Террі Пратчетт - Озброєні, Террі Пратчетт

— Перепрошую…

— За винятком молодшого констебля Дуболома. А от молодший констебль Щебінь також любить посміятися, просто трохи пізніше за усіх інших. Ми прийшли поговорити з доктором Грим-Асом.

У клоуна заворушилося волосся. Із бутоньєрки бризнула вода.

— Вам… Вам призначено зустріч? — спитав він.

— Не знаю, — одказав Морква. — Нам призначено?

— А оця залізна куля зі шпичаками — це не призначення часом? — спитав Ноббі.

— Ноббі, це — моргенштерн, по-нашому — «ранкова зірка».

— Справді?

— Так, — сказав Морква. — Призначена зустріч — це домовленість побачитися о певній годині, «ранкова зірка» — це великий шматок металу, який використовують, щоб дробити черепи. Важливо не переплутати. Згодні, пане? — він підняв брови.

— Красунчик. Моє ім’я Красунчик. Але…

— Тож якщо ви, шановний добродію Красунчику, швиденько збігаєте і доповісте доктору Грим-Асу про наш візит, ми тут із залізною кулею зі шпи… Про що це я? Ми просимо зустрічі без призначення. Добре? Дякую.

Клоун помчав.

— Ось, — сказав Морква. — Сержанте, все добре?

— Здається, він вдасться до сатири, — похмуро констатував Колон.

Вони чекали. Трохи згодом молодший констебль Дуболом дістав викрутку з кишені і почав колупатися у пристрої для метання пирогів із заварним кремом. Решта просто тупцювали на місці, за винятком Ноббі, який зойкав щоразу, коли щось із його власного арсеналу падало йому на ногу.

Нарешті Красунчик повернувся. З ним було двоє м’язистих блазнів, чия зовнішність не передбачала почуття гумору взагалі.

— Доктор Грим-Ас сказав, що у місті не буває міліції, — несміливо почав він. — Але. Гм. Доктор Грим-Ас також сказав, що, якщо справа того варта, він може з вами зустрітися. Але не з тролем і не з ґномом. Ми чули, що банди тролів та ґномів тероризують місто.

— Так кажуть, — Щебінь кивнув у знак згоди.

— Між іншим, ти часом не знаєш, що вони там кажуть… — почав Дуболом, але Ноббі буквально підштовхнув його до тиші.

— Тож підемо ми двоє, сержанте? — сказав Морква. — І ти, молодший констеблю Анґво.

— Лишенько, — скаржився сержант Колон.

Але всі вони попрямували за Морквою до похмурих будівель і похмурих коридорів до кабінету доктора Грим-Аса. Голова усіх клоунів, дурнів і блазнів стояв посеред кімнати, а блазень поруч із ним намагався причепити на його вбрання додаткові стрази.

— Що ви хотіли?

— Доброго вечора, докторе, — сказав Морква.

— Одразу хочу прояснити ситуацію. У будь-якому разі про ваш візит я безпосередньо доповім лорду Ветінарі, — сказав доктор Грим-Ас.

— Гаразд. Та я й сам збирався йому доповісти, — сказав Морква.

— Уявити не можу, чому ви припхалися до мене, коли на вулицях вирують повстання.

— Так… так. З цим ми розберемося трохи згодом. Але, пане, капітан Ваймз завжди казав, що є злочини великі та маленькі. Іноді маленькі злочини скидаються на великі, а великі можна навіть не помітити, однак завжди важливо точно окреслити масштаб злочину.

Вони дивилися один на одного.

— Ну? — він подивився на гостей.

— Я хотів би розпитати у вас, — почав Морква, — про події в Гільдії напередодні крадіжки у найманців.

Доктор Грим-Ас дивився на нього мовчки.

Трохи подумавши, він спитав:

— А якщо я відмовлюся відповідати?

— Тоді, — сказав Морква, — боюся, з тяжким серцем я буду змушений виконати наказ, який отримав перед тим, як увійти сюди, — він поглянув на Колона. — Так, сержанте?

