Сергій Бараєв - 100 Мініатюр , Сергій Бараєв

Зовні, чаклун був схожим на звичайну людину. Ніяких там чарівних паличок, чи зілля. Невисокий, лисуватий, зі щетиною, сині джинси, темна сорочка на випуск.

Його робоче місце, також було непримітним. Маленька фанерна дощечка формату А4, що лежала під  непомітним нахилом, дві невеликі шкаралупи від волоського горіха та маленька сталева кулька.

Одним словом — справжній чаклун, який показує чудеса та чаклує своєю магію на очах десятків роззяв.

Його заклинання прості, проте його рухи зачаровують.
Повільно підіймаючи сталеву кульку над дошкою, він розтискає пальці. Кулька гучно падає, а чаклун тієї ж миті накриває її однією з двох горішин, повільно перемішуючи ті горішини на дошці.
— Кручу, верчу обдурити хочу‌. Під якою шкаралупою кулька?
— Он там! — захоплено кричить роззява. Чаклун підіймає вказану горішину. Під нею немає нічого, хоча вона саме там мала б бути. Підіймає іншу й показує кульку. Роззява віддає гроші.

— Мама, мама, — кричить поруч малюк, штурхаючи свою матір, — Я теж хочу бути чаклуном, як оцей дядя!
Мама знітившись, забирає малюка та тягне його геть від видовища, щось тихо промовляючи при цьому. Малюк з усіх сил впирається та репетує:
— Але ж ти сама мені читала казки про Гаррі Поттера. Я знаю, що то все казочки! А тут дядя чаклує по-справжньому!