Ольга Іваненко - Академія трьох стихій , Ольга Іваненко

- Хочеш сказати, там його землі? - блондинка теж стала уважно розглядати малюнок на дверях. - Тільки, як нам пробратися туди?

- Може, треба просто постукати? - знизала плечима я та спробувала свою теорію в дії.

Нічого не трапилося.

Піднятися на ворота, або стіну, було нереальним. А щось підказувало, що нам варто йти далі.

- Може, треба твоїм звірком постукати? - усміхнулася Тіффані. - Або використовувати його, як ключ?

- Не знаю, не хочеться його мучити, - я задумалася й почухала праву руку. - Може, пройдемося та ще щось знайдемо?

- Ні, я втомилася ходити, хочу відпочити, - Тіффані вибрала собі великий камінь, здунула з нього пил та сіла на нього. - Може, вони відкриваються в певний час? Або, взагалі, не відкриваються. З цим місцем, як розумію, може творитися що завгодно.

- В цьому ти права, - я продовжувала чесати руку, чим викликала презирство в блондинки.

- Припиняй вже, - фиркнула вона. - В мене теж там свербить, але це не означає, що треба вести себе як дворняжка з вошами.

- У мене не просто так, - я відкотила рукав. - Це ці дивні смужки викликають свербіння.

- Вони і в мене є, я думала, що це як мітка в клубах, - Тіффані продемонструвала свою руку.

Малюнок в неї був іншим, але приблизно, такої ж довжини.

Я довго розглядала його, а потім показала свою руку.

- І що це може означати? - я задумалася - Минулого разу ніяких символів на мені не було. Що це таке?

- Та що завгодно, наприклад, це, швидше за все, буква «О», - Тіффані вказала на передостанній символ.

- А у мене є, аж, три «Л», - вказала на п'ятий, сьомий та дванадцятий символи. - Може, це якесь заклинання?

- Може, їх треба якось поєднати? - Тіффані розглядала свою руку. - Давай намалюємо їх і будемо щось придумувати.

Я погодилася з ідеєю, і ми стали перемальовувати наші малюнки на руках.

Але, скільки б ми їх не з'єднували, нічого путнього не виходило.

- Може, їх треба переставити місцями? - припустила Тіффані. - Думаю, ми щось не помічаємо?

- Не виключено, - я знизала плечима.

І знову подивилася на свої символи, а потім на Тіффані.

- Вони майже однакової довжини та висоти, - вдумливо повідомила їй. - А що, якщо, це одна формула, розбита на двох? Наприклад, якщо між першою та другою моєю смужкою, поставити твій перший символ, то вийде буква «М».

- А якщо до наступної твоєї вертикальної додати мої горизонтальні, вийде «Е»! - пожвавилася Тіффані. - Так, виходить. Ти геній! Давай намагатися з'єднати їх усіх.

Я була зараз здивована не так своєму відкриттю, як тому, що мене похвалила блондинка. Це було величезним досягненням.

Ми сіли разом навпочіпки й стали повільно з'єднувати наші символи в одне слово.

- Мерагамільон? - здивовано прочитала слово, що вийшло, Тіффані. - Що це означає?

Не встигла я нічого відповісти, як заговорив Дзьоб:

- Це моє ім'я! - він злетів на своїх лисих пір'ях. - Ласкаво просимо в мій світ!

Він розвернувся до воріт та влетів в них.

Мій звір зник. Вбрався в двері, які стали повільно розкриватися, пропускаючи нас всередину.

- Там темно? - здивувалася Тіффані, заглядаючи за ворота. - Там що, дах?

- Скоріше, перехід в інший світ, - я про всяк випадок взяла Тіффані за руку. - Пішли, подивимося.

Зробивши глибокий вдих, я увійшла всередину та потягла за собою свою тимчасову супутницю.