Лоуренс Леві - Планета Pixar

— Ми маємо повірити в нашу режисерську команду, — вів він далі. — А вони повинні зрозуміти, що ми віримо в них.

— Тож виходить, — сказав Стів, — нам слід зробити ставку на свої творчі таланти і не зважати на ризики.

— Так, — відповів Джон. — Я знаю, що прошу про велику поступку, але вважаю, що нам слід діяти саме так.

Джонове прохання було безпрецедентним. Він хотів, щоб ми передали повноваження затверджувати всі творчі рішення в руки піксарівської команди режисерів. Такого досі не робив ніхто. Disney ніколи не зважувалася на подібний крок. Ті кілька голлівудських режисерів, які самостійно схвалювали творче бачення своїх фільмів, мали належний досвід у вигляді потужного списку культових фільмів. А Pixar, правду кажучи, поки що випустила тільки один фільм, і більшість майбутніх режисерів студії мали братися за виробництво своїх дебютних повнометражних мультфільмів. Якщо ми віддамо їм безмежний контроль над творчими рішеннями, то, зрештою, отримаємо виробничі перевитрати. Може, вони нас і не потоплять із погляду фінансів, але ми точно виглядатимемо, як голлівудські новачки, які не знають, що роблять.

Коли Джон залишив нараду, Стів запитав Едової думки.

— Від піксарівських короткометражок до «Історії іграшок» ми працювали саме так, як описує Джон, — сказав Ед. — Але тепер ставки вищі, адже ми маємо на меті виробництво більшої кількості фільмів, і бюджети теж підуть угору. Втім, нам слід всерйоз прислухатися до Джонових думок. Надто часто студії жертвують проривом, намагаючись убезпечити себе.

Ми пробіглися варіантами, які у нас були. Перший — самим глибше зануритися в процес кіновиробництва. Ніхто не сказав би, що Президентська рада Pixar не має права на слово щодо фільмів, які виробляє студія. І хоча рішення здавалося очевидним, особливо за голлівудськими стандартами, ми добре розуміли, що не маємо ні досвіду, ні кваліфікації, аби робити вибір у творчій площині. Так, у кожного з нас був власний смак і вподобання, як і в будь-кого. Але вміння оцінити фільм передбачало наявність глибини сприйняття, бачення мистецтва, певного наукового підходу. Перейти від особистого погляду на фільм до професійної критики означало зробити гігантський стрибок. І хоча спроба взятися за це виглядала привабливо, ми просто не мали впевненості, що самотужки зможемо керувати творчим процесом.

Другий варіант був більш спокусливим.

— Можемо найняти людину, яка буде наглядати за піксарівськими творчими рішеннями, — запропонував Стів. — Упевнений, завдяки успіху «Історії іграшок» ми зможемо когось переманити, щоб підкріпити цей бік справи.

— Певно, варто поговорити з Джо Ротом із Disney, — припустив я. — Думаю, він підкине нам кілька ідей.

Кілька наступних днів ми займалися пошуками керівника з творчих питань і розглянули ті кілька імен, що трапилися нам. Утім, ніхто нас особливо не вразив. У галузі мультиплікації взагалі не було кандидатур. Усі ключові фігури вже працювали на Disney чи DreamWorks. Щонайбільше, ми могли запросити на цю посаду управлінця з напрямку фільмів, де задіяні реальні актори.

Було ще одне відчуття, що відбивалося на роботі. Наші пошуки креативного лідера були млявими не лише тому, що нікого підходящого не вдавалося знайти. Насправді, нас зачепило за живе Джонове прохання.

Ми зі Стівом отримали нагоду обговорити ситуацію на наступних вихідних.

— Хіба ж це не той спосіб, який дозволяє робити великі фільми? — запитав Стів. — Хіба ж творчість не повинна йти від серця кіномитців? Навіщо нам шукати когось, хто буде втручатися у творчість? Ми маємо сфокусуватися на креативному баченні, а не на дедлайнах і бюджетах.

— Disney змогла зробити кілька великих фільмів під контролем управлінців, — зауважив я. — Ми всі любимо «Аладдіна» і «Короля Лева».

— Але хіба в них є Джон Лассетер? — задумливо промовив Стів.

Це було чудове запитання. Безперечно, на Disney працювали мультиплікаційні режисери із зірковою репутацією, але Джон, здавалося, був зліплений з іншого тіста. Він фактично винаходив спосіб розповідати історію за допомогою абсолютно нового виражального засобу — комп’ютерної анімації.

— І на меті ми маємо дещо інше, — додав Стів, — по-справжньому оригінальні фільми. Історії, які ніхто раніше не бачив і не чув.

І в цей момент моя робота як фінансового директора полягала в тому, щоб нагадати Стіву про величезний ризик наразитись на виробничі перевитрати, навести приклади кількох сумновідомих фільмів, які перевищили бюджет і не виправдали очікувань щодо касових зборів, а на завершення перерахувати небезпеки, які чатували на нас у разі, якщо творча команда втратить правильний напрямок. На той час я знав уже чимало прикладів і міг проілюструвати кожен із ризиків. Проте я змовчав. Не для цього я прийшов у Pixar. Я погодився на роботу, бо повірив у Еда, Джона і піксарівську команду. Згодом я здивувався, коли довідався, як сильно Голлівуд боїться ризикувати. Мені значно більше до душі була ідея про те, що кіновиробництво може діяти з притаманною Кремнієвій долині хоробрістю.

Крім того, Джон не казав: «Покладіться на мене». Він казав: «Покладіться на нашу команду, на наш творчий процес». Джон перший міг розповісти, наскільки цей процес залежав від безжальної критики роботи колег і готовності відкинути самолюбство настільки, щоб чути цю критику. Коли я все це склав докупи, інтуїція мені підказала, що настав час зробити ставку на нашу команду. Це буде метод кіновиробництва за зразком Кремнієвої долини — покладатися на інновації. Ставити на велич. Використовувати свій шанс, аби змінити світ.

— Ми не зобов’язані триматися голлівудської манери роботи, — сказав я. — Я з цим повністю згоден.

Звісно, віддати творчий контроль Джону й режисерській команді було далеко не раціональним рішенням. Більш звичним підходом було би сказати: «Давайте не ламати шаблон. Не будьмо такими наївними. Невже ви думаєте, що зможете впоратися краще, ніж це вдається професіоналам у Голлівуді?» Ще я запитував себе, що думатиме Волл Стріт, коли ми повідомимо інвесторам, що всі троє членів Президентської ради не мають жодного впливу на творчі рішення.

Наступного тижня, коли Стів приїхав до Pixar, він покликав мене й Еда, щоб востаннє обговорити проблему. Ми з Едом уже ділилися думками з цього приводу одне з одним, і я знав, що він теж дотримується такого підходу.

— Отже, ми довіряємо Джону й команді, — сказав Стів. — І робимо ставку на них.

— Так, — підтвердив Ед.

— Це найкращий вибір, — додав я.

Ухвалити подібне рішення означало, що з цього моменту всі творчі питання щодо піксарівських фільмів будуть покладатись на Джона і його команду. Стів, Ед і я