Ален Бадью - Століття

mort et autres sermons, édition de Jacques Truchet, GF, Flammarion, 1996.

Brecht Bertold, Écrits sur la politique et la société (1919-1950), traduit de l’allemand par Paul Behem et Philippe Ivernel, L’Arche, 1971.

— La Décision, in Théâtre complet, vol. 2, L’Arche, 1988.

Breton André, L’Amour fou, Gallimard, 1998.

— Arcane 17, Pauvert, 1971, Fayard, 1989.

Celan Paul, La Rose de personne, traduit de l’allemand par Martine Broda, José Corti, 2002.

Eluard Paul, «Joseph Staline», in Hommages, recueilli dans Œuvres complétes, 1913-1953, Gallimard, coll. «La Pléiade», 1968.

Foucault Michel, Les Mots et les choses, Gallimard, 1990.

Freud Sigmund, Cinq psychanalyses, traduit de l’allemand par Marie Bonaparte et Rudolph M. Lrewenstein, PUF, 1999.

— Le Petit Hans, in Œuvres complétes, t. IX: 1908-1909, PUF, 1998.

— Le Président Schreber, traduit de l’allemand par Pierre Cotet et Rene Lainé, PUF, 2001.

— L’Homme aux loups, PUF, 1990.

Genet Jean, Les Nègres, in Théâtre complet, édition présentée, établie et annotée par Michel Corvin et Albert Dichy, Gallimard, coll. «La Pléiade», 2002.

Goethe Johann Wolfang von, Faust II, traduit de l’allemand par Jean Malaparte, édition de Bernard Lortholary, Flammarion, 1990.

Hegel Georg Wilhelm Friedrich, Phénoménologie de l’esprit, traduit de l’allemand par Gwendoline Jarczyk et P.-J. Labarrière, Gallimard, 2002.

Heidegger Martin, Essais et conferences, Gallimard, 1980.

Mandelstam Ossip, «Distiques sur Staline», in Tristia et autres poèmes, traduit du russe par Franęois Kérel, Gallimard, 1982.

Mao Zedung, Problèmes stratégiąues de la guerre révolutionnaire en Chine, Édition en langue étrangère, Pékin, 1970.

Pessõa Fernando, Ode maritime, in Œuvres poétiąues d’Alvaro de Campos, traduit du portugais par Patrick Ouillier, avec la participation de Maria Antónia Câmara Manuel, Christian Bourgois, 2001.

Saint-John Perse, «Loi sur la vente des juments», in Anabase, Gallimard, 1966.

Sartre Jean-Paul, Ouestions de méthode, édition d’Arlette Elkaїm-Sartre, Gallimard, 1986.

Valery Paul, Le Cimetière marin, Gallimard, 1922.

Додаток

За межами формалізації: інтерв’ю[112]

Пітер Голвард: Хотілося б розпочати з книжки, присвяченої двадцятому століттю, потім поговорити про твої семінари на тему теперішнього часу. Яка провідна ідея «Століття»? Зокрема, можеш пояснити зв’язок між «пристрастю реального», яку ти зображаєш як характерну властивість по-справжньому винахідницьких та інноваційних послідовностей [séąuences] минулого століття, та різноманітних програм радикальної формалізації, що надихали цю пристрасть?

