Аліна Миколаївна Болото - Вдова узурпатора

Кореєць переклав ніж в іншу руку й впечатав кулак у моє сонячне сплетіння. Стілець став на задні ніжки й перекинувся. Коли я знову зміг вдихнути, виявилося, що я лежу на тілі Барбоса, а неприродно вивернуті й прив’язані до спинки стільця руки майже вискочили із суглобів. Мене підняли разом із стільцем і перетягли ближче до стіни.

— Досить символічно, — сказав блондин, дивлячись на мою замазану собачою кров’ю сорочку.

Він рисувався, сволота. Переді мною або перед своїм приятелем — не знаю. Це він затягнув сюди корейця вигадками про бабині гроші й тепер смертельно боявся ножа в смаглявих руках. А розплачуватися доводилося мені.

— Зараз заговорить, — пообіцяв кореєць.

Він оглянув кімнату, але не знайшов нічого для себе підходящого й пішов на кухню. Хвилин п’ять звідти доносився грюкіт каструль, потім усе стихло. Я з мимовільним трепетом очікував появи ката, і він виник на порозі з торжествуючою фізіономією і з праскою в руках. Мене пройняв холодний піт. Одна справа читати в газетах про злочини мафії і зовсім інша — виявитися в руках маніяків самому.

Вилку встромили в розетку.

— Так де ж все-таки гроші?

Тільки у фільмах героєві завжди трапляється під рукою гострий ніж, багнет або просто наточене залізо. Мотузка рватися не хотіла.

Дивлячись на мої безнадійні зусилля, кореєць посміхнувся. Клянуся, на його пиці з’явилося тихе задоволення, коли він приклав праску до моїх грудей. Я сіпнувся, але, як виявилося, дарма. Старі праски довго нагріваються. Він відчув недобре, підняв праску й торкнувся пальцем поруділого металу. «Чорт!»

Хвилина бігла за хвилиною, а праска залишалася ледь теплою. Каюся, я від усієї душі молився богам побутової техніки.

— Тут має бути електроплитка, — сказав блондин.

На жаль, він мав рацію. Була. На цій плитці я щодня готував. Блондин повернувся до кухні, але тут раптом знову пролунало гарчання. Барбос повільно піднімався на лапи. Пса хитало, остекленілі очі дивилися в простір, пазурі скребли по брудній підлозі.

— Забери цю тварину! — завищав блондин.

Кореєць знизав плечима, ступив до собаки й опустив праску на багатостраждальну голову. Глухий удар змусив мене підскочити. Я звивався на стільці, проклинаючи прибульців найстрашнішими прокльонами, які зберігалися в моїй пам’яті. Слова спливали із глибини свідомості, як замшілі корчі з дна ріки. Незабаром я сам не розумів, що кричу, але зупинитися вже не міг. Каскад незрозумілих звуків вилітав з мого горла, обрушуючись на голови мерзотників. Кореєць застиг у здивуванні, а блондин, недобре посміхнувшись, хльостким ударом змусив мене прикусити язика. У роті стало солоно від крові.

— Ти!.. — почав блондин і замовк.

Голосно заскрипіли мостини. Страшний, закривавлений Барбос в абсолютному мовчанні насувався на корейця. Темне обличчя корейця раптово посірішало, очі вилізли на лоба, губи белькотали щось незрозуміле. Мостини прогиналися під лапами собаки, чорна зваляна шерсть розправилася й заблищала, криваві краплі зривалися й падали на підлогу з неправдоподібно голосним стуком.

Кореєць тонко заверещав і кинувся до дверей, але тремтячі руки ніяк не могли впоратися із засувом. Блондин підскочив і теж рвонув засув, але залізний стрижень немов приварився до скоб.

Гарчання стало голоснішим. Чорний пес зупинився перед заціпенілими людьми й приготувався до стрибка. Блондин метнувся до вікна, рвонув на себе стулку й ударився в закриту ставню. І тут пес стрибнув. Пронизливий людський крик злився із громовим риком. Клацнули щелепи, і настала тиша. Кореєць скорчився перед замкненими дверима, поруч із ним не було нікого.

Блондина охопила паніка. Якийсь час він кидався від вікна до вікна, розбив навіщось скло, але ставні скрізь трималися міцно. Нарешті він зупинився й оглянувся.

Кореєць так само лежав біля порога, я сидів, прикручений до стільця, а собаки ніде не було видно. Блондин навшпиньках прокрався до дверей і поторкав засув. Раптово знову загуло ліжко. Низький тягучий звук заповнив кімнату. Блондин люто рвонув засув, але не зрушив його ні на йоту.

Десь зовсім поруч заскиглив собака — блондин скулився, втягнув голову в плечі, немов намагався здаватися меншим, і обережно повернувся. Шумний собачий подих наблизився до мого стільця, затримався, коли невидимий пес клацнув зубами, виганяючи блоху, потім пазурі неквапливо простукали до дверей. Бурчання, що виходило з порожнього простору, змусило блондина відсахнутися. Кілька секунд він дивився розширеними від жаху очима на це місце, потім заніс ногу для стусана… Від жахливого крику я здригнувся. Блондин хитнувся, заточися і впав обличчям униз.

Пройшло кілька секунд, блондин не ворушився. Я раптом усвідомив, що перебуваю в одній кімнаті з мерцями й ще чимось, чому назви не підбереш. Я рвонувся, але проклятий стілець немов приріс до підлоги. Хтось глумливо кашлянув над самим моїм вухом, це був хрипкий старечий кашель, і я похолов.

— Що ж ти так запізнився, дорогенький?

На тлі брудно-жовтих шпалер почало згущатися щось безформне, випромінюючи пронизуючий холод.

— Змусив мене повертатися…

Я хотів було сказати, що потрапив у будинок випадково, що чекати мене ніхто не міг, але язик примерз до зубів! Щось холодне сковзнуло по щоці, торкнулося губів… Одна розпечена голка встромилася в серце, друга обпалила мозок, тисячі пекучих ниток увійшли в моє тіло й зрослися з ним. Крик бився в мене в горлі й не міг прорватися. Все скінчилося раптово.

— Солоденький ти мій, — вимовив усе той же голос. — Тепер я піду спокійно, а ти залишайся…

Серце колотилося десь у вухах, я задихався, і вхідні двері заскрипіли, милостиво відчиняючись. Просякнуте вологою