Олег Костянтинович Романчук - Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук

в кают-компанії, коли Меррей відверто пропонував Аркадію Олександровичу відмовитись від роботи в Індії. Можна було не сумніватися, що Меррей не той, за кого себе видав. Залишалось простежити за його маршрутом. Я був переконаний, що тут, у Бомбеї, в нього немає ніяких друзів по навчанню, що він, очевидно, зустрічатиметься зі спільниками.

Вирішив скористатися послугами носильників. Ми домовилися з хлопчаками зустрітись неподалік «Брістоля». Відомості, які принесли Анвар і Шоруп, зміцнили мої підозріння: Меррей, майже не криючись, попрямував у німецьке консульство. Стежити за будинком залишились Рані і Моте. Разом з хлопцями я хутенько подався туди. Справді, з-за дерев видно було, що Меррей на веранді розмовляє з високим опасистим чоловіком з вусами, закрученими догори, як у кайзера Вільгельма.

Безумовно, це не було ще доказом якоїсь афери. Проте я відчував, що невдачі з бурильним обладнанням в Александрії й тут не випадкові. Хтось намагався перешкодити експедиції провести промислову перевірку районів, багатих корисними копалинами, зокрема нафтою.

Поблизу консульства ми пробули майже до восьмої вечора, поки не вийшов Меррей. Сівши в карету, він кудись помчав. Було темно, почався дощ, і я, розпрощавшись з хлопцями, вернувся в готель.

Хотів було розповісти про свої підозри Аркадію Олександровичу, але коли в його номері побачив Меррея, вирішив зачекати. Подумалось, що Меррей недаремно вимагає собі в помічники Щербака. Чи не намірився переключитись на нього, щоб заволодіти секретом ехолота? Михайло знав не лише принцип дії апарата, але й шляхи його технічного вирішення: він неодноразово розмовляв з Аркадієм Олександровичем на цю тему.

Я вирішив непомітно залишитися в Бомбеї й простежити за Мерреєм, однак не сказав про це нікому, щоб не хвилювати вас. Лише Лятошинському натякнув, що довкола експедиції творяться сумнівні речі.

Отож я навмисне відстав від поїзда й вернувся у Бомбей. Тим часом мої помічники не дрімали. Рані підслухав розмову Меррея з членами банди якогось Бачу. Мова йшла про папери і молодого сагіба, що залишизся в готелі. Меррей обіцяв добре заплатити, якщо бандити зуміють викрасти і папери, і сагіба.

Я дав зрозуміти портьє, що не хочу бути в одному номері з містером Щербаком, але попросив дати сусідню кімнату, щоб мати можливість непомітно перевірити, як він виконує завдання шефа. Моя просьба, підкріплена десятьма фунтами, була виконана. Я легко міг зі свого балкона потрапити на балкон номера, в якому майже до ранку не гасло світло — Михайло щось читав, вираховував, писав. До обіду вони з Мерреєм ходили по різних конторах і фірмах, намагаючись роздобути бурильне устаткування. Це було легко встановити. Коли я цікавився причинами візиту джентльменів, мене приймали за приватного детектива і давали вичерпні пояснення, котрі я акуратно заохочував оплатою. Як мені вдалося встановити, нафтові фірми отримали щедру винагороду від якихось джентльменів за те, щоб не надавати в розпорядження експедиції від «Джейсон-електрік» бурильне устаткування.

Цього й слід було чекати. Меррей лише страхував себе, демонструючи Щербаку неспроможність виконати замовлення.

Так тривало тиждень, доки у Меррея з Михайлом не відбулася різка розмова, подібна до тієї, що була на «Глорії» з Аркадієм Олександровичем. Михайло відповів на пропозицію Меррея ляпасом і виставив його за двері, пообіцявши розповісти про все професору і Крішану Прасаду.

Три дні Михайло взагалі не виходив з номера. Немовби забув про неприємну розмову, поринувши в розрахунки. Справи, очевидно, просувались непогано, бо він насвистував веселу мелодію з якоїсь оперети, а за день до того, як йрийшла телеграма, дозволив собі невеличку прогулянку.

Мої хлопці, що йшли назирці за Щербаком, помітили, що не лише вони цікавляться ним. Як розповів потім Михайло, він також запримітив підозрілих типів і вирішив повернутися в готель. Рані впізнав у незнайомих переслідувачах людей Бачу і швидко повідомив мене.

Коли вранці наступного дня надійшла телеграма від вас, стало зрозуміло, що Меррей форсуватиме події. Я вирішив обміркувати з Михайлом наші спільні дії. Здивувавшись моїй появі, Щербак швидко зрозумів, що йому загрожує. Очевидно, бандити намагатимуться вчинити наліт на номер. З поліцією вирішили поки що не зв’язуватися.

Причаївшись у своїй кімнаті, я чекав умовного сигналу — двох коротких ударів у двері, що з’єднували вітальні наших номерів. Ключ від них я перед тим роздобув у коридорного служника, пояснивши, що хочу зробити сюрприз своєму товаришеві несподіваною появою.

За сім хвилин до восьмої почулися два коротких удари, і майже відразу долинув шум боротьби. Нападники не очікували такого опору. Їх було четверо. Ми досить швидко подолали бандитів, але один таки зумів двічі вистрелити й поранити Михайла. Правда, бандитові після цього довелося не солодко…

На постріли збіглася готельна охорона, з’явилась поліція. Про те, що сталося, негайно сповістили консульство. На щастя, секретар виявився кмітливою людиною і швидко зрозумів, чого від нього хочуть. А хотів я, щоб про мою появу в номері не згадували, а натомість пустили чутку, ща нападники загинули у перестрілці з поліцією, що серед убитих і містер Щербак, тіло якого доставлено в російське консульство. Все це було потрібно, аби не викликати підозри в Меррея й арештувати його на основі неспростовних доказів.

Ми зв’язалися зі співробітниками місцевої Сікрет Інтеллідженс Сервіс, вони з моєї розповіді зрозуміли все як належить. Поліції були дані відповідні вказівки. Бандити засвідчили, що діяли за вказівкою англійського джентльмена, котрий вимагав від них викрасти папери, з якими працював росіянин, а заодно прихопити і його самого. Цим англійським джентльменом, як ви вже здогадались, був старший компаньйон фірми «Джейсон-електрік».

Офіційно Меррей проживав у свого давнього приятеля. Насправді ж частенько ночував у німецькому консульстві. Коли б він відчув небезпеку, то міг би знайти там надійний захисток, йому напевно дали б дипломатичний паспорт. Отже, його слід було виманити з криївки. І це, як ви самі бачили, вдалося…»

Після всього, що трапилось, Роман Твердохліб запропонував матеріали, пов’язані з розробкою ехолота, залишити в консульстві. Щербак погодився, пояснивши, що хоче завершити деякі розрахунки і дуже сподівається на допомогу Аркадія Олександровича.

Твердохліб настояв, щоб експедиція закупила зброю: попереду джунглі, мало що може бути. Прасад підтримав матроса.