Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

– Ні. Половину. Дякую за допомогу, – все так же спокійно відповів чоловік та закопався до сумки, розв’язавши зав’язки горловини.

Спостерігаючи за ним, Зоря замислено покусала губу, зітхнула та присіла навпочіпки біля нього. Вочевидь чоловікові було геть кепсько, принаймні пальці його слухалися не дуже добре.

– Що вам треба знайти, давайте я допоможу?

Закотивши очі, Зоряна простягла було руку до сумки. Втім запустити її у горловину не встигла. Яким би не був ослабленим, Северин все ж залишався швидшим за людину та миттєво перехопив дівчину за зап’ясток.

– Не треба.

Сіпнувшись від несподіванки, вона кинула на чоловіка швидкий погляд та стиснула губи.

– Не вкрала б я у вас нічого, – вже трохи ображено додала Зоряна та поворушила пальцями, показуючи, що рватися до сумки не буде.

Опущена голова Северина все ж повільно піднялася та він серйозно подивився на неї. Обличчя чоловіка виглядало трохи змарнілим, наче він не спав декілька ночей до ряду. Особливо це стало помітним, коли чоловік ледь помітно посміхнувся.

– Не в тому справа. Моя поклажа замовлена від чужих.

Цього разу на сумку дівчина глянула вже не просто без захоплення, а навіть з побоюванням. З цими чарівниками вже ні в чому впевненою не можна бути.

– Дякую за своєчасне попередження…

Гмикнувши, чоловік удав, що не помітив нотку іронії в її голосі. Замість цього він задзвенів чимось та нарешті полишив поклажу в спокої. Видобута пляшечка з темного скла не дуже надихала. Вочевидь, чоловікові вона також не додала радості, принаймні відкривати її він не спішив. Підозріло покачавши з боку в бік, він наморщив лоба.

Спостерігаючи за ним, Зоряна чесно намагалася стриматися. Навіть подумувала повернутися назад спати, але щось зупиняло. Благородне бажання допомогти та трохи менш благородне бажання дізнатися відповіді на деякі свої запитання.

– Може таки допомогти?

І хоча питала вона це без особливої надії, чоловік раптом кивнув та повів плечима, намагаючись вирівнятися.

– Наберіть снігу, треба теплої води.

Пляшечку їй він не довірив, взявшись розколупувати закупорену шийку спочатку нігтями, а після до діла залучили ще й зуби. При цьому він ненав’язливо стежив за діями Зоряни. Не те щоб пильно, скоріше відсторонено, як людина, яка думала про щось своє та не контролювала погляду. Саме в таких випадках отямлюватися зазвичай доводиться, коли зустрічаєшся поглядом з обуреною людиною, котру протягом хвилини моніторили відстороненим поглядом. Зоря обурюватися не стала, тільки ледь чутно розсміялася.

Була все ж певна родзинка у цьому світі, ще не забрудненому викидами всілякої капості в атмосферу. Тут сніг ще можна було топити й пити без побоювання отруїтися швидше ніж склоочисником.

Втім, чоловік, здається сьогодні вирішив таки отруїтися навіть екологічно не загаженою водою. Принаймні варто було снігу в казанку, підвішеному над вогнем, розтанути, Северин подався вперед, щоб хлюпнути туди вміст пляшечки. Над сонним царством одразу потягнуло чимось настільки різким, що на якусь мить Зоря відчула, як перехопило подих.

– Господи, все ж вирішили, що в житті радості немає та можна з ним покінчити? – прогундосила вона, затиснувши пальцями носа.

На жаль те не дуже рятувало, адже припинити дихати зовсім вона не могла.

– Хіба в вашому світі ліки завжди солодкі та пахнуть квітами? – незворушно спитав він.

Це питання змусило дівчину на мить задуматися та заперечити було нічим. Не зважаючи на розквіт ароматизаторів та смакових добавок, ліки в їх час також були дико гидотні.

– Ваша правда…

Знову посміхнувшись, він потягнувся до казанка, щоб обхопили його долонями.

– А тепер почекайте хвилинку та продовжимо розмову. У вас певно є багато питань.

Зацікавлено глянувши на нього, Зоряна навіть передумала спати. Питань в неї дійсно було багато, а слова чоловіка давали надію, що бодай на деякі вона отримає відповідь. Роззирнувшись, дівчина трохи потопталася та присіла поруч.

Певно, надто близько. Встигнувши сьорбнути варева, чоловік кинув на неї трохи здивований погляд.

– Правила для жінок у вашому світі вільніші, ніж у нас? – відсторонено поцікавився він та, глибоко вдихнувши, прийнявся швидко пити.

Вочевидь, смак був настільки ж привабливим, як і запах, вважаючи на вираз тієї половини обличчя, яку Зоряна бачила.

– У нас однакові правила для жінок та чоловіків. Коли що я вас не спокушаю, просто ви собі обладнали тепле містечко, а мені трохи ліньки з цим возитися. Ви проти?

Повернувши голову, Зоряна отримала виняткову можливість помилуватися на перекошене обличчя незворушного Северина. Від смаку варева чи її відповіді залишилося гадати, але навіть якщо від другого, чоловік був надто вихований, щоб це озвучити.

– В нас таку людину як ви назвали б безсоромною дівкою, у бік чарівниці плюнули б та про всяк випадок схрестили пальці, а перевертниці улесливо посміхнулися.

Пирхнувши, Зоряна виразно закотила очі. Подвійні стандарти в усій красі. Втім, говорити вона нічого не стала, погляд дівчини якраз зачепився за руку Северина. Той якраз відставив казанок та зайнявся травмованою рукою. Тією самою, яку вона не так давно покусала й ось чоловік знову її поранив та якраз намагався перетягнути хустинкою.

– Тоді буду безсоромною. Дайте руку, не мучте себе. Я допоможу, а ви мені розповісте, що порахуєте можливим. Врешті решт ми з вами зустрілися за якийсь місяць, максимум два, ну може три. Потім я щезну з вашого життя та вашого світу. Все, що б ви не сказали зараз щезне. І ви щезнете…

Вигнувши брову, чоловік на мить задумався, перш ніж все ж протягнув їй руку, чим навіть трохи здивував Зорю. Прислухавшись до своїх останніх слів, дівчина над чимось замислилася та стрепенулася, коли рух Северина повернув її до реальності.

– Так. І все, що ви розповісте мені також щезне. Визнаю, це робить нас винятковими співрозмовниками.