Анастасія Шишкіна - За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна

— Ти не єдина дитина в сім'ї?

— Ні, нас залишилося троє. Я середній син, — він незворушно повернувся до вечері, але я помітила, як покам'яніли його м'язи, і яка гримаса болю на мить відбилася на його обличчі.

— Що сталося? — тихо запитала я.

Серцем відчувала, що це важливо. Як мінімум, для нього.

— Це давня історія і не з хорошим кінцем. Не думаю, що вантажити тебе своїми проблемами — це добра ідея. Якщо ти поїла, давай краще лягати спати, — він взяв тацю і збирався йти, коли я його зупинила.

— Рай, прошу! — схопила за руку і проникливо подивилася в очі.

Ну ж бо, давай, виговорись! Я ж бачу, як біль і вина палять твоє серце! Ти сильний, я не сперечаюся, але це не означає, що ти маєш тримати все в собі, варячись у власних почуттях і спогадах!

Чоловік зупинився і, після хвилинної битви поглядів, здався, відставивши посуд, повернувся на ліжко. Він довго мовчав перед тим, як заговорити.

— Нас було четверо: я, Анабель, Ральф і Лілі. Нерозлучні друзі та головний біль для всього вищого світу, — він сумно посміхнувся, занурюючись у болісні спогади. — Діти впливових батьків... ми часто піднімали знать на вуха. Нам подобалося гуляти по межі… — чоловік на мить замовк. — Той захід особливо не відрізнявся від низки інших. Хіба що вибране місце — садиба біля Тихого лісу. Чула про нього? — я кивнула.

Загадкове місце, оповите таємницею. Зовні нічим не примітний ліс, але зайшовши туди, не почуєш жодного звуку: ні шелесту дерев, ні криків звірів, ні власних кроків. Він безмовний. Завжди. 

Відчайдухів манить туди широко відома легенда, згідно з якою героя, що зумів знайти заховане в хащах старе місто, чекає винагорода — незліченні багатства і здійснення заповітного бажання. Понад сто років тому ліс запечатали після гучного нещасного випадку. Навколо нього тепер стоїть охорона і встановлено бар'єр. Вовк з небажанням згадував цю історію. Він брав участь у рятувальній експедиції та на власні очі бачив усі жахи того місця.

— І причину його закриття теж знаєш? — я кивнула. — Не розумію, чому тобі зараз це все розповідаю? — він запустив руку у волосся і з шумом видихнув. Слова давалися йому дуже важко. — Не знаю, чим думали, але ми полізли в той клятий ліс. Нам не потрібні були багатства, нас манила сама таємниця. Звісно, ми швидко заблукали. Блукаючи, ледь не потонули в болоті та були за міліметр від того, щоб втратити розум через психічні трюки лісу. Як тільки стемніло, стало ще гірше. Познайомитися з нами вийшли істоти, що колись теж були шукачами пригод. Мертві й мутуючі.

В останню мить я встиг схопити Лілі за руку і відвести з-під удару… Залишивши дівчат під щитом, ми з Ральфом дивом змогли відбити атаку. Все ж, попри наші витівки, ми були найкращими у Військовій академії. Частково саме тому нам багато що й сходило з рук… Ти знаєш, а ми знайшли місто. Так. Воно величезне, повністю оповите дикими квітами й всіяне особистими речами колишніх сміливців. Ось тобі й обіцяне багатство…

Дівчата втомилися, а Лілі ще й підвернула ногу, тому нам довелося залишитися в місті на ніч. Вибравши найбезпечніше місце, ми розпалили багаття. Дурні, правда? На світло до нас поспішили істоти, страшніші за мутантів… Ральф загинув першим, мене врятував лише потужний родовий захист. Коли пазур торкнувся молодшої сестри, сталося неймовірне. Простір навколо неї спалахнув яскравим світлом, і в наступну мить нас перенесло на безпечну галявину. Втрутилися її вищі охоронці.

Гадаєш, на цьому історія закінчилася? Минуло кілька років, коли з нас зажадали плату. І не охоронці, ні, сам ліс. Від мертвих ми підчепили прокляття. Першою його відчула на собі Лілі. Спочатку погіршилося її загальне самопочуття. Під час обстеження виявилося, що вона вагітна, і в її доньки рідкісний Дар – вона може перетягувати на себе магію. Лілі довго плакала, а потім пішла на відчайдушний крок. Вона знову звернулася до своїх охоронців. «Життя за життя» – такою була призначена ціна. Лілі… Вона померла, як тільки приклала дитину до грудей. Анабель пощастило більше, якщо можна так висловитися, – родова сила дозволила їй вигнати прокляття і вижити. Але ціна… – чоловік замовк.

— А ти? — мій голос здригнувся. — Може, дозволь мені глянути? Я ж Прядач, я зможу…

— Перлинко, я ціную твою допомогу. Але це марно. Думаєш, не перепробував усі варіанти? — він з сумною усмішкою дуже ніжно провів по моїй щоці. — Уже надто пізно, серденько. У мене залишилося зовсім мало часу, і дозволь мені провести його так, як я хочу, і з тим, з ким я хочу.

Його губи ніжно накрили мої. У цьому поцілунку було все: і пристрасть, і ніжність, і прохання, і обіцянка. Моє серце розривалося. Коли цей чоловік став для мене настільки важливим? Я не хотіла вірити, що через юнацьку дурість можу невдовзі його втратити.

Я відповідала пристрасно, ніби востаннє. Не віддам. Не відпущу. Моє і тільки моє!

— Моя… — прорикотів Рай мені в губи.

Від його голосу в мені впали останні внутрішні бар'єри. Я першою потягнулася до його сорочки. Який сенс ходити навколо, якщо обидва цього бажаємо? Чуже ставлення і можливі пересуди? Це будуть виключно проблеми суспільства. Внутрішня невпевненість у собі? Страх зради? Страх узагалі? У нас надто мало часу, щоб звертати увагу на дурниці.

Ніжно, поцілунок за поцілунком він, мов завойовник, прокладав стежку до мого серця. Його важкість. Його руки, міцно обіймаючи моє тіло, ніби створювали нову особистість, назавжди просякаючи своїм особливим запахом. Наше дихання перепліталося, даруючи обом неймовірне задоволення і неповторне відчуття польоту. Тут царювала не пристрасть, тут народжувалося Кохання.

Лежачи в його обіймах, я ні про що не жалкувала. Страху і запитань теж не було. Як би не розвивалися наші стосунки далі, ця ніч назавжди залишиться для мене особливою.

Від легких погладжувань оголеної спини й шепотінь приємностей на вушко по тілу розходилося тепло. В його руках було так затишно і надійно, що в мене з'явилося велике бажання злякатися й відмовитися від раптово виниклої ідеї. Але егоїзм — це не моя основна риса, тому, ще раз повною груддю вдихнувши терпкий аромат його тіла, я розслабилася й відпустила заспокійливі хвилі. Раян не той чоловік, що буде втягувати жінку в свої проблеми, і те, що я зараз збираюся зробити, йому явно не сподобалося б. Дочекавшись, поки чоловік глибоко засне, я рибкою вислизнула з його обіймів.