Олександра Малінкова - Шибайголови, Олександра Малінкова

ГЛАВА 39

Вероніка.

- Поглянь! - Штовхає мене в плече Женька.

Повертаю свою голову у тому напрямку куди показує подружка. Біля входу в інтитут, як і вчора та ж сама американка. Але вже не сама, а в товаристві Емми та Ритки. Ця парочка скрізь встигає! 

- То ти girlfriend* подружка Слави? - На ломаному англійському запитала Емма.

- No, I'm his fiancee* (ні я його наречена) - Задравши підборіддя відповідає вона.

- Як цікаво! - Ритка з Еммою перезирнулися.

Та помітивши нас Емма навмисно перейшла на шепіт, а потім вони втрьох витріщилися на мене.

Цей оцінюючий погляд “американської нареченої” від моєї маківки до самих п’ят, думаю забуду ще не скоро.

Славка знову з'явився неочікувано, як учора підхопив свою подружку під лікоть і повів до автівки. А вона ще й озирнулася, щоб впевнитися, чи я дивлюся зараз на них. Цей задоволений погляд… Саме такий, коли даєш зрозуміти - мій! 

 

Слава.

- Джессі, в українській мові подружка - girlfriend, а не наречена - fiancee.  - Говорю їй.

- Та-ак? - Протягує і кліпає оченятами, зображаючи з себе святу невинність.

- Тільки не удавай, що ти не знала!

- Не знала! - Награно насупилася, зображаючи ображену. 

- Що ти знову забула в моєму інституті? 

- Я хотіла подивитися на неї! - З нотками ревнощів та злості відповіла Джесіка.

- Легше стало? - Стиснув кермо. 

- Так! Я мала знати на кого ти мене проміняв. 

- Джес! Будь ласка! Ми познайомилися з нею давно, ще до мого переїзду до Америки. Тільки я наївно думав, що ці почуття минуться…

- Не минулися? - З сумом та надією, яка ще жевріла, запитала вона.

- Ні! Вибач! - промовив й додав після паузи. -  За все! 

Вона відвернулася від мене й замовчала.

- Я купив тобі квиток! 

Поглянула на мене, почувши ці слова й гірко посміхнулася. 

- Дякую тобі за Мію! Скільки я тобі винен за лікарню? 

- Те, що ти мене винен не можливо повернути грошима! 

- Я знаю!

- О котрій мій рейс? - Поцікавилася Джес. 

Навіть не запитала день. Впевнена, що придбав квиток на найближчій? І знову не помилилася! Скривджена моїми словами, але веде себе достойно. Не зривається, не переходить на особисте, не грає на почутті провини… Вдячний їй безмежно за це розуміння! І за Мію звичайно!

Вдома Джес швиденько зібрала речі у свою валізу й спустилася вниз де на неї чекала Мія, ну і я теж.

Соломія підхопилася й обійняла її.

- Я буду сумувати! - Прошепотіла сестра.

- Можливо ще колись побачимось! - Джесіка спробувала зобразити на своєму обличчі радісну посмішку, та в очах бринять сльози. - Мені вже час.

- Я відвезу тебе! - Звертаюся до неї.

- Дякую! 

Підхоплюю її валізу та йду слідом.

До аеропорту їхали мовчки, кожен занурений у свої думки. 

- Далі я сама! 

- Я допоможу! - Виходжу з автомобіля, який припаркував неподалік від центрального входу в аеропорт.

- Знаєш, про що я подумала… - Джесіка підхопила речі й вклала свою долоню в мою руку, щоб я допоміг вибратися з автівки. - Деякі люди нам даються для щастя, а інші для досвіду! Справді, шкода, що наші стосунки виявилися гірким і водночас чудовим досвідом! Принаймні, я тепер буду знати, що зробила все, щоб тебе повернути! Нехай тобі щастить! - Обійняла мене за шию й поцілувала на прощання в щоку.

- Дякую Джес! Тобі теж хай щастить! 

Сила жінки! Така нам не зрозуміла. Тонка межа між дитячою безпосередністю та вмінням: інколи прикинутися дурнішою ніж вона є насправді, зачаровувати, спокушати й, нарешті, проявляти мудрість у найважливіші моменти! Це неповторно! Ви неповторні! Чудові! Яскраві! Жагучі! П’янкі! Зносите дах і даруєте миті неземної насолоди! Ви наша рушійна сила! Наша енергія! Наш магніт! Наша мрія! І наш центр всесвіту!

Важко втрачати, ще важче ображати тих хто нам були віддані, дарували своє тепло і любов. От тільки тримати біля себе так і не зважившись на правду - егоїстично та недостойно. Це слабкість, прикрашена красивими словами! Сотнею виправдань! Ви заслуговуєте на краще. Бути коханими, бути єдиними, бути тим центром.

Намагався дорогою додому якось зібратися та, нарешті, зрозуміти, що відчуваю в цей момент, окрім суцільної порожнечі та душевної розчавленості. 

Стало прикро за мої підозри. Вона, попри все, намагалася боротися за свої почуття, за наші стосунки… 

Чим менше залишалося до рідного дому тим сильніше перехоплювало подих від недоброго передчуття. Наче мало статися щось лихе… 

В два кроки подолав поріг й дістав ключі з кишені, та щойно спробував запхати ключ в отвір, як двері піддалися легкому натиску та відчинилися, а до моїх ніг впав згорнутий декілька разів аркуш, який був затиснутий причиненими, але не замкненими дверима.

“Якщо тебе цікавить життя сестри, чекаю за адресою… Приходь сам. Спробуєш обдурити, вона помре! Розкажеш копам - вона помре!” 

І нижче вказана адреса. 

Швидко впевнився, що з бабусею все добре й вона досі спить нагорі. Вскочив в своє авто й помчав за вказаною адресою…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