Мара Найт - Рухаючись по лезу. Книга 2, Мара Найт

СЦЕНА ВІД РІКАРДО

Рікардо стискав телефон так сильно, що кісточки пальців побіліли. Він стояв у центрі кімнати, розлючений, готовий зруйнувати все довкола.

— Що ви знайшли? — його голос був холодним, як лезо ножа.

Перед ним стояли його люди — Крейн, Льюїс та ще кілька охоронців. Вони нервово переглядались, розуміючи, що будь-яка неправильна відповідь може коштувати їм життя.

— Ми знайшли відео з камер спостереження, — сказав Крейн, подаючи йому планшет.

Рікардо вирвав його з рук і швидко запустив запис.

На екрані з’явилася вона.

Роуз виходила з будівлі, її обличчя було блідим, а очі наповнені болем. Вона пройшла кілька метрів, а тоді…

Рікардо завмер.

Хтось вийшов із тіні і вдарив її по голові.

Він відчув, як у ньому закипає лють.

— Збільште обличчя! — гаркнув він.

Крейн виконав наказ, але нападник був у масці.

— Його постать знайома… — пробурмотів Льюїс.

Рікардо вдивлявся в екран, стискаючи зуби.

— Я його знайду, — сказав він так тихо, що це було страшніше, ніж крик.

Його люди кивнули.

— Ще дещо… — додав Крейн. — У нас є свідок.

Рікардо повільно підняв голову.

— Ведіть його сюди, — холодно наказав він.

Якщо цей свідок знає хоч щось про те, де знаходиться Роуз…

Він витрясе із нього всі відповіді, навіть якщо доведеться пролити кров.

Через кілька хвилин двері відчинилися, і двоє охоронців ввели в кімнату молодого чоловіка. Він виглядав змученим, на його обличчі було кілька синців, а губа розбита. Очевидно, що його вже допитували, але він усе ще мовчав.

Рікардо повільно підійшов до нього, зупинившись буквально за крок.

— Як тебе звати? — тихо спитав він.

Хлопець ковтнув слину.

— Бен… Беннет, — відповів той, не дивлячись йому в очі.

— Беннет… — повторив Рікардо, розтягуючи ім’я, ніби смакуючи. — Ти був там, коли викрали Роуз?

— Я… — хлопець завагався, але зустрівши погляд Рікардо, відчув, як у нього похололо всередині.

— Я запитав, ти був там?

Беннет різко кивнув.

Рікардо коротко усміхнувся, але в його очах не було ні краплі тепла.

— Добре. Тепер розкажи мені все, що знаєш.

Хлопець глибоко вдихнув і почав говорити:

— Я працював на… на людину, яка її забрала. Я не знаю його справжнього імені, ми всі називали його Куратор. Він діє дуже обережно, не залишає слідів. Але я знаю, що він ховав когось у старому ангарі на околиці міста.

Рікардо напружився.

— Де саме?

— В промисловій зоні, північний сектор, — швидко відповів Беннет. — Але я не знаю, чи вона ще там. Куратор не тримає заручників довго в одному місці.

Рікардо різко відвернувся.

— Льюїс, збирай команду. Ми їдемо.

— Чекати наказу?

— Ні. Вирушаємо негайно.

Його серце билося швидше.

Тримайся, Роуз. Я вже їду.