопила мою.
Підняла наляканий погляд на "Ейнара". Він не те, щоб виглядав занадто моторошно, просто у нього був пустий вираз обличчя.
– Не можна. Забрати назад. - Тупо вимовив він, зосереджено роздивляючись щось на моїй шиї.
Хотіла опустити очі та глянути, що саме його зацікавило, але він несподівано притягнув мене ближче і поцілував. Ні, не так! Він повторив той самий трюк й почав забирати магію. Я не могла заперечувати його допомогу, але в той же час він набирав силу. Ні в якому разі не можна допустити, щоб він залишився отак – поза фізичним тілом. Та спроба відхилити голову назад провалилася. Рука астральної проекції Ейнара лягла мені на потилицю, фіксуючи і тепер не було ані найменшої можливості уникнути поцілунку. 
Розуміючи, що вирватися не можу, вирішила наосліп повторити той самий символ і влити в нього залишки магії, щоб вони не дісталися проекції.
У мить, коли я торкнулася рукою мерехтливих ліній, знайоме відчуття змусило жахнутися. Магія стрімким потоком пронеслася з "Ейнара" через мене прямісінько в символ. Я розгублено кліпнула, не знаючи, чого очікувати і як себе поведе символ, заряджений такою кількістю енергії. В прочитаних мною книгах просто вказувалася  певна кількість магії і все. А що станеться, якщо її буде аж занадто багато? 
Стан астральної проекції Ейнара хоч і був далекий зараз від адекватного, однак, він залишався собою та мав ті ж самі знання. Бо не встигло минути й пару секунд після вливання магії і мої питання тільки зароджувалися в голові, як "Ейнар" влив ще темряви в мою руку і з її допомогою відправив символ прямісінько в сторону дзеркала. 
Ще до того, як я усвідомила, що трапилося, мене прикрили собою. З права від нас почувся тріскіт, шум, після чого навколо все струсануло, як від сильного вибуху і слідом пронеслася ударна хвиля.  Я знаходилася  під захистом Ейнарової проекції, і, здається, не постраждала. Але інші... Їх розкидало в різні боки, немов ляльок, якими гралася шалена стихія. Добре хоч, що навкруги була лише м’яка земля, пожухле листя й де-ін-де трава. Інакше усі могли отримати серйозні травми, а  не просто запачкатися. 
Я була зосереджена на інших, що тільки через хвилину зрозуміла, що більше  мене не стискають в міцних обіймах. Астральна проекція розчинялася в повітрі й дуже скоро Ейнар відкрив очі. Карі, ясні, без жодної чорноти.
Видихнула з полегшенням. В один момент ноги наче перестали тримати і я опустилася на землю. Все закінчилося. Нарешті більше немає ніякої небезпеки.
Чи можу я сподіватися, що тепер усі наступні неділі не будуть  настільки екстремальними? Хочу звичайні побачення. Навіть спокійний перегляд фільма вдома підійде. Аби тільки ні за якими демонами не гонятися, і щоб Ейнар залишався собою. 
– Що сталося? - хрипким, наче від довгого сну, голосом  мовив чаклун. 
Хлопець перевів погляд на безлад навколо, а потім знову втупився в мене.
Розвела руки в сторони, з нервовим смішком відповідаючи йому:
– Не знаю з чого й почати.
– Мідже!
Неподалік від нас почувся радісний вигук Мирослави і наша увага перемістилася на неї:
– Мідже, я можу торкнутися до тебе!
– А я відчуваю твій доторк!
– А ось я відчуваю, що моя дупа почала замерзати! – Це вже говорив незнайомий чорнявий хлопець, піднімаючись з  купи листя. 
– Дивно. Ми ж вийшли з дзеркала! Тоді чому мої руки торкаються до землі і їм холодно?
На вулиці плюс два, а ти в одній сорочці та штанях. Будь-хто змерзне. Хоча він мав рацію, бо, по суті, їх можна віднести до привидів. Я кинула швидкий погляд в сторону проклятого дзеркала. Ха. Не дивлячись на вибух і те, що усіх розкидало, проклята штуковина й далі стояла собі на місці, неушкоджена. Навіть подряпинки жодної.
– Аня, вони справжні! З плоті й крові!!! -  вигук Кайема Сейнтфайра рознісся довкола й змусив усіх отетеріло кліпати очима.
Що? З плоті й крові? Себто, є людьми?! Це неможливо,  враховуючи, скільки вони пробули всередині дзеркала. Їхні фізичні тіла давно перетворилися на попіл. 
Я ще стояла в ступорі, коли Ейнар підійшов до мене, обережно підняв і струсив землю з моїх джинсів. Потім простягнув руку до Темного Полум’я, яке я досі стискала.
– Все добре. Все закінчилося. Меч тобі більше не потрібен.
– А, так. - І нарешті розтиснула пальці.
– Я в шоці!  – Кричала Аня, оглядаючи з усіх боків брата Кайема. В її голосі бринилі нотки радості та одночасно недовіри. – Вони справді живі!
– У мене б'ється серце! 
– А у мене йде кров!
Ну. Останнє не назвати хорошою новиною. 
 Трохи оклигавши від усіх подій, спитала у Ейнара, чи можливо для них знову стати людьми? 
– Враховуючи, що я відчуваю дуже велику втому і нестачу енергію, ти її забирала?
Кивнула.
– І що ти далі зробила?
– Справді не пам'ятаєш?
– Справді.
 Довелося стисло переказати чаклуну все, що трапилося. З кожним моїм словом його обличчя темнішало, нагадуючи хмару перед грозою. Здавалося, він і сам не міг до кінця повірити, що темрява змогла взяти над ним гору. Хай і ненадовго.