— Що? Так? Ну, так…

— Я вважав би за краще не робити цього, але у мене немає вибору, — сказав Морква.

Доктор Грим-Ас поглянув на двох гостей.

— Але це власність Гільдії! Ви не маєте права… права…

— Я від цього далекий, я лише капрал, — сказав Морква. — Але я ще ніколи не порушував прямого наказу, і мені доведеться виконати наказ, а потім письмово про це доповісти.

— Розумієш…

Морква підійшов трохи ближче.

— Якщо вас це заспокоїть, потім мені стане дуже соромно, — сказав він.

Клоун дивився в його чесні очі і бачив, як і всі, лише чисту правду.

— Слухай! Якщо я закричу, — сказав доктор Грим-Ас, червоніючи під гримом, — тут вмить опиниться десяток охоронців.

— Повірте, — сказав Морква, — це лише полегшить мою задачу.

Доктор Грим-Ас пишався своєю здатністю читати душі. У рішучому виразі обличчя Моркви не було нічого, крім абсолютної, досконалої чесності. Він трохи потримав у руці перо для письма, а потім раптовим рухом кинув його на підлогу.

— Дідько! — закричав Грим-Ас. — Як ти пронюхав? Хто тобі сказав?

— Цього я не можу сказати, — відповів Морква. — Але все одно це логічно. У кожну гільдію є лише один вхід, але двори гільдій поєднані одним парканом. Достатньо лише пробити стіну.

— Запевняю, ми про це не знали, — сказав клоун.

Сержант Колон аж закляк від захвату. Йому часто доводилося бачити, як блефують люди з поганими картами, але він ще ніколи не бачив, як хтось блефує взагалі без карт.

— Ми подумали, що це просто невдалий жарт, — сказав клоун. — Ми вирішили, що молодий Гуляка просто вправлявся з новим жартом, а потім його знайшли мертвим, а ми так і не…

— Я хочу оглянути отвір, — сказав Морква.

Решта вартових демонстрували у дворі мініатюру за мотивами команди «Вільно!».

— Капрале Ноббсе?

— Що, молодший констеблю Дуболоме?

— Що ж таке всі кажуть про ґномів?

— Ой, не треба мені тут. Це знають усі, хто хоч щось знає про ґномів, — сказав Ноббі.

Дуболом прокашлявся.

— Ґноми не знають, — сказав він.

— Чого ґноми не знають? Що ти маєш на увазі?

— Але ж нам ніхто не розповідав, що ж там усі знають про ґномів, — поскаржився Дуболом.

— Може, всі думають, що ви це і так знаєте? — припустив Ноббі.

— Я не знаю.

— Ну гаразд, — сказав Ноббі. Він поглянув на тролів, потім схилився до Дуболома і прошепотів щось йому на вухо.

Дуболом кивнув.

— То це все?

— Так. Гм… це правда?

— Що? О, так. Звичайно. Для ґномів це нормально. Звичайно, у когось більший, ніж в інших.

— Ось про що всі говорять, — сказав Ноббі.

— У мене самого, наприклад, такий сталеплавний агрегат, що всі ґноми заздрять.

— Та ні! Я не про це! Я мав на увазі не той агрегат. Я мав на увазі… — Ноббі знову перейшов на шепіт. Вираз обличчя Дуболома не змінився.

Ноббі поворушив бровами.

— Це правда? Правда?

— Та звідки мені знати? Я не знаю, які там у людей поршні. Ми виготовляємо поршні не за розмірами, а такі, щоб відповідали виробу, в який їх будуть встановлювати.

Ноббі вгамувався.

— Принаймні одне точно правда, — сказав він. — Ви, ґноми, справді любите золото? Це ж правда?

— Звичайно, ні. Не будь дурнем.

— Але ж…

— Ми просто так говоримо, щоб затягти його до ліжка.

Вони