Andriana - Той, кого я чекаю, Andriana

Розділ 37: "Гра на межі"

Всі події останнього часу здавалися Елісон швидше кошмаром, ніж реальністю. Вона сиділа в темному складі, скуті руки та ноги, а її думки були переповнені одними й тими ж запитаннями: "Чому Лілі так зробила?", "Що вона планує далі?" Відчуття жаху та розчарування охоплювало її серце, але все ж щось глибоко всередині не дозволяло їй здаватися. Вона не могла повірити, що все закінчиться так просто.

Лілі була справжнім втіленням холодної рішучості. Вона ніби трансформувалася в якусь зовсім іншу людину — людину, яка більше не мала сумнівів, не мала тих рис, які колись робили її такою близькою до Елісон. Вона стала чужою, і цей факт був найбільше болючим для Елісон.

Вона сиділа, нахиливши голову, не могла опанувати свої емоції. Її внутрішній світ був розбитий, і навіть якби з’явилася можливість втекти, вона не була впевнена, чи змогла б знайти сили на це. Вона усвідомлювала, що вже не має того контролю над ситуацією, що колись мала.

Але Лілі не залишала її в спокої. Вона була всюди, вона постійно нагадувала про свою перевагу, про свою перемогу. Її голос звучав в вухах навіть тоді, коли Лілі була не поруч, як постійне нагадування про  «зраду».

— Ти знаєш, чому я це зробила? — голос Лілі проник в кімнату. Вона стояла біля дверей, спостерігаючи за Елісон, що сиділа на старому дерев'яному стільці. — Ти завжди була на верху, завжди отримувала увагу, а я була в тіні, нікому не цікава. Я просто втомилася бути тим, хто стоїть осторонь.

Елісон не могла навіть відповісти, її слова наче затекли в її горлі. Вона почала розуміти, що Лілі не просто прагне уваги чи бажає мати більше влади — вона була готова йти на все, щоб довести свою силу, свою важливість у цьому світі.

— Я втомилася бути твого роду «другом», — продовжувала Лілі, її слова звучали з ненавистю. — Тепер моя черга. Тепер я буду тягнути нитки цієї гри.

Елісон відчула, як внутрішньо все зупиняється. Вона знала, що Лілі не має наміру зупинятися, і вона була готова йти далі. Вона була на межі, але їй не можна було дозволити собі здаватися. Вона повинна була знайти спосіб вирватися, знайти силу в собі, якої вона ніколи не вважала за достатньо.

Десь глибоко в душі, її серце виривалося з плівки страху, яку нав'язала Лілі. Вона розуміла, що вже не можна бути просто пасивним гравцем у чужій грі. Її сила була в її рішучості і готовності до боротьби, навіть якщо все, що залишалося, — це сміливість протистояти тому, що її лякало.

Тим часом Лілі повернулася і жестом показала своїм охоронцям, щоб ті відвели Елісон до іншого приміщення. Вона вже давно забула про будь-які почуття співчуття чи навіть покаяння. Вона була готова до наступного кроку, до того, що мало б покласти кінець цій історії.

Але Елісон знала: її боротьба тільки починається, і вона не має наміру здаватися.

Елісон відчула, як її груди стискає відчуття безвиході, коли охоронці, не кажучи ні слова, почали вести її в темний коридор. Вона йшла, намагаючись тримати себе в руках, хоча всередині все рвалося. Лілі не зупинялася, вона йшла поруч, її кроки були рівними та впевненими, немов вона була спостерігачем у цьому театральному дійстві, яке сама ж і розіграла.

— Ти все ще не розумієш, чому це сталося, правда? — Лілі знову звернулася до неї, повернувши голову, щоб подивитися на нещасну дівчину. — Це не тільки заради того, щоб покарати тебе. Це мій шлях до свободи, моє визволення.

Елісон не могла сказати нічого. Її розум кипів від думок, але жодна з них не могла створити відповіді на запитання Лілі. Що з нею сталося? Як колишня подруга могла так змістити свої пріоритети, стати кимось, хто вже не відчуває нічого, крім глибокої ненависті?

Коридор здавався нескінченним. Тіні від старих ламп висвітлювали стіни, що було нічим іншим, як ілюзією безвиході. Лілі привела її до невеликої кімнати, де на ліжку лежав чорний пакунок, виглядав він дивно — зім'ятий, наче хтось уже готувався до цієї ситуації давно. І в цей момент, коли Елісон намагалася подумати, що відбувається, все раптово стало на свої місця. Це не просто викрадення. Це була гра.

Лілі була майстром маніпуляцій, і її план був далеко не таким прямолінійним, як здавалося спочатку. Вона розглядала все це як свої останні кроки до визнання. Вона була готова стояти на будь-якому боці, аби отримати своє, навіть якщо для цього потрібно було зламати всіх, кого колись любила.

— Тепер ти будеш по-справжньому самотня, — Лілі ступила вперед і сіла на край ліжка, її обличчя стало ще більш холодним, а голос — ще більш виразним. — Всі твої друзі тебе залишать, всі твої надії... ти скоро зрозумієш, що немає нічого, що залишилося для тебе в цьому світі.

Елісон не могла мовчати. Її серце билося швидше, коли вона нарешті зрозуміла всю підлість ситуації. Лілі була готова йти до кінця, і її ставлення до людей не залишало місця для жодної дружби.

— Ти не можеш змусити людей ненавидіти мене, Лілі, — сказала Елісон, її голос був твердо спокійним, незважаючи на внутрішній шок. — Я не відступлю, я знайду спосіб вибратися з цієї пастки. І ти знаєш, що правда завжди виходить на поверхню.

Лілі засміялася, її сміх був глухим і зловісним.

— Ти ще не зрозуміла, правда, Елісон? — вона підняла погляд і подивилася на дівчину з виразом, який важко було описати. — Ти ніколи не будеш такою, як раніше. Це не твій світ більше. Я змушу тебе зрозуміти, що ти нічого не варта без мене.

Тим часом, коли Лілі намагалася втілити свої плани, Елісон почала шукати можливості для втечі. Вона мала кілька варіантів, хоча й не могла розраховувати на те, що буде так легко. В її руках була єдина перевага — розум. І зараз їй потрібно було розумно використати його, навіть якщо це означало, що їй доведеться крок за кроком вийти з цієї ситуації.

Несподівано в кімнаті стало тихо. Лілі, здається, раптом зупинилася, її погляд став мрійливим. Вона стояла поруч із дверима, у руках тримала якийсь телефон. І тут Елісон зрозуміла — Лілі не збиралася просто так залишити її тут. У цьому плані було більше, ніж вона могла передбачити. Вона задумалася, чи не було все це частиною її хитрої гри.

— Хочеш знати, що я зроблю далі? — Лілі знову повернулася до неї, знову її погляд став наповнений владою і холодом. — Ти ще не бачила усе, на що я здатна. І що найгірше, ти не зможеш втекти. Як би ти не намагалася, я завжди буду ближче.

Елісон почала діяти швидше, її нерви не витримували спокою. Її думки стали чіткими, мов план, яким вона повинна була йти. І хоча на перший погляд здається, що Лілі вже виграла, у серці Елісон ще горів вогник боротьби.

Все ще залишалося не так багато часу. Вона мала один шанс, і не могла його прогаяти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