Діана Вінн Джонс - Дев’ять життів Крістофера Чанта

думав, що ці крики, волання і клацання, що ідуть від стін, й так би усіх перебудили, навіть якби дзвонів не було. І знову він прибув надто пізно. Він побачив Такроя і хлопчика-служки, які люто чарували замовляння, щоб заповнити два пролами в широкій шпичастій огорожі. Він бачив кілька розмитих постатей у срібному обладунку, що топталися на місці в проламах. Крістофер поспішно посилив замовляння настільки, наскільки зміг. 

— Що трапилося? — видихнув він. 

— Схоже Мара наткнувся на Руку Ашет, — сказав Такрой, тремтячи від ранкового туману. — Не було б щастя, так нещастя помогло. 

Поки садівники поспішно засаджували кактусами пролами і хлопчик-служка їх мінував, Такрой розповідав, що йому здавалося, ніби маленька армія людей Мари намагалася прорватися в маєток. Але Рука Ашет, певно, подумала, що Мара напала на них, і випадково захистила Замок. В усякому разі, нападники врятувалися втечею. 

Крістофер принюхався до смороду драконячої крові в тумані і подумав, що Такрой, безсумнівно, мав рацію. 

Доти, як він дістався до Замку, було вже достатньо світло, щоб Доктор Сімонсон і його помічники знов узялися гарувати. 

В оперативний штаб Флавіан пришкандибав позіхаючи, блідий через те, що не лягав цілу ніч. 

— Я за крок від Ґабріелевих життів! — тріумфально сказав він. — Всі вони осіли в Споріднених Світах. Позиції шести з них я вже більш-менш позначив — а от сьоме зовсім не можу знайти. Я гадаю, вам краще чимшвидше піти й зібрати ці шість життів, ще доки тут закінчать цю вашу вершу на омарів. 

Вершу на омарів, як тепер прозвали клітку, урочисто підняли високо вгору над пентаклем одразу після сніданку. Крістофер сам заплигнув у зірку, щоб її перевірити. Замовляння спрацювало, як того й очікували, і клітка з гуркотом упала, накривши його. Трогмортен зиркнув роздратовано. Крістофер вишкірився і спробував відчаклувати штуку геть. Але вона й не зрушилася з місця. Він потрусив руками її благенькі ребра і спробував підважити один із країв, але так вона теж не зрушилася. Він не без ляку усвідомив, що цю штуку неможливо підняти, хоч більшість замовлянь на неї він накладав власноруч. 

— На твоє обличчя мило глянути, — тихо пирхнула Богиня. — Бачив би ти своє полегшення, коли її знову відтягли вгору! 

Богині було зовсім не весело. Вона зблідла і нервувалась, хоча й намагалася жартувати. «Вона має тільки одне життя, — нагадав собі Крістофер. — А Рука Ашет чекає на неї зовні». 

— Чому б тобі не піти зі мною збирати Ґабріелеві життя? — сказав він. — Якщо ти почнеш стрибати від світу до світу, це неймовірно спантеличить Руку Ашет. 

— Ох, а можна? — зраділа Богиня. — Я відчуваю таку відповідальність. 

Зчинилася суперечка, місцями наукова, між Флавіаном, Берилою, Йолантою і паном Вілкінсоном про те, як збирати Ґабріелеві життя. Крістофер і не уявляв, що існує так багато способів відправити людей у різні світи. Панна Розалі все владнала, різко сказавши: 

— Ми облаштуємо Браму в цій кімнаті і відправимо Мордекая в транс із духовним маячком, тож зможемо сфокусувати Браму на ньому, щойно він знайде Ґабріеля. Тоді Крістофер та Міллі пройдуть крізь неї і переконають Ґабріеля, що він потрібен у Замку. Що може бути простішим? 

«Багато що могло бути простішим», — подумав Крістофер, коли вони з Богинею розробляли складну магію Брами згідно з безкінечними терплячими поясненнями Флавіана. Попри те, що лише Ґабріель міг повернути йому дев’яте життя, попри те, що вони відчайдушно потребували Ґабріеля, Крістофер не хотів, щоб той повертався. Тоді б уся забава скінчилася. Все у Замку знову зробилося б тихим, і поважним, і дорослим. Лише те, що він завжди любив працювати з магією, яка справді щось робила, змушувала Крістофера працювати з Брамою як належить. 

