Іван Керницький - Король стрільців

як той каже: нині скрізь біда, то й коло нас круто… Але я міркую, якби наші люди були направду людьми, то ще б так зле не було. А кілько я намолився, кілько напросився: люди, пильнуйте тої кооперативи, не боргуйте, не йдіть до жида, тримайтеся купи! Ага!.. Дехто послухав, а іншому це десь гримить… І які члени, така Управа, такий і крамар. Кожний хоче зараз щось скористати… Люди добрі! Та ще нема з чого користати!.. (Хвилю мовчить). Та й так… А цей приїде, перерахує, вийде манко — то зараз ціле село затрубить: то він, то Гринько усьому винен! Він наперед найбільше кричав, він зробився головою, він усім тим кермує, то він усе помахлював… А як я вже страчу в людей довір’я, тоді все розлетиться! Гм!.. Дав би Бог, щоби той цілий ревізор де застряг по дорозі в якій озерині…
ЯВА З

С п р а в н и к   (входить, низький, вусатий, в червонім кожусі, з люлькою в зубах). Дай Боже добрий вечір!

Г р и ц ь.   Дай Боже здоровля.

(Вітаються. Справник сідає за стіл у самий кут, обоє хвилю мовчать і дивляться в землю).

С п р а в н и к   (по хвилі). Ну і що?

Г р и ц ь.   Та ніщо…

С п р а в н и к   (по хвилі). Чули’сте?

Г р и ц ь.   Та чув’їм…

С п р а в н и к   (по хвилі). Ну, а ви як?

Г р и ц ь.   Та я ніяк…

С п р а в н и к.   Ба!.. (По хвилі). А коли ж?

Г р и ц ь.   Нині…

С п р а в н и к.   Ба!.. (По хвилі). Нині, кажете?

Г р и ц ь.   Ая… Нині приїде, в мене переночує, а завтра рано буде інвентура. (Дивиться у вікно). Десь вже, незадовго, має надійти зі стації…

С п р а в н и к.   Ба!.. (По хвилі). Га, що ж, писуню? Я що? Я нічого!.. Ну, ніби що?.. Як самі знаєте: запряг, сів, поїхав, привіз, віддав — шлюс! Фертік!.. Більше мене не обходить. Але щоби, писуню, щось таке во теє… о! то ні!.. Що чорного за нігтем! Чуєте? Що чорного за нігтем! (По хвилі). Але той наш цілий касієр, писуню, це вже інший нумер! Розумієте, що я кажу?.. То є механік, то є циган, то є шахрай з ґрадуса!.. Ви його не знаєте, але я знаю!

ЯВА 4

К а с і є р   (входить, високий, пелехатий, в білій полотнянці, підперезаний ременем). Дай Боже добрий вечір!

Г р и ц ь.   Дай Боже здоровля.

К а с і є р   (вітається з присутніми, сідає біля справника і мовчки дивиться в долівку; по хвилі). А ви… знаєте?..

Г р и ц ь   і   С п р а в н и к (махають головами).

К а с і є р.   Ну… і ви як?..

Г р и ц ь   і   С п р а в н и к (здвигують раменами).

К а с і є р.   А… Коли ж, нині?..

Г р и ц ь   і   С п р а в н и к (махають головами).

К а с і є р.   Га, що ж, любцю? Я що? Я нічого… Дали мені — взяв, казали виплатити — виплатив. Я маю все на папері! Книжку, любцю, маю, фактури маю, асиґнати маю. квіти маю, бони маю, люди добрі — я все маю! Бо, ніби, що ж, любцю? Ще нема на що так дуже й лакомитися!.. (По хвилі). Що, як що, але той наш цілий крамар, це є пташок!.. Ніби, я його за руки не злапав, але кажу вам — то пташок! Я вам казав відразу: не беріть до того Шептуна, бо Шептуни — це злодії з діда-прадіда! Ніби, любцю, я не маю що йому закинути, тільки кажу: дивіться йому добре на пальці! Це не хто-будь, тільки я вам кажу!

ЯВА 5

К р а м а р   (входить, у полотняній військовій блюзі, з палицею, кульгає на праву ногу). Дай Боже добрий вечір!

Г р и ц ь.   Дай Боже здоровля!

К р а м а р.   Га, Господи Боже!.. (Вітається з присутніми, сідає біля касієра і мовчки дивиться на стелю).

К а с і є р   (по хвилі). А… апчіхх!..

С п р а в н и к.   На здоровлячко, писуню…

К а с і є р.   Дякую, любцю.

К р а м а р.   Ви, може, до мене щось казали?

К а с і є р.   Ні, ні, любцю.

К р а м а р.   Га, Господи Боже!.. (По хвилі). Щось знов на дворі хмариться…

Г р и ц ь.   Ага…

К р а м а р.   А так вже в полуднє було прояснилося…

С п р а в н и к.   Ага…

К р а м а р.   Мабуть, таки знов схоче дощ падати…

К а с і є р.   Ага…

К р а м а р.   Ну, як буде дуже злива, то він, певно, не приїде…

С п р а в н и к   і   К а с і є р   (один наперед другого). Як то? Чому не приїде?!

К р а м а р.   Га, Господи Боже! Я не кажу… я не знаю… але може, той… Буде боятися дощу, або як…

Г р и ц ь.   Гм! Та що такому дощ?.. Сяде собі в вагоні, візьме газету в руки, та й їде…

К р а м а р.   Га, Господи Боже! Та най собі їде… Я що? Я нічого… Вкрасти’м — не вкрав, зрабувати — не зрабував, ошукати — не ошукав, знищити — не знищив, ой-ой, Господи Боже! Я не боюся!..

К а с і є р   (прихапцем). Ну, любцю, або я що?..

С п р а в н и к   (за ним). Ну, писуню, або я як?..

Г р и ц ь.   Люди добрі, чого ви такі? Як все є в порядку, то ніхто не має чого боятися.

С п р а в н и к   (задивився, на стелю). Ба!..

К а с і є р   (також) Гм!..

К р а м а р   (схилив голову на груди). Ой, Господи Боже…

(Хвиля мовчанки).

С п р а в н и к   (до Гриця, дуже осторожно). Чуєте, сусідо, а якби… знаєте, я тільки так питаюся… якби так вийшла та манька, то… хто за це відповідає?…

Г р и ц ь.   Гм!.. Або я знаю… Та воно кожний з нас може відповідати, залежить, хто провинився… Коли, приміром, крамар…

К а с і є р   (підхоплює). О, так, так, любцю! Головна річ — крамар!..

К р а м а р   (зривається з лави). Га, Господи Боже! Або крамар що? Злодій, чи шахрай, чи рабівник, га?