Ален Бадью: Насамперед треба зазначити, що цими лекціями я відреагував на цілу низку панівних опіній та кампаній, які провадяться щодо значення ХХ століття. У Франції офіційне тлумачення століття пов’язане з ідеями тоталітаризму, масштабних нищень, комунізму як злочину, ототожнення комунізму та фашизму. Його засудили як століття жаху та масового злочину. Мої лекції підбивають інший підсумок. Вони відрізняються від панівного підсумку, але й не суперечить фактам. Власне, мені зовсім не йдеться про протиставлення одних фактів іншим. Щоб доторкнутися до самого століття, треба було прокласти такий мисленнєвий маршрут. Для цього я шукав посутні ідеї, які супроводжують розгортання великих політичних, художніх, наукових досвідів того часу. Зрештою, сутнісний центр досвіду століття я визначив назвою «пристрасть реального». Що означає ця пристрасть? Це воля будь-якою ціною добутися реального підтвердження гіпотез і програм. Пристрасть реального — своєрідний волюнтаризм. Ми не обмежуємося думкою, ніби Історія своїм власним рухом здійснює певну кількість обіцянок, пророцтв або програм. Щоб домогтися реалізації обіцянок і програм, потрібна реальна воля. ХІХ століття було здебільшого століття прогресу, ідеї прогресу, пов’язаної з певним розумінням історії. ХХ століття було, по суті, століттям реального, волі до реального. Століттям, в якому треба було мати чіткі й здійсненні проекти зміни світу.

Отож я помітив, що пристрасть реального, ідея того, що речі мають відбутися вже тут і тепер, що вони мають настати, реалізуватися, тягне за собою цілу низку інших понять. Наприклад, поняття з’яви нової людини, поняття повного революційного потрясіння наявних суспільств або поняття творення нового світу тощо. Також я помітив, що ці наслідки самі мають за умову процес безперервного очищення реального. Щоб дістатися до цього реального, щоб його створити, потрібен метод, що скасує старий світ, усуне старі речі, змете старі звички.

На мій погляд, значна частка насильства століття — крайньої політичної жорстокості, що визначала її дві перші третини, — залягає в переконанні, що, врешті-решт, абсолютний початок не має ціни. Якщо реально треба було заснувати новий світ, тоді ціна, сплачена старим світом, хай навіть ідеться про смерті та страждання, — це питання відносно другорядне.

Тоді виходить, що зв’язок із реальним виявляє себе не так у «реалізмі», як у потужній волі до формалізації. Треба було дістатися до таких процедур спрощення, що дозволили б вилущити ядро протиставлення між новим і старим, чисту форму цього протиставлення. Таке ядро можна вилущити, лишень якщо дістатися до цілої низки розлущувань, розплутувань, а отже, до формалізуючих, аксіоматичних, часто грубих спрощень, що дозволяють здійснювати розрізнення без особливих нюансів і ускладнень. Адже якщо зосереджуватися на нюансах і складнощах, занепадає чиста ідея творення та новизни.

Моя гіпотеза привела мене до важливого висновку: немає суперечності, а радше є доповнюваність між думкою, що, з одного боку, ХХ століття було століття пристрасті реального, а з іншого — авангарди століття, напевне, в основі своїй були авангардами формальними. Авангарди творили насамперед нові форми, й це очевидно у випадку мистецтва, але, якщо добре поміркувати, це стосується й політики. Адже те, що називали, наприклад, марксизмом-ленінізмом, якщо пригледітися, було дуже формалізоване бачення самого марксизму. Сьогодні його називають «догматичним», але насправді його не практикували чи переживали як вірування чи догму. Він переживався і практикувався як формалізація в дії. Звісно, щодо багатьох питань ленінізм вдавався до дуже сильних спрощень. Але ці спрощення не слід розуміти як тупий догматизм. У кінцевому підсумку він підтримує тісну спорідненість із картинами Мондріана та Малевича, які самі були проектами радикального спрощення проекту живопису.

Бачите, я намагався схопити глибинну єдність естетичної пригоди століття (ця пригода керована формальною абстракцією та її наслідками за допомогою дефігурації та її наслідків) і політичної пригоди, що була пригодою радикального революційного спрощення в ідеї абсолютного початку. Можна додати, що рух радикальної формалізації неабияк впливовий і в історії математики. Творення сучасної алгебри й загальної топології лежить в одному просторі думки: воно надихалося прагненням перевідкриття всієї математики шляхом повної формалізації.

П. Г.: Тоді як