Завершена Брама справді виглядала просто. Це була висока квадратна металева рама з двома дзеркалами, прихиленими одне до одного так, що за нею утворився трикутник. Глянувши на неї, ніхто б не сказав, як важко було її створити. 

Крістофер залишив Такроя лежати на кушетці з маленькою голубою ляпкою на лобі — духовним маячком — і досить охоче пішов причакловувати візок пекаря на землю Замку. «Це останній раз, коли вони мені дозволяють так робити», — думав він, поки Рука Ашет сердито вимахувала списами на пекаря. 

Коли він повернувся, Такрой лежав блідий і нерухомий, вкритий ковдрами, а Панна Розалі ніжно награвала на арфі. 

— Ось він вже й у Брамі, — сказав Флавіан. 

Два дзеркала показали одну трохи розмиту картинку десь у Низці Один. Крістофер бачив ряд великих опор, які несли кільця поїздів, що мчали вдалину. Такрой стояв під найближчою, вбраний у зелений костюм, який Крістофер так добре знав. Певно, це те, що завжди носив Такроїв дух. Він розпачливо розвів руками. 

— Здається, щось пішло не так, — сказав Флавіан. 

Усі підстрибнули, коли тіло, що лежало на кушетці, раптово заговорило дивним хрипким голосом. 

— Знайшов! — сказало Такроєве тіло. — Він дивився на поїзди. Він просто сказав мені, що міг би винайти і кращий поїзд. А потім просто зник. Що робити? 

— Іди й спробуй знайти Ґабріеля в Низці Два, — сказала Панна Розалі, награючи тремтливу, заспокійливу мелодію. 

— Це займе хвилину, — каркнуло Такроєве тіло. 

Картинка у Брамі зникла. Крістофер уявив, як Такрой дряпається і летить крізь Проміжок. 

Усі навколо нього з тривогою висловлювали здогади, що ж пішло не так. 

— Може, Ґабріелеві життя просто не довіряють Мордекаєві, — припустив Флавіан. 

Дзеркала знову об’єдналися в картинку. Цього разу всі вони побачили Ґабріелеве життя. Воно стояло на вигнутому аркою мості, споглядаючи річку внизу. Воно було неймовірно слабким, зігнутим і старим, таким старим, що Крістофер усвідомив, що Ґабріель, якого він знав, був геть не таким старим, як він собі думав. Дух Такроя також був тут, він стояв, легко спершись на бильця моста навпроти Ґабріелевого життя, з виду один в один як Трогмортен, який скрадається за великою чорною пташкою. Здавалося, Ґабріель не бачить Такроя. Він не роззирався. Але раптом його зігнутої чорної постаті не стало. Був тільки Такрой на мості, який дивився на те місце, де щойно стояв Ґабріель. 

— І це втекло, — пробурмотіло Такроєве тіло з кушетки. — Що ж це таке? 

— Чекайте! — прошепотів Флавіан і побіг перевірити найближче замовляння ворожіння. 

— Постій там хвилинку, Мордекаю, — м’яко сказала Панна Розалі. 

Такроїв дух у дзеркалах оперся ліктями на міст і намагався виглядати спокійним. 

— Не може бути! — вигукнув Флавіан. — Усі на перевірку, швидко! Здається, ніби всі життя зникають! Краще відкликати Мордекая назад, Розалі, бо він змарнує свою силу безцільно. 

Усі кинулися до мисок, дзеркал і ворожильних кристалів. Панна Розалі пробіглася по арфі обіруч, і дух Такроя всередині Брами здивовано звів голову і зник так же раптово, як і Ґабріелеві життя. Панна Розалі схилилася і тривожно спостерігала, як заворушилося Такроєве тіло. Колір повернувся на його обличчя. Очі розплющилися. 

— Що відбувається? — спитав він, відкидаючи ковдри. 

— Гадки не маю, — сказала Панна Розалі. — Усі життя Ґабріеля зникають… 

— Аж ніяк! — збуджено вигукнув Флавіан. — Вони всі збираються в групу і йдуть сюди, більшість із них! 

Це були напружені пів години, коли надія і страх хилиталися вперед і назад, мов на гойдалці. Позаяк Крістоферові надії й страхи загалом хилиталися у зворотному від всіх інших напрямку, він подумав, що не витримає цього