Айзек Азімов - Фундація

шум, і преподобний Парма несамовито прохав його врятувати. Меллоу вихопив бластер, і місіонер, якого потягли геть, підняв свої руки, проклинаючи його. З’явився крихітний спалах світла, який одразу ж щез.

Сцена завершилася. Офіцери стояли, шоковані цією жахливою ситуацією, Твер затулив руками вуха, а Меллоу спокійно поклав бластер на місце.

Світло знову увімкнули, але до центру зали вже ніхто навіть не підходив. Меллоу, справжній Меллоу, продовжив свою важку розповідь:

— Як бачите, інцидент був саме таким, як його представило обвинувачення, — на перший погляд. Я поясню це в кількох словах. До речі, емоції Джейма Твера через усю цю справу чітко демонструють його священицьку освіту.

Того ж дня я звернув увагу Твера на деякі невідповідності в цьому епізоді. Я спитав його, звідки взявся місіонер у майже безлюдному районі, де ми тоді перебували. Потім я запитав, як міг сюди добратися гігантський натовп, якщо до найближчого великого міста від нас було сто миль. Обвинувачення не звернуло на ці питання жодної уваги.

Або інші моменти: наприклад, цікавою є кричуща помітність Парми. Місіонер, який з’являється на Кореллі, ризикуючи своїм життям усупереч корелліанським законам і законам Фундації, дефілює в новенькому й дуже помітному священицькому вбранні.

Щось тут явно було не так. У той момент я припустив, що місіонер був невільним спільником комдора, який використав його, щоб спровокувати нас на незаконну агресію та тоді цілком законно знищити нас і наш корабель.

Звинувачення передбачало такі виправдання моїх дій. Вони очікували від мене пояснень, що на карту була поставлена безпека мого корабля, команди й самої місії і я не міг пожертвувати ними заради однієї людини, яку однаково б знищили — з нами чи без нас. У відповідь я чув від них бурмотіння про «честь» Фундації та про потребу підтримувати нашу «гідність», щоб зберегти наш панівний вплив.

Однак з якихось дивних причин обвинувачення знехтувало Джордом Пармою як особистістю. Вони не навели жодних деталей про нього: ні про місце його народження, ні про освіту або попередню біографію. Пояснення цьому також криється в невідповідностях, що їх я помітив у записі. Ці два моменти пов’язані між собою.

Обвинувачення не надало жодних деталей про Джорда Парму, бо не могло цього зробити. Сцена, яку ви бачили у записі, здавалася підробкою, бо Джорд Парма був підробкою. Ніякого Парми не існувало. Увесь цей процес є найбільшим фарсом, сфабрикованим навколо проблеми, якої ніколи не існувало.

Йому ще раз довелося почекати, доки вляжеться гомін. Він повільно сказав:

— Я хочу показати вам збільшений кадр із цього запису. Він говорить сам за себе. Вимкни знову світло, Джаеле.

У залі знову стало темно, і в повітрі з’явилися завмерлі фігури, що здавалися примарними, майже безбарвними. Офіцери «Далекої зірки» вразили своїми нерухомими, неприродними позами. Меллоу міцно тримав у руці бластер. Зліва від нього застиг преподобний Джорд Парма з роззявленим ротом. Він підняв руки вгору, й рукави його одягу сповзли до ліктів. На руці місіонера було слабке світло, що під час попереднього перегляду зблиснуло й згасло. Зараз воно світилося.

— Не зводьте очей зі світла, що в нього на руці, — вигукнув з темряви Меллоу. — Збільш цей кадр, Джаеле.

Зображення швидко роздулося. Зовнішні частини зникли, і зображення місіонера стало гігантським. Потім залишилася рука, потім лише кисть руки, що заповнила весь екран і залишилася на ньому.

Світло перетворилося на набір літер, що світилися: КТП.

— Це, — загримів голос Меллоу, — зразок татуювання, джентльмени. У звичайному світлі його не видно, але в ультрафіолетовому (яким я наповнив кімнату перед записом) воно виділяється дуже чітко. Зізнаюся, що це наївний метод таємної ідентифікації, але на Кореллі, де ультрафіолетове світло не знайдеш на кожному перехресті, він працює. Навіть на нашому кораблі це викриття було випадковим.

Можливо, дехто з вас уже здогадався, що означає ця абревіатура КТП. Джорд Парма добре знав священицький жаргон і чудово виконав свою роботу. Де і як він його вивчив, я сказати не можу, але літери КТП означають «Кореліанська таємна поліція».

Меллоу заревів, перекрикуючи галас:

— Я маю додаткові докази у вигляді документів, привезених з Корелла, які я за необхідності можу надати раді.

А що ж наше обвинувачення? Вони вже розробили жахливу рекомендацію, що я мав битися за місіонера всупереч закону й пожертвувати місією, кораблем і собою заради «честі» Фундації.

Але боротися за самозванця?

Невже мені слід було робити це заради корелліанського агента, який вирядився у священицьку мантію та мав добре підвішений язик (цього він, імовірно, навчився в анакреонському вигнанні)? Невже Джоран Сатт та Пабліс Манліо очікували, що я потраплю в таку дурну, огидну пастку…

Його хрипкий голос потонув у безликому галасі натовпу. Його підняли на плечі й понесли до лавки мера. У вікнах він побачив потік шаленців, що скупчилися на площі та прагнули приєднатися.

Меллоу озирнувся, шукаючи Анкора Джаела, але в цій масі народу годі було помітити одну людину. Поступово він почув ритмічний крик, що починався десь біля входу й пульсував, перетворюючись на безумний вигук:

— Хай живе Меллоу!.. Хай живе Меллоу!.. Хай живе Меллоу!..

15

Анкор Джаел моргнув, підвівши своє виснажене обличчя. Останні два дні були божевільними й безсонними.

— Меллоу, ти зробив чудову виставу, але не псуй її, стрибаючи надто високо. Ти не можеш всерйоз думати про те, щоб балотуватися на посаду мера. Ентузіазм натовпу — це потужна річ, але, на жаль, непостійна.

— Точно! — похмуро сказав Меллоу. — Саме тому ми повинні підтримувати його, і найкращий спосіб це зробити — продовжити виставу.

— І що ж тепер?

— Ти мусиш домогтися арешту Пабліса Манліо і Джорана Сатта!

— Що?

— Те, що чуєш. Змусь мера заарештувати їх! Мене не хвилює, які погрози ти використаєш. Я контролюю натовп — принаймні, станом на сьогодні. Він не наважиться піти проти виборців.

— Але за яким звинуваченням, друже?

— Хіба не очевидно? Вони підбурювали духовенство зовнішніх планет узяти участь у фракційних чварах усередині Фундації. За Селдоном, це незаконно. Звинуватьте їх у тому, що вони «поставили під загрозу існування держави». Мені однаково, визнають їх винними чи ні, так само як і їм під час розгляду моєї справи. Просто позбався їх, поки я не став мером.

— До виборів ще півроку.

— Це не так уже й довго! — Меллоу схопився на ноги й міцно схопив Джаела за руку. — Послухай, я взяв би владу силою, якщо треба, — так само як це зробив Сальвор Гардін сто років тому. Наближається криза Селдона, і коли вона настане, я маю бути і