Олександр Іванович Шалімов - Дивний світ

— Не обов’язково земного, але навіть і це не виключено.

Рей похитав головою:

— Земні кораблі не заглиблювалися в кільця Сатурна.

— Слушно, — підтвердив ЕН, — але уламок міг бути затягнений у кільце після аварії. Аварії в околицях Сатурна траплялися. В моїй пам’яті їх три. Остання була близько ста років тому, в дві тисячі двісті сорок другому році. Дослідницький корабель «Метеор-одинадцять» з трьома кібернетичними інтелектами на борту зіткнувся з невеликим астероїдом і загинув. Усі кіберіни загинули також.

— Кіберін, — поволі повторив Рей. — Це слово вже давно не вживається.

— Ми з вами існуємо в епоху скорочень, Рею. Звукова мова вимагає стислості. Тому термінологія спрощується. Поняття «кібернетичний інтелект» було замінене скороченням кіберін, а відтак — кібер. Можливе й подальше скорочення — кіб.

— Ти не зовсім маєш рацію, ЕНе… Кібер — дуже старе слово. Воно виникло ще на зорі епохи НТР[97] — років чотириста тому. Лише тоді воно означало щось інше…

— Знаю, — сказав Електронний Наставник. — Абсолютно нові слова зараз виникають рідко. Значно частіше використовуються забуті старі. Але слід підкреслити, що різниця між стародавнім кібером і, наприклад, мною значніша, ніж між вами, Рею, і наприклад, динозавром.

— Одначе, — Рей посміхнувся, — ти схильний іноді до образного мислення, ЕНе.

— Я постійно удосконалююся, спілкуючись з вами, Рею, й… зі Стівом, — дуже ввічливо відповів кібер.

Рей уважно подивився на свого електронного співрозмовника. Медальйон Ена світився спокійно й рівно, обличчя-маска було незворушне, як завжди, але в погляді широко розставлених очей Рею видався відтінок легкої іронії.

Планетоліт МП-112 висів нерухомо над сріблястою, ледь вигнутою вдалині поверхнею третього кільця планети. Велетенська золотисто-перламутрова півкуля Сатурна заступала весь сектор огляду в ілюмінаторах лівого борту. З другого боку в ілюмінатори було видно розсип яскравих зірок і далеке маленьке Сонце.

— Відстань до поверхні кільця три тисячі сто кілометрів, — сказав Стів. — Ми опустимося на три тисячі вісімдесят кілометрів і рухатимемося у бік його внутрішнього краю. Вийдемо на вчорашній фрагмент за сигналами радіомаяка, який там залишений. І звідти почнемо пошук.

— Ти не вважаєш за потрібне оглянути вчорашню знахідку ще раз? — запитав Рей.

— Навіщо? Голографічна зйомка зроблена, а проби отримаємо, коли повернемо назад зонд радіомаяка.

— Але вчора ми обговорювали доцільність висадки…

— Висадка на фрагмент таких складних обрисів і неясного походження недоцільна й небезпечна, — втрутився Електронний Наставник.

— Ось бачиш, — усміхнувся Стів.

— І все ж я вважаю, що голограм і проб у цьому випадку недостатньо, — рішуче заявив Рей. — Необхідний безпосередній огляд деталей фрагмента. Лише після цього ми маємо право зробити остаточні висновки.

— Спочатку продовжимо пошук. Поблизу можуть виявитися ще подібні фрагменти. Висадимося на найбільший і найцікавіший.

— Хіба твоя вчорашня знахідка недостатньо цікава, Стіве?

— Ти не бачив її зблизька і не уявляєш, з яким ризиком пов’язані причалювання й висадка.

— В даному випадку Стів повністю має рацію, — підтвердив ЕН. — Аналіз голограм майже виключає причалювання.

— Ти сказав «майже». — Рей уважно подивився на кібера.

— Вірогідність успіху п’ять відсотків.

— Коли ти встиг проаналізувати голограми?

— Сьогодні вночі, коли ви відпочивали.

— І який висновок?

— Вірогідність штучного походження п’ятдесят відсотків.

— На одній з голограм виразно видно ряд деталей, природне походження яких вельми сумнівне. Всі ці приступки, карнизи, отвори…

— Природа нескінченно багатоманітна у своєму розмаїтті, — багатозначно промовив Електронний Наставник і навіть підняв угору вказівний палець.

Цей жест, відповідно до малої програми, підкреслював особливу значущість сказаного.

— Ти хочеш сказати, ЕНе, що сама по собі форма уламка ще ні про що не свідчить? — спробував уточнити Рей.

— Уламки, що складають третє кільце цієї планети, нескінченно різноманітні за складом, розмірами, обрисами. Переважна більшість їх — похідні космовулканічних процесів, ти не станеш заперечувати цього, Рею. На мільярди мільярдів випадків космічний вулканізм міг одного разу видати фрагмент, схожий на творіння людських рук.

— Правильна відповідь у цьому випадку для нас надзвичайно важлива, ЕНе. За сотні років космічної ери люди Землі, можливо, вперше підійшли до порога, за яким їх чекає відповідь на одну з найбільших загадок Космосу…

— Говори простіше, Рею, — тихо зазначив Стів. — Ти забув, хто твій опонент.

— Не турбуйся, Стіве, — так само тихо відпарирував ЕН. — Колега Рей висловлює свої думки завжди дуже чітко. Образність при чіткості й коректності не перешкода для надійності контакту. Рей мав на увазі загадку виникнення біонтів[98] та біологічного розуму. Іншими словами: Земля правило чи виняток.

— До речі, а як ти вважаєш, ЕНе? — запитав Рей, з цікавістю поглядаючи в обличчя кібера.

— Чи, вірніше, яке середнє арифметичне з твоєї начинки щодо цього питання, — пробурмотів Стів, але так тихо, що ні ЕН, ні Рей не розчули.

— Якщо ти не заперечуватимеш, Рею, я ухилюся від прямої відповіді, — сказав ЕН після невеликої паузи. — Гадаю, я маю право так учинити, бо це ніяк не вплине на долю нашого рейсу. Причина — в недосконалості мого програмування. Це зовсім не докір. Ваше програмування також небездоганне. Особливо у Стіва. Я вважаю, що висловлюватися з кардинальних проблем при подібному програмуванні безвідповідально.

— Ну як? — поцікавився Стів, піднімаючись з крісла. — Присутнім усе ясно? Між іншим, один стародавній філософ стверджував, що той, хто слухає, мудріший від того, хто говорить. Якщо не буде заперечень, я йду на пульт управління і — поїхали…

— Як сказав перший космонавт Землі, вирушаючи в перший космічний політ, — спокійно додав ЕН.

«Падіння» МП-112 до поверхні третього