Подумки зітхнула. Нам ще пощастило. Якби темрява не зупинилася через присутність світла в моїй душі, то я б приєдналася до Ейнара. 
Хотіла вже з полегкістю видихнути, мовляв, усе минулося, але мій погляд випадково зупинився на його волоссі. Щось у ньому було не так. Здалося, що колір став не таким насиченим. Я моргнула, потерла очі, ще раз поглянула і мусила визнати, що яскравий червоний відтінок потьм'янішав. І немов увібрав у себе трохи темного кольору.
Що за..?
– Волосся… – тихо мовила я, не відводячи погляду. – Чому воно змінило колір?
– Волосся? – здивовано перепитав він. – Про що ти?
Підняла вказівний палець догори, таким чином кажучи йому зачекати. Потім дістала з карману телефон і зробила фото. Коли Ейнар побачив себе з новим кольором волосся, він здивовано кліпнув.
– Невже викид темної магії був аж настільки сильний?
– Думаєш, це вплив магії? 
– Так.
Тим часом, усі навколо, здається, почали потроху відходити від шоку. Ті, хто вийшов з дзеркала перестали щипати один одного, намагаючись зрозуміти, чи справжні вони, і  чи не розвіяться зараз. Дехто тихо сміявся, а дехто виглядав розгублено, однак на обличчях кожного була така суміш емоцій, що можна було б написати цілу драму.
Кайем теж не міг повірити в подібне диво, він обіймав свого брата і мало не плакав. Мирослава радісно щось щебетала Віці.
Аня ж озирнулася і, наштовхнувшись поглядом на нас, помахала рукою.
— Що ви там робите? Йдіть скоріше сюди!
— Зараз прийдемо, - відповіла я їй.
Наступні десять хвилин ми знайомилися з новоприбулими. Майже всіх я вже знала завдяки Мирославі. Віка була її подругою, а з Мідже, І Аном та Еріналем вона зустрілася одразу після потрапляння в дзеркало. Але хлопця на ім’я Дел’Аріс привела з собою саме Віка і, як з’ясувалося, це був той самий демон, до рук якого вона й потрапила.
Сказати, що я здивувалася — це нічого не сказати.
– Це випадково не тобі Єнврай продає живих ляльок? - з насторогою спитала у нього Мирослава.
Всі одразу нашорошили вуха.
– Ти про того з павуком на обличчі?
Мирослава уся наїжачилася, тицьнувши в нього пальцем.
– То це справді ти!
– Не треба зводити наклеп!  – обурився він. — Я не маю відношення ні до Єнврая, ні до Арта. Ми демони з шанованого клану і усілякими дрібницями не займаємося. 
– Нащо тоді демон з шанованого клану приперся на Землю? - Мирослава вже майже кипіла. Я ніколи не бачила її такою роздратованою.
– Тому що до потрапляння в дзеркало, я був звичайною людиною...
Тут Ейнар клацнув язиком, з насмішкою перебиваючи його:
— Ага, звичайною людиною з королівської родини на Аштері.
– Він теж з Аштеру? - Я підняла брову. Ще один. І знову з Аштеру. Медом цим потраплянцям намазано в Україні, чи що?
— Як і його брат Деміан. - Додав Ейн.
— Стій-сті-ій! — втрутилася Аня. — Це ж той король Деміан, якого рідний дядько відправив у дзеркало? Про брата я нічого не чула…
— Бо дядько тоді приховав правду, — пояснив її чоловік. — Сказав, що він помер.
— Пробачте, - зніяковіло підняв руку Еріналь, – я можу підтвердити, що клан Аріса не купляв в Єнврая дівчат. Віці насправді пощастило потрапити до них, бо інакше її б  очікувало дещо значно жахливіше.
Здається, Мирослава розповідала, що Еріналь працював на Єнврая. Тому він має знати усіх покупців. 
Я глянула на хлопця. Нічого особливого:  середньостатистична зовнішність, спокійний погляд, жодного натяку на зло чи демонічність. І все ж, я зробила подумки позначку триматись від нього подалі.
Мою руку стиснули і я подивилася на Ейнара поруч з собою. Усміхнулася. В порівняні з рештою потраплянців, він здавався майже янголятком. Ну гаразд, янголятком,  яке іноді погрожує прокльонами, але жодного разу не втілив їх у життя.
— Краще б воно так і було. - Похмуро кинула Мирослава. 
Аня почала усіх запрошувати пройти в будинок, щоб погрітися. Усі погодилися і рушили услід за нею, а я дивилася на це дійство і думала, що все склалося досить непогано. Витягнули душі з дзеркала, з Ейном все добре, потраплянці скоро повернуться додому. 
Ура! Нарешті заживемо спокійним життям. 
— А, до речі, - заговорила я до Ейнара, крокуючи поряд з ним, – твоя астральна проекція так зацікавлено роздивлялася кулон на моїй шиї. В ньому є щось особливе? 
— Я здогадувався, що можу втратити контроль над темрявою. Кулон був для перестрахування. Все ж таки, він був нагадуванням про нашу зустріч, долю.
Я не знаю, чому зачепилася за останнє слово. Може, тому що слова Ейна про долю вперше стосувалися нас.
— Долю?
Ось тоді я почула історію про те, як до Ейнара ще на Аштері підійшов незнайомий чоловік в дивному одязі і сказав, що його друга половинка чекає на ньому в іншому світі. В світі де усі вільні, де немає обмежень і він зможе сам обирати, як йому жити. В якості доказів Ейн показав кулон, який нагадував копію мого.
Здавалося, що земля йде з-під ніг, а слова долинали до мене наче крізь товщу води. 
Я підняла на Ейнара нажаханий погляд. 
Виходить, я вкрала чиюсь долю? Бо 
кулон ніколи не належав мені.