Дарунок Корній - Зворотний бік світів

смертного підпалити. Однак для сірих нема нічого неможливого. Затям собі, любонько! Що поїдає світло і поїдає темряву? Не знаєш? Я тобі відкрию таємницю, усе одно ти нікому не скажеш. Їх поїдає смерть… Втручання Нави у світ живих — це смерть для живих. І якщо перенести краплю Нави у світ живих, то вона легко роз’їсть його. Звісно, усе не знищить, але достатньо й надкусити. Як найлегше зруйнувати висотний будинок? Авжеж, коли впаде перший поверх, рухнуть і вищі поверхи. Разом з мушлею Ягілка передала твоєму батьку чарівний еліксир. Стрибог має покропити ним стіни першого поверху Храму Чорнобога. Суміш чорної води та плісняви нічого не варті без основного інгредієнта. Без мертвої магії Нави. Це те, що завжди вбиває…

— Але… Так не можна, це нечесно. Це зрада, підступ. Мор вам не дозволить.

Серце Мальви заполонив відчай. Сірий радісно посміхався у відповідь. Він почувався переможцем і був, нарешті, по-справжньому щасливий:

— Морок зашкодить? Кому? Цей старий дідуган? Ти натякаєш на синівську любов? Дурненька наївна дівчинка. Твій любий Стрибог рідного батька ненавидить не менше від Птахи і в разі чого легко принесе його в жертву. Морок не вберіг тебе. І тому ти стала полонянкою річки Забутої-Незгаданої. Принаймні так вважає Стрибог. Ех, які ви всі довірливі. А ще безсмертні! Взяти хоча б сестру Мари Навію. Кумедна… Однак тут я трохи схибив. Морок не повірив ані мені, ані їй. Старий досі любить Мару. Запам’ятай собі, дівчинко, для торжества великої ідеї не існує заборонених методів. Світ темних майже впав. А після його падіння рухнуть й інші світи.

— Птаха не дозволить, щоб це сталося. Птаха…

Сірий різко перебив Мальву:

— Твоя Птаха, найпевніше, уже мертва. Твій батько, можливо саме зараз, убиває її стрілою Перуна. Яка трагікомедія: померти від стріли рідного татка, котру випускає коханий чоловік… Лада жадає смерті Птахи. Стрибог бажає смерті зрадниці. Сірі прагнуть її смерті. Темні також її ненавидять. Хі-хі, недарма кажуть у світі Єдиного Бога, що потрібно бути дуже обережним з бажаннями, адже вони можуть справдитися. Хочеш маленьке зізнання? Хм… Це я підсунув твоєму батечку смертельну стрілу. Ідеальна робота. Тож… Це кінець. Стрибог уб’є Птаху та знищить Храм Чорнобога. А потім… А потім він нарешті дізнається всю правду. Що ніяких почвар у річці Забутій-Незгаданій ніколи не було, лишень фантомний біль від знищеного світу носить у собі вода. Бо вода має пам’ять. І що доньку його тримали в полоні не вони, а його милі сірі друзі, і це вони подарували крихітку Мальву, як трофей, чарівній Ягілці. Для чого? Дуже просто. Маленький ритуал, і ти, Мальвочко, перетворишся на володарку Порубіжжя, станеш нареченою Нави. Ягілка добровільно зречеться свого покликання, а ти добровільно погодишся її замінити. Бо дуже легко зв’язати волю тому, хто зневірився. Ти станеш напівмертвою чи лишишся напівживою. Як тобі більше подобається? Ага, ледве не забув: Стрибог хай запізно, та все ж дізнається, що Птаха йому ніколи не зраджувала, і зрозуміє, що його просто використали. І що тоді зробить Стрибог? Правильно. Він уб’є себе.

Мальва ледве стримувала крик відчаю, стискаючи до хрускоту кулаки. Світ приречений, вона приречена, Птаха мертва, батько теж… Її ніхто не знайде. Ніхто.

— Ти дуже сильна дівчинка, у тебе могутній потенціал, — говорив поблажливо сірий. — Шкода, що так сталося і ми не зможемо ним скористатися. Відтепер звикай до думки, що ти приречена на спілкування з мертвими. Утім, інколи до тебе в гості будуть заходити й живі. Залишаю тебе наодинці з роздумами чи з розпачем. Дівчата люблять плакати. Поплач. Не допоможе, звісно, але й не зашкодить. А в мене справи. Сама розумієш, знищення ворожих світів не легка робота. Мусить хтось пильнувати хід подій. На початку я казав, що готовий відпустити тебе. Ти ж розумієш, що я пожартував. Бувай, дівчино Мальво, маленька дурненька дитина свого нерозумного батька.

Мальва замружилася, затулила руками вуха, безсило опустилася на підлогу. Сірий пішов. Вона ненавиділа себе за те, що так легко потрапила в пастку, що довірилася Ягілці, сірому клубочку ниток… Краще було згинути в болоті. Але ж вона не знала? Думала, що і справді батько її шукає, думала… «Менше треба думати!» — лаяла себе. Пішла в душ, увімкнула холодну воду, стараючись змити із себе бруд слів, почутих від сірого, чи знайти вихід. Холодна вода мала остудити серце, що палало від ненависті. Коли вийшла з душу, то почувалася кавалком льоду, впала безсило на ліжко та провалилася в неспокійний та тривожний сон.

Розбудило її гучне клацання замка у дверях. Сірий приніс вечерю. Навіть не стала озиратися. Хай поставить і забирається геть. А може? А може, врізати добряче цьому засранцю по пиці, і хай тоді її зв’яжуть, зроблять трепанацію абощо. Сірий сказав, що всі світи мають зникнути. Ні, вона не хоче так жити. Що ж, якщо гинути, то гідно! Щойно цей служка-бовдур наблизиться, вона…

— Ей, Мальво, ти що направду спиш чи придурюєшся? Ку-ку! Прокидайся, сонько, а то все найцікавіше проспиш, йолкі-матолкі! Тут до тебе гості незвані, але жадані, — той, хто приніс вечерю, розмовляв голосом Леда.

Це в неї слухові галюни чи що? Певно, сірі чогось таки домішали до їжі. Почалося. А що ти хотіла? Перемога будь-якою ціною — то кредо сірих. Тпру, дівчино! Але ж ти від учора нічого не їла? Мальва зіскочила з ліжка. І від побаченого готова була розревітися.

Про неї не забули…

5. Коли відступає віра

З важким серцем повертався Морок додому. Птаха досі залишалася для нього винуватицею багатьох неприємностей, котрі спіткали Темний світ. Однак таки не всіх. «Не завжди ворог — справді ворог, а друг — справді друг», — сказала Птаха йому на прощання. Дивна і непередбачувана жінка. Донька Перуна? Це ж треба! Коли її вбивали вперше, то вважали — назавжди. Повернулася. Завдяки молитвам та проханням того, хто тоді був її чоловіком, а тепер став її батьком. Мудрість Творця не завжди можна вповні осягнути. Бо вона безмежна. Зрештою, те, що Перун виявився не коханцем Птахи, а її батьком — чудова новина. Чому син у це не вірить? Із закоханими завжди нелегко. Однак якщо він зуміє цю новину донести сину, то…

Ні, ніколи нічого вже не буде, як раніше. Надто багато всього трапилося, щоб залишатися по-старому, але принаймні порозумітися із сином вони мусять. Найприємнішим з почутого від Птахи було те, що його онука жива. ЖИВА…

Він наблизився до мосту через річку Забуту-Незгадану. Здивовано зупинився. Вхідна