Абдул Рашид Махмуді - Після кави, Абдул Рашид Махмуді

Після операції друзі в основному збиралися в клініці біля ліжка Хашема з гіпсовою ногою, і там постійно зустрічалися з його батьком, братами та сестрами. Батько був щасливий, що в його сина були такі турботливі друзі. «Молоді і яскраві, як квіти», — говорив він.

— Клянуся, у мене ніколи не було бажання вчитися чи щось подібне, — сказав їм одного разу батько. — Ми хлібороби і не знаємо ніякої роботи, крім серпа, сокири та плуга. Подивіться на моїх братів і сестер. Вони проводять рік чи два в школі Корану, а потім виходять на поле. Хашем єдиний, хто залишився в школі, благослови його Аллах. І він хоче вивчати медицину. «Хлопчику мій, — радив я, — іди до військової академії чи міліції. І ні в якому разі в лікарі. Мій хлопчику, медицині потрібні хороші оцінки й багато грошей. Сім років навчання... Це ціле життя. Але в будь-якому випадку, нехай Аллах зробить як найкраще. — Він звернувся до Хашема: — Але не хвилюйся, мій дорогий Хашеме. І нехай Аллах допоможе тобі зробити правильний вибір. Просто коли знімуть гіпс ти забудеш про футбол. Це небезпечний вид спорту.

Гіпс зняли, було видно, що рана не загоїлася й усе ще гноїться. Лікар порадив відправити хворого до лікарні в Заказік. Там виявили, що гниття поширилося далі, лікарі запідозрили наявність раку й запропонували два рішення: або перевести пацієнта до лікарні в Каїрі, щоб провести необхідні дослідження та підтвердити природу хвороби, або провести негайну операцію з ампутації ноги, поки не було надто пізно, і таким чином зупинити поширення хвороби. Було зроблено вибір на користь останнього. І не було відомо, хто прийняв це рішення, чи радилися із Всевишнім. Але його друзі дізналися, що після того, як хлопець прокинувся від наркозу й побачив, що сталося, він був розлючений і довго плакав.

Утім, провідавши його після повернення із Заказіка, вони побачили, що Хашем мав вигляд жвавий, бадьорий, здоровий із рум’янцем на щоках. Здавалося, він прийняв свою ситуацію й готувався призвичаїтися до нового життя. А тепер із нетерпінням чекав університету в Каїрі.

— Слухай, — сказав він. — Пообіцяй мені, що коли ми поїдемо в Каїр, ми житимемо разом в одній квартирі й будемо братами назавжди.

Він також з нетерпінням чекав відновлення своїх любовних походеньок у Каїрі, оскільки Амаль також вступила там до університету й поселилася зі своїми братами й сестрами в районі Рауда.

Мідхат припинив відчиняти вікно вранці, бо більше не хотів бачити дівчину в зеленому береті. Тепер вона була дівчиною його друга й найближчим часом стане його нареченою. Він міг побачити її в Каїрі, але йому доведеться вважати її сестрою. Відтепер хлопець повинен був навчитися ставитися до неї й думати про неї з цього погляду. Чи зміг би це зробити? Він мав спробувати.

Одного разу вночі Мідхат почув, як хтось стукає у вікно. Він відчинив його, та побачив, що дивиться на завуальоване обличчя жінки. Усе, що він міг бачити, це її очі. Ким може бути ця жінка? Його серце забилося, коли вона вимовила його ім’я.

— Мідхате, мені потрібна твоя допомога, — сказала вона. — Чи можу я зайти в кімнату?

Отже, вона знала його. Він поспішив до дверей, відчу­ваючи занепокоєння. Жінка зняла вуаль зі свого обличчя, він побачив Амаль. Так, це Амаль стояла перед ним.

Вона не помічала вбогість і безлад у кімнаті.

— Де Хашем? — запитала Амаль. — Я давно його не бачила й дуже хвилююся за нього.

Мідхат був шокований. Це було кохання! Ось одна з дівчат Абу Кабіра, яка мала сміливість шукати свого коханого й не боялася показати це. Вона помітила, що він не збирається зрушити з місця, тому почала благати його:

— Я хочу його побачити, нехай тебе Аллах береже.

Її широкі глибоко посаджені очі дивились на нього з-під двох великих дугоподібних брів, змушуючи поворушитись. Це був перший раз, коли він побачив її віч-на-віч і зрозумів всю її жіночу красу.

Вони мовчки йшли й підіймалися сходами, що ведуть до клініки. Мідхат підвів до кімнати, де перебував його друг, і вона кинулася до дверей. Потім хлопець спустився на вулицю, огорнутий смутком. Амаль не глянула на нього, не промовила жодного слова й зовсім забула, що він присутній, як тільки дізналася, де її коханий. Він відчував ревнощі, коли вона здивувала його своїм візитом, а тепер заздрість спалахнула й лютувала, коли вона його ігнорувала. Стало зрозуміло, що для неї він був просто людиною, яка могла б привести її до коханого, та про кого вона миттєво забула, як тільки досягла мети. Ось Амаль, силою примусила його взяти на себе роль брата — зараз, а не в майбутньому. Але йому було важко. Він усе ще кохав її, навіть якщо її візит дав зрозуміти, що дівчина не для нього. Тепер він повинен був виконати її наказ і зникнути. Хлопець відчув непереборне бажання заплакати. Чому Салем вигнав його? Чому він не виявив до нього співчуття? І чи постукає якась дівчина в двері, які він відчинить, щоб почути, як вона скаже, що прийшла саме до нього?

Як тільки друзі зібралися в нього, Хашем здивував усіх:

— Чи можете ви повірити, що Амаль відвідала мене вчора?

Він наказав кожному сісти, щоб вони могли слухати історію повністю.

— Вона була одягнена в модний одяг і сказала: «Не хвилюйся, Хашеме». Вона тримала мене за руку...

Хлопець зупинився, щоб витерти сльози.

— Вона тримала мене за руку і сказала: «Не хвилюйся, Хашеме. Я обіцяю тобі, і Господь мій свідок, що ми будемо заручені, як тільки ти отримаєш атестат про середню освіту».

— Я думаю, що тоді тобі потрібно зосередити всі свої сили на навчанні, — сказав Емад.

— Амаль буде твоєю нагородою за складання іспитів. Працюй наполегливо, — додав Мідхат.

— Це подарунок із небес, — відказав Хашем. — О, якби ви бачили її вчора в тому одязі.

— Лейтенанта в тому одязі? Ого. Яке видовище! — вигукнув Баюмі.

— Клянуся Богом, я не впізнав її, коли вона увійшла, — продовжив Хашем. — Я спитав: хто це заходить? Але коли вона підняла фату — так, на ній була фата — яка дівчина! Моє серце злетіло до небес... Виявляється, шкільна форма приховує красу. Вона робить її схожою на маленьку дитину, але коли вона увійшла, я побачив високу й статну жінку. Аллах чудовий! І коли вона простягла свої руки, щоб доторкнутися до мене, рукав зісковзнув, і я побачив, які гарні